Девʼятого січня парламент у другому читанні проголосував за авантюрний законопроект. Він може фактично провести найбільш масштабний за період незалежності України перерозподіл державної власності у позаприватизаційний спосіб. Водночас бізнес зобовʼяжуть примусово перетворити компанії в акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю.
Ця законодавча ініціатива може завдати непоправних ударів по національній безпеці, про це ще на початку підготовки цього законпроєкту застерігали багато фахівців.
Особиста морока спікера Стефанчука
Подейкують, що лобістом цього закону є спікер Руслан Стефанчук, він навіть особисто заморочувався голосами для його підтримання. І щоби вмовити всіх необхідних підтримати рішення, виправили критичні зауваження, котрі висловлювали раніше представники громадськості, судді, науковці, фермери, представники місцевих громад та народні депутати.
Однак, тим не менше, основні претензії до цього закону залишаються.
Одна з них - законопроєкт пропонує скасувати Господарський кодекс, який справді потрібно змінювати. А відміна кодексу зруйнує чинну систему організації бізнесу та поховає напрацьовану роками судову практику застосування господарського законодавства.
"У 2004 році запрацював Господарський і Цивільний кодекси. Тоді в судах не розуміли, які норми застосовувати і що робити з попередньою практикою. Як здійснювати правосуддя? І коли він вступить в дію, то суди будуть вимушені створювати нові практики, - вважає народний депутат і член комітету з питань правової політики Сергій Власенко. - Конституція містить пряму згадку про державні підприємства, а закон цей їх прибрає. Конституція каже, що Україна - держава з економічною багатоманітністю. А тут намагаються все звести до 2-3 організаційних форм. Війна мала б навчити, що роль держави має бути підвищена. Уже віддали "Мотор Січ" у приватні руки. І що? Є низка приватизованих підприємств, які просто вже не працюють. Тепер же хочуть перетворити все в "товки" і "акціонерки". Ефективний той власник, який ефективно управляє".
Цікаво, що негативно щодо проєкту закону висловилося й Головне юридичне управління Верховної Ради України. Там зазначають, що протягом шести місяців після прийняття законопроєкту держава повинна буде ліквідувати або реорганізувати всі підприємства, де вона є власницею. Тобто фактично провести процедуру корпоратизації.
Завідувач кафедри господарського права і процесу Національного університету "Одеська юридична академія", доктор юридичних наук, професор Олег Подцерковний вважає, що навіть важко уявити проблеми із утворенням 14 тисяч наглядових рад для комунальних підприємств. Скандали з кадровим наповненням наглядових рад державних підприємств, махінації з заробітними платами його членів поширяться на комунальний сектор.
"Також це означатиме комерціалізацію комунального сектору. Адже товариства почнуть підпорядковуватимуться ринковим правилам, що негативно відобразиться в першу чергу на простих людях", - впевнений Олег Подцерковний.
Корпоратизація по-українськи: втрата контролю над суспільним майном
Отже, що ми бачимо наразі. Основна мета згаданого закону - корпоратизація всіх без виключення державних та комунальних підприємств, в тому числі водоканалів, теплокомуненерго, транспорту, обслуговування тощо. Що таке "коропоратизація" в наших умовах у перекладі з чиновницького на українську? Це практично повне відсторонення власника від процесу управління своїм майном через всілякі "наглядові ради", "незалежні дирекції", "зовнішні аудити" тощо. Ви десь бачили приклади успішної корпоратизації, яка щось добре принесла би власнику та споживачам? Окрім божевільних зарплат та премій членам наглядових рад, Нафтогазу Коболєва, Укрпошти Смілянського, Київводоканалу незрозуміло кого, Укренерго, Енергоатому, Облгазів, Обленерго тощо. Ми самі розуміємо, наслідки бачимо у своїх платіжках. Тепер теж саме хочуть зробити на місцевому рівні.
Водночас, не можемо нехтувати аргументами, що США підтримують корпоратизацію як гарантію прозорого управління державними ресурсами, щоб уникнути корупції та забезпечити ефективність використання їхньої фінансової допомоги. Мовляв, для них це спосіб інтегрувати Україну в західну модель управління. Хоча вони розуміють, що такі реформи можуть викликати соціальне напруження через зростання тарифів і відчуття втрати контролю з боку місцевих громад. Для США головний пріоритет – мінімізувати ризики нецільового використання їхніх коштів і стабілізувати Україну як партнера. Добре. Але чому коштом зубожілого у війні населення?
Отже в українських реаліях скасування Господарського кодексу може загрожувати втратою контролю над державним майном. Відсутність чітких правил і механізмів захисту відкриває шлях для зловживань і корупції. Законопроект 6013 фактично може усунути бар'єри, що перешкоджають незаконним операціям з державними активами, що може призвести до їх розкрадання та передачі в приватні руки.
А може замість радикального скасування кодексу доцільно було б сфокусуватися на його модернізації, усуненні застарілих норм та адаптації його до сучасних реалій. Це дозволило б уникнути правового хаосу і зберегти довіру бізнесу до правової системи.
Також окрім декількох експертів, котрі внесли свої правки, необхідно було б залучити громадськість до обговорення цих достатньо важливих змін. Відкриті консультації з широким колом експертів, бізнес-спільнотою та громадянами дали б більше можливстей врахувати всі ризики й уникнути поспішних рішень. Участь суспільства є ключовим фактором для забезпечення прозорості – це аксіома.
Крім того, чимало фахівців вважають, що важливо впроваджувати реформи поступово. Мовляв, поетапний підхід дозволив би синхронізувати нововведення з чинним законодавством і мінімізувати ризики, пов'язані з їхнім застосуванням.
Інакше, це все красива обгортка для ідеї, котра на ділі позбавляє народ України контролю над своїм же майном. Корпоратизація – це не про прозорість чи эфективність, це про передачу наших ресурсів під управління людей, далеких від інтересів пересічних українців. Кому стане краще? Точно не людям. Увесь контроль перейде до, так званих, незалежних рад, котрі будуть обслуговувати інтереси зовнішніх гравців, а не тих, хто живет в цій країні. Підсумком стане зростання тарифів, неможливість впливати на рішення і повний розрив між територіальними громадами та їхнім власним майном. Це не інтеграція в західну модель, це - реальний грабунок під красивим приводом.
Народу знову залишиться платити за рахунками, в той час як менеджери з надхмарними зарплатами й преміями будуть розповідати про "реформи". Такі кроки не зміцнюють країну, а роблять її вразливою, ще більше залежною та позбавленою права самій вирішувати свою долю.
3 
1
Коментарі