Чи наважиться Путін розпочати "олімпійську" війну

Олімпійські ігри від початку століття були хорошим приводом для Росії починати військові авантюри. У серпні 2008 року російські війська на тлі літньої Олімпіади в Китаї вторглися в Грузію. Взимку 2014-го відразу після Ігор у Сочі Росія розпочала військове вторгнення в Україну. Зараз із початком зимової Олімпіади в Китаї знову великі очікування, що Росія зробить спробу військовою силою домогтися нездійсненої мети щодо України.

У хаотичному наборі численних оцінок щодо цього загальним є одне: мовчазна підготовка Росії, що почалася приблизно рік тому, робить ризик війни високим. Очевидно, що російський військовий істеблішмент має готові плани дій для різних сценаріїв, які може реалізувати за допомогою ширших силових, політичних, економічних та інформаційних інструментів. За роки від початку військової агресії проти України 2014 року, Росія досягла високого вміння перетворювати різні сфери людської діяльності на зброю проти реальних і уявних супротивників, вепонізувати політику, економіку, інформацію і навіть культуру.

Тому зрозумілою є різниця оцінок щодо того, як і коли Росія може розпочати війну, і чи взагалі розпочне. Це створює підвищений тривожний фон, що сприяє мобілізації ресурсів України та її партнерів для реагування на загрозу. З іншого боку, тривожність може суттєво дестабілізувати політику та економіку. У цьому сенсі саме управління тривожністю стає зброєю. Росія уже багато років використовує цей інструмент гібридної війни для розв'язання ширшого завдання, яке мовою російських спецслужб звучить як "ізоляція України по західному контуру із використанням наявного функціоналу".

Упродовж довгих років війни з Україною російському президенту Володимиру Путіну достатньо було зробити чергову вальяжно-погрожувальну ремарку на воєнну тему, щоб спричинити політичне збудження за межами Росії. Але з осені минулого року інструмент керованої тривожності вибили з російських рук. США та їхні союзники показали, що не бояться ескалації з боку Росії та готові йти на зустрічну.

Саме США першими оголосили про нове зосередження російських військ біля кордонів України. Заяви поступово ставали дедалі алармістськими, але все ж таки не настільки, як вони прозвучали з деяким запізненням в українському інформаційному полі. Зараз уже відома одна з причин. Англійське слово imminent, яке американці використовували в заявах щодо загрози російського вторгнення в Україну, перекладається як "неминуча", хоч і не несе такого сенсу. Imminent означає щось, що безпосередньо нависає. Але для неминучого є інше англійське слово – inevitable, а воно ніколи не звучало. Політика США останніх місяців щодо російської загрози таки полягала в тому, щоб уникнути війни, надавши Росії можливість розв'язати реальні, а не уявні тривоги шляхом дипломатії.

Щодо жорсткості інформаційного реагування США та їхніх союзників у НАТО на російську військову ескалацію слід розуміти ще й такий аспект. У демократичних країнах чинна влада має пояснювати суспільству необхідність найважливіших зовнішньополітичних процесів. Якщо йдеться про масштабну підтримку України в протистоянні з Росією, це потребує пояснення та переконання. В останні місяці сталося те, чого Україна домагалася багато років – ми отримали від США й НАТО реальну допомогу, яка змушує Росію зважати на нову ситуацію. Цю допомогу можна було не лише побачити, а й почути. Іноді могло здатися, що допомога звучить надто голосно. Але навряд чи доречно вказувати союзникам, як їм висвітлювати надання допомоги Україні. Правильніше реагувати на те, як в українському інформаційному просторі висвітлюють ці обставини.

Нове вміння США й НАТО створювати тривожність у самій Росії стало для неї несподіваним. У Кремлі спробували переламати ситуацію, піднявши вимоги до немислимої межі. У грудні Росія зажадала мало не в дводенний термін прийняти її ультиматум про капітуляцію Заходу, який ледь не дотягував до вимог саморозпуску Альянсу. Інакше Росія погрожувала неназваними "воєнно-технічними заходами".

Піднявши ставки, Росія досягла серії дипломатичних консультацій із США, НАТО, ОБСЄ. Але про жодний саморозпуск НАТО там не йшлося. Як не йшлося про відмову Альянсу від можливості приймати нових членів, зокрема Україну. Росії запропонували повернути війська до місць постійної дислокації та в рамках дипломатичного діалогу зайнятися контролем озброєнь і військової активності на власній території на паритетній основі зі США та європейськими країнами, зокрема Україною. У разі відмови Росії загрожують цілком конкретні заходи – подальше посилення східного флангу НАТО, збільшення військової допомоги Україні й нові жорсткі санкції, які завдадуть значної шкоди російській економіці. Усе це оформлене в письмових відповідях, які Росія домагалася від США й НАТО. Їхній сенс – "у задоволенні російського ультиматуму відмовити за всіма пунктами".

Кремль вдав, що все йде за планом. Але тривогу, створену перспективами ескалації, яку запустила сама Росія, видали російські фондові ринки й рубль. Вони поступово падали з відновлення торгів після святкування нового року. Падіння супроводжувалося глибокими провалами, які створили навіть не американські санкції, а анонси про їх можливість.

 

З другої половини січня Росія перейшла до "плану Б". Не зумівши добитися від США й НАТО хоч найменших поступок щодо України, Кремль повернувся до ідеї добитися від України значних поступок щодо ОРДЛО. Ядерна війна із Заходом стиснулася до воєнної операції проти України. Кремль здійснив маневр відомого за радянськими анекдотами поручика Ржевського, який, не зумівши викупати коня в шампанському, вирішив облити кота пивом. Зараз із Кремля виходять повідомлення, які транслює російська пропаганда, що жодних планів війни ​​Росія зовсім не мала, нібито це США й НАТО намагаються втягнути РФ у війну з Україною, допомагаючи їй зброєю і заохочуючи до захисту власного суверенітету.

Навряд чи це може когось обдурити за межами Росії. Ще кілька місяців тому Путін багатозначно ухилявся від відповіді на запитання, чи Росія знову нападатиме на Україну. Він досі так і не висловився публічно про перспективи війни й миру. Неможливо не бачити, що російські війська біля українських кордонів посилюють логістикою, яка необхідна для ведення військових операцій. На території Білорусі Росія розпочала військові маневри, які продовжаться на період Олімпіади в Китаї. Росія повертає з Африки на окуповані території України бойовиків своїх приватних військових компаній, які перебувають в оперативному управлінні міністерства оборони РФ.

Тому повертаються історичні аналогії – знову російська ескалація на тлі Олімпіади загрожує війною. Нагромадження російських військ недостатнє для окупації України. Отримана оборонна зброя дозволяє Україні зробити складною для Росії будь-яку сухопутну операцію. Але Україна залишається вразливою до авіаційних і ракетних ударів, терактів і військових операцій РФ під чужим прапором.

В умовах невизначеності російських планів можна впевнено судити про три важливі обставини.

1. Росія має і не змінює своєї мети підпорядкувати Україну, позбавити її суверенітету і приєднати до нового імперського утворення. Тактичне досягнення цієї мети залежить від чинників, що не залежать від Кремля, і необов'язково передбачає використання військової сили.

2. Росія враховує у виборі інструментів тиску – від інформаційних до військових – опір України до їхньої дії. Інструменти, застосування яких виявиться надто дорогим, не використовуватиме, ними Росія лише погрожуватиме. До того ж застосування будь-якого інструменту, зокрема військового, виявиться дорогим, якщо його використання не призведе до колапсу політичних і громадських інститутів України, дезорганізації сфери оборони й безпеки, утрати економічної керованості. За доволі високого порогу ціни, яку змушена була б заплатити Росія за масштабну воєнну агресію (а поріг вже високий завдяки допомозі США й НАТО), лише хаос міг би стати достатнім призом для стратегів Кремля. Тому, якщо не буде ризику хаосу в Україні під загрозою або з початком масштабної російської воєнної агресії, то не буде й самої такої агресії.

3. Росія враховує зовнішні реакції, які в останні місяці вийшли далеко за межі звичної для Заходу "глибокої стурбованості". Зараз уже немає сумнівів, із чим може зіткнутися Кремль у разі масштабного військового вторгнення в Україну – це жорсткі санкції, посилення НАТО та значна військова допомога самій Україні.

Але в російському арсеналі є різні форми воєнних дій. Разом із невоєнними інструментами вони можуть служити тій же меті колапсу України, але водночас залишають Росії певний шанс уникнути жорсткої реакції Заходу. Небезпечними для України можуть бути організовані Росією масштабні теракти, авіаційні й ракетні удари, наступальні операції від імені так званих ДНР та ЛНР. Щоб такі дії виявилися нижчими за поріг жорстких санкцій, Росії знадобилося б переконливе для США й НАТО виправдання. Його РФ може створити штучно. Але переконливим воно буде лише тоді, коли хвиля поточної мобілізації уваги Заходу до України спаде. У будь-якому разі, імовірність застосування Росією подібних форм нападу залежить від їхньої ефективності з погляду підштовхування України до хаосу. Вони не будуть ефективними без поєднання з іншими чинниками, як-от політична чи економічна криза.

Олімпійський сюжет війни може мати цього разу новий оберт. Путін їде до Китаю на особисте запрошення голови Сі Цзіньпіна (через антидопінгові санкції офіційні особи Росії не можуть бути гостями безпосередньо Олімпіади). Росія може почуватися готовою до жертв, які пов'язані з новою воєнною агресією, якщо буде впевнена у відчутній китайській підтримці. Є уявлення, що Китай може бути зацікавлений у тому, щоб використати Росію для булінгу Заходу. З іншого боку, саме Захід, а не Росія – основний торговий партнер Китаю. Тому Сі Цзіньпін цілком може знехтувати послугами Путіна в такому важливому питанні, як-от світовий порядок.

Зараз можна впевнено судити, що до кінця Олімпіади Росія не зважиться засмучувати Китай військовою нерозсудливістю. Після її завершення масштабна сухопутна воєнна операція Росії залишиться малоймовірною завдяки допомозі від союзників, яку отримала Україна. Імовірніше створення Росією штучних приводів для воєнної операції зі зрозумілими резонами – змусити виконати Мінські домовленості, розширити територію ОРДЛО, знищити отриману від НАТО "наступальну зброю".

У цьому випадку "ймовірно" означає менше, ніж imminent, і набагато менше, ніж "неминуче". Поки що Росія цілком усвідомлює можливі наслідки західного реагування на будь-які дії проти України. Але коли фокус уваги США й НАТО на Україні почне втрачати гостроту, Росія може відчути новий шанс. На той момент Україні важливо встигнути зміцнити оборону та встановити міцні відносини зі США й країнами НАТО. Без цього перспектива миру не буде для Росії переконливою.

×