Карфаген має бути зруйнований. Інакше через покоління росіяни прийдуть до нас знову

Щоб думати про те, яким може буде мир у цій війні, треба чітко виходити з базових припущень.

Україна і Росія мають дзеркальні пропозиції одна до одної щодо можливого мирного врегулювання: чий Крим, який статус ЛДНР, позаблоковість України. Теми про мову, денацифікацію і демілітаризацію – розмінні для росіян.

Питання Криму і ЛДНР не зачіпатимуть. Для обох команд переговірників ці теми табуйовані. Ніхто не хоче здатися переможеним. Не по-пацанськи. Щодо позаблоковості є проблема. До третини громадян України вважатимуть її здачу поразкою. Ще скільки ж – небажаним результатом. Особливо на тлі перемог Збройних сил. Це електоральні втрати для Володимира Зеленського. Тому, прозондувавши ґрунт з приводу позаблоковості і наштовхнувшись на нерозуміння патріотичної частини суспільства, влада, думаю, відмовиться від цієї ідеї. Навіть якщо її проситимуть просувати союзники.

Тому миру не буде. Не підпишуть. Можливе лише перемир'я, яке підпишуть навіть не президенти, а міністри оборони чи закордонних справ. І то, це може відбутися тільки після того, як Путін остаточно втратить перспективи для наступу. А це реально. Вже за тиждень температура підніметься до +15-18. Чорноземи розтануть і остаточно знерухомлять російську армію.

 

Окупантам доведеться або відходити, або загинути. У них закінчаться боєприпаси. А у нас їх у перспективі скільки, скільки ленд-ліз у часи Другої світової не пропонував. А ще ж і санкції.

Спочатку вони відійдуть з-під Києва і Чернігова. Потім від Сум і Харкова. На півночі вони триматимуть лише Чорнобиль. Бо це – стаціонарна ядерна бомба.

Потім вони відійдуть з-під Сум і Харкова. Але на Донбасі триматимуться до кінця.

Так само і на Півдні. Лівобережне пониззя Дніпра з плацдармом біля Херсона. І по лінії Енергодар – Токмак – Волноваха. З намаганням взяти Маріуполь, хоч він і розбитий, як Сталінград. Бо це тепер путінський Сталінград. І росіянам він має показати свою велич і сухопутний коридор до Криму.

Це станеться вже за один-два тижні.

Саме з цих позицій і почнуться торги про перемир'я. Для нас – про наше майбутнє. Для Путіна – про вихід зі збереженням обличчя.

І як головний аргумент – Путін обов'язково почне лякати підривом Чорнобильської і Запорізької атомних електростанцій, тактичною ядерною зброєю чи хімічними атаками.

Підтримка суспільства у нього є. І він її може підсилити псевдоатаками ЗСУ десь на Донбасі чи в самій Росії. Щоб "Вставай, страна огромная…".

Які альтернативи?

1. Неприємна, але зрозуміла для нас. Народного "бессмысленного і беспощадного" бунту у Росії не буде. Там як і раніше "народ і партія єдині". Злилися з вождем. Надто довго вони самі собі кричали "если надо – повторим". Аж так, що й самі у це повірили.

2. Натомість, ті частини, які виводитимуть з інших оперативних напрямків на Південь України, можуть масово відмовлятися їхати на інший фронт. Коли солдатики, які більше місяця були в пеклі, поцілувавши "родную землю", не захочуть міняти дислокацію. Щоб вмерти замість Сум у Херсоні? І тоді це додаткові бали нашим переговірникам.

3. Путін може легко погодитись на введення міжнародного контингенту на лінію розмежування. І саме тут відбудеться шантаж ядерно-хімічною зброєю. Основна політична гра. Бо Путін захоче перемир'я. І на умовах "хто де стояв, там і залишається".

4. Палацовий переворот. Найліпша для усіх, крім Путіна, альтернатива. Вона багатьом експертам здається нереальною, як і російський бунт. Але. Маємо зрозуміти: там вирішують ФСБшники. І трохи олігархи, з якими у них є порозуміння.

Принаймні частина кліки Путіна щиро поділяла з ним його бажання відбудувати імперію в межах СРСР. Для них це не лише путінська поразка, а й власна. Під укіс пішла справа всього життя цілого покоління.

Але вони розуміють, що Путін не може адекватно оцінити не те що ситуацію, а й себе. А значить і приймати рішення. І народ Росії не може адекватно оцінити ситуацію. Тому група, яка захоче завалити Путіна, розумітиме, що не матиме в очах народу жодної легітимності. Бо вб'ють "святого".

Ось тоді вже може початися кривава буря, якої бояться і в ФСБ, і у цивілізованому світі. Бо навіщо вам крім одного божевільного з десяток кадирових? І у кожного своя валіза з кнопкою.

Тому путіністи мусять обставити смерть Путіна так, щоб потім загинув і "вбивця-стрілочник". Або як прикре самогубство. Чи "неочікувану" смерть вождя.

Змовники спробують виторгувати собі прощення цивілізації. Знову шантажуючи усіх "я тут мавпа з гранатою". Тоді замість Путіна виберуть іншого Путіна зразка 1999 року. З другого ешелону політиків. І для ФСБшних генералів це буде вимушений крок назад. Навіть з поверненням нам Криму і Донбасу. І проситимуть Захід зняти санкції. Щоб оговтатися і знову піти вперед. Ця альтернатива стає реальною.

Але між цим ходінням туди-сюди – Карфаген має бути зруйнований. Інакше через покоління вони прийдуть знову. Бо "бабы новых нарожают".

Але поки Україні потрібно протриматися щонайменше один-два тижні. Можливо, місяць. Тоді якась із альтернатив почне збуватися. І Путін, як за соломинку, хапатиметься за можливість або встояти на Півдні України наявними силами, або говорити про "блакитні каски" миротворчих сил. Буде як у фільмі про дона Корлеоне. Коли він повчав сина Майкла: от хто прийде перший з пропозицією – той і зрадник. У нашому випадку – хто перший з наших союзників заговорить про миротворців – той найслабша ланка. Через того Путін намагатиметься схилити нас до миру. Точніше – до перемир'я.

Але потрібно, щоб ми знали: альтернатива ядерного удару чи підриву АЕС неможлива через казус виконавця. Бо якщо зараз у поплічників Путіна є хоч якийсь шанс зіскочити з "Титаніка", то потім його не буде. Хіба для цього ці люди наживали статки для дітей і онуків? Щоб потім усе це забрати з собою в могилу? Або хтось повірить, що якийсь майор захоче на втіху Путіну стати камікадзе? Щоб що?

Тому ядерно-хімічний шантаж – це остання карта Путіна. Але це той випадок, коли у прикупі на мізері він витяг двох тузів.

Тому альтернатива "я контужений і у мене граната" – це понти для не місцевих, як кажуть в Сумах і Одесі. І ми це маємо розуміти.

Але цього не розумітимуть на Заході. І слабодухі західні політики захочуть нас підставити, щоб досягти можливості відвести усе до ситуації 23 лютого. Ну і зробити з себе нових миротворців.

Дякувати Богу, в Україні п'ята колона опустила голову і сховалася до кращих часів. Які вже ніколи для них не настануть. Але п'ята колона ще є на Заході.

А у нас вже немає з росіянами спільних перемог. Є лише війна. Яка поділила не нас із Путіним, а нас з росіянами.

×