Росія буде змушена вийти з війни

У міжнародних відносинах існують закони й правила, суди й арбітражі, але немає поліції, яка могла б виїхати на виклик і припинити скоєння злочину. Зупинити злочинця - право його жертви. Допомогти жертві - право, але не завжди обов'язок міжнародної спільноти. Проте покарати злочинця - її обов'язок. Інакше світовий устрій ризикує своїм існуванням.

Після покарання злочинця світ змінюється. Узгоджуються та інституалізуються оновлені правила, що мають унеможливити рецидиви й відкрити перспективу нового розвитку. Правила й інститути, створені після Другої світової війни, частково втратили актуальність або зникли. А те, що залишилося, не зазнало глибинних змін, хоча безпекова ситуація змінилася.

Статут Організації Об'єднаних Націй забороняє війну як інструмент політики, окрім випадків індивідуальної або колективної самооборони, чи із санкції Радбезу ООН в інтересах міжнародного миру. Вислів, що війна є продовженням політики іншими засобами, з 1945 року втратив легальну основу. Війна для досягнення політичних цілей стала міжнародним злочином. Удосконалили також закони і звичаї війни, більш відомі як міжнародне гуманітарне право. Вони стали універсальними й мають діяти у будь-якій війні - злочинній чи справедливій. Агресор скоює злочин вже самим фактом воєнної агресії. Але якщо він ще й не дотримується законів і звичаїв війни, стає подвійним злочинцем. Світ звик заплющувати очі на випадки агресії, однак завжди реагує на порушення гуманітарного права. Саме цим "гарячі точки" притягували до себе увагу світу, змушуючи втручатися.

У Статут ООН заклали ідею створити міжнародні збройні сили для гарантованої відсічі будь-якої воєнної агресії. Ідея залишилася на папері. Проте навіть у випадку реалізації рішення мала би приймати Рада безпеки, де п'ять країн-переможців у Другій світовій війні є постійними членами з правом вето. Додатково вони прописали собі право легально володіти ядерною зброєю, пообіцявши іншим, що це тимчасово. Принцип колективної гарантії миру п'ятьма особливими країнами, до яких входить Російська Федерація, якщо обмежено й працював у роки холодної війни, то повністю вичерпав себе нині.

Світ без Росії як великої держави

Після повномасштабної агресії Росії проти України, що здійснюється з кричущими порушеннями законів і звичаїв війни, міжнародна система безпеки має докорінно змінитися. Один із фундаторів системи, яку створили після Другої світової, став подвійним злочинцем.

Світ неминуче покарає РФ. Незалежно від того, утримає Росія вже захоплені українські території, зможе просунутися далі чи буде повністю розгромлена, її не існуватиме в новій міжнародній системі як великої держави. Росія поки що залишається у "Великій двадцятці", але через економічну ізоляцію, що наростає, вона це місце надовго втратить. Якщо не де-юре, то де-факто в неї не буде права вето на прийняття ключових світових рішень. Її природні ресурси, які використовує як економічну зброю, маргіналізують, а збройні технології обмежать до безпечного для світу рівня.

Російський лозунг "можем повторить" стане індикатором загрози. Ніхто з провідних країн, включаючи Китай і Індію, не захоче, щоб РФ спробувала повторити те, що робить зараз в Україні. І головною гарантією, що подібного не станеться, буде поразка Росії у війні з Україною.

Поразка РФ потрібна не тільки Україні, а більшості країн. Коли Китай та Індія зрозуміють глобальні наслідки російської агресії, вони також можуть припинити вагатися. Китаю досі важко усвідомити, що "продовження політики воєнними методами" не несе глобальних конкурентних переваг. Стосовно Індії, вона шукає новий баланс для відносин із Китаєм. РФ тривалий час виконувала цю роль в питаннях постачання озброєння. Проте Японія, Австралія і США в рамках нових альянсів зможуть дати Індії те, що давала Росія.

Китай і Індія зважують ризики від поразки Москви, бо не розуміють, яким буде світ без Росії як великої держави. Цього зараз до кінця не розуміють і ті, хто впевнений, що роль РФ вичерпана. Нерозуміння не означає неможливості кардинальних змін. Варіанти вже прораховують. Масштабні міжнародні санкції проти Росії розраховані на значну перспективу і новий світовий устрій.

Ленд-ліз після Другої світової створив умови для повоєнної перебудови. Тоді Штати консолідували внутрішні економічні можливості не тільки для власної перемоги, а й для допомоги Великій Британії, колишньому СРСР і Китаю. Після закінчення війни ленд-ліз переріс у "План Маршалла" для відбудови Західної Європи і створив основу для нової світової економіки. Зараз США готові запровадити ленд-ліз для України. Можливо, тепер він також матиме масштабний повоєнний економічний ефект.

Зрештою, коли бачення нового світового устрою остаточно сформується, воно може бути інституалізоване так само швидко, як це відбулося після Другої світової війни.

Російська ядерна віра

РФ досі не боїться відповідальності за війну. Вважає, що може обнулити небажане майбутнє, як обнулила президентські терміни Володимира Путіна. Чарівний засіб, на який сподівається Росія - ядерна зброя. Вербальна готовність Путіна до ядерного апокаліпсису виглядає безглуздою. Але елементи раціональності в ній є.

Перший умовно раціональний постулат російського ядерного мислення полягає в тому, що навіть програшну війну можна виграти за рахунок рішучих демонстративних ядерних ударів. Це так звана доктрина ескалації заради деескалації.

 

Ідея обмеженої ядерної війни існувала в роки холодної війни. Але тоді мейнстрім стратегічного мислення зводився до того, що будь-яке застосування ядерної зброї закінчиться глобальним знищенням, в якому не може бути переможця. Через надмірне захоплення російського істеблішменту Другою світовою війною зараз бачення змістилось до ефекту Хіросіми й Нагасакі. 1945 року дві американські ядерні бомби, які скинули на ці міста, змусили Японію капітулювати, США допомогли завершити війну, а СРСР - захопити Курильські острови.

Зараз у РФ розраховують, що подібне обмежене застосування ядерної зброї змусить противника капітулювати. Чому ж Росія не заявляє, що застосує ядерну зброю, якщо Україна не повернеться до Російської імперії? Її стримує від цього кроку аж ніяк не Будапештський меморандум. Є низка небезпечних для Росії невизначеностей.

Перша невизначеність - саме припущення про капітуляцію України після застосування проти неї ядерної зброї. У Хіросімі й Нагасакі після падіння бомб потужністю в діапазоні 10-20 кілотонн тротилового еквіваленту згоріли дерев'яні будівлі. Кам'яні вціліли навіть близько до епіцентрів вибуху. В роки холодної війни в СРСР вважали, що по таких містах, як Київ, у разі ядерної війни мали б прилетіти три-чотири ядерні боєзаряди потужністю у кілька сотень кілотонн кожен. Але й вони не зруйнували б місто вщент. Знищили б лише ключові локації економічного й воєнного потенціалу.

Ядерний удар потужністю рівня Хіросіми міг би знищити батальйонну тактичну групу в разі її компактного розташування або створити руйнування, які можна порівняти з наслідками інтенсивного застосування авіації та важкої артилерії протягом тижня. Всі, хто дізнаються про вибух, тільки наберуться ще більшої рішучості покарати агресора на полі бою.

Друга невизначеність - чим завдати такого удару. Можливі опції - бомба, скинута з літака, крилата або балістична ракета. Літаки й крилаті ракети збиває українська протиповітряна оборона. Тому для РФ є високий ризик, що боєзаряд не вибухне і потрапить у руки противника. Що тоді? Завдати ще одного удару?

Крім того, крилаті ракети, які ще є в достатній кількості в РФ - це ракети, призначені для бомбардувальників, що належать до стратегічних ядерних сил. Ядерні боєзаряди для них розташовані близько до аеродромів. Кілька десятків таких бомбардувальників і сотні ракет Україна передала РФ у рамках ліквідації засобів доставки ядерної зброї. Росія з того часу створила й новіші засоби. Однак, якщо стратегічний бомбардувальник оснащують для вильоту з ядерною зброєю на борту, включаються процедури Договору про скорочення ядерних озброєнь між Сполученими Штатами та Російською Федерацією. Він залишається чинним. РФ дорожить ним як доказом рівності зі США. Щороку в рамках цього договору сторони обмінюються сотнями повідомлень про зміну статусу ядерних сил і десятками інспекцій на місцях. Тобто при демонстративному ударі по Україні РФ мала б попередити США. Якщо ні - це порушення договору з неминучою реакцією з боку Америки. В обох випадках ескалація виходить за кордони України.

Стосовно балістичних ракет є свої невизначеності. Балістичний "Іскандер" або "Кинджал" збити важко через велику швидкість. Але щоб оснастити ці ракети, які не входять до складу стратегічних ядерних сил, для ядерного удару, треба порушити іншу важливу домовленість між Росією і США. З 1991 року діють зобов'язання високого рівня, згідно з якими тактична ядерна зброя має постійно розміщуватися на централізованих складах. У РФ це так звані об'єкти "С". Приховано від США порушити цю домовленість важко. За цими об'єктами пильно спостерігають. Та ж проблема виникає для тактичних систем, зокрема, крилатих "Іскандерів" і морських "Калібрів", які до того ж збиває українська ППО.

Третя невизначеність полягає в тому, що керівництво РФ не впевнене в міжнародних наслідках після демонстративного застосування ядерної зброї. Це може зруйнувати режим нерозповсюдження ядерної зброї, який і без того п'ять офіційних ядерних держав ледь втримують. Чергову оглядову конференцію Договору про нерозповсюдження ядерної зброї другий рік відтерміновують. У разі спроби з боку РФ ядерної ескалації світові вимоги до ядерних країн стосовно визначення конкретних строків ліквідації зброї стануть категоричними. Інакше можлива поява в осяжній перспективі великої кількості нових ядерних держав. Адже для створення цієї зброї при сучасному розвитку технологій потрібно не так вже й багато часу і грошей. Навіть Китаю, який планує до 2030 року розгорнути тисячу нових ядерних ракет, доведеться обирати між цими планами й розвитком економічних відносин з неядерними державами. І все через те, що РФ занадто легковажно дивиться на ядерну війну.

Існує й ширший аспект. У системі міжнародної безпеки, яку сформували після Другої світової війни, не передбачене використання ядерної зброї для досягнення меркантильних цілей. Цілі ж російського політичного режиму саме такі. Відновлення Російської імперії не те що не має відношення до світового розвитку, воно для нього шкідливе. Ескалація заради деескалації відкине РФ на узбіччя світового розвитку ще далі, ніж це роблять економічні санкції.

Після окупації Криму Росія вважала, що ядерна ескалація змусить капітулювати перед її вимогами навіть країни НАТО. Сполучені Штати під впливом таких російських планів адаптували свої ядерні сили для можливості завдання швидкого пропорційного удару у відповідь. Але навіть після цього віра в силу ядерного шантажу не зникла в РФ.

Природа подарувала Росії не тільки великі поклади вуглеводнів, а й великі пустоти в глибині Уральських і Алтайських гір. Там за останні десятиліття відбудували інфраструктуру для життя десятків тисяч осіб протягом тривалого часу. До цих об'єктів із Москви регулярно спрямовують літаки президентського авіазагону. Російські еліти готуються евакуйовуватися до місць, де зможуть пережити масштабну ядерну війну. А вона розпочнеться, якщо для обнуління накопичених помилок російський режим наважиться на ядерний удар по території країн НАТО. Інший варіант - капітуляція самої РФ після рівноцінного удару у відповідь.

Бункери для російської еліти вважаються захищеними. Але й тут існують невизначеності. Те, що не можна знищити одним ядерним боєзарядом, можна знищити сотнею. Росія і США зараз мають приблизно по 4 тис. боєготових ядерних зарядів. Ще одна невизначеність - чи зможуть мешканці бункерів колись із них вийти. Також невідомо, якою буде соціальна динаміка в таких бункерах при тривалому проживанні. Це може виявитися пеклом.

Ці невизначеності навколо ядерної війни змушуватимуть осіб, які перебувають у ланцюгу прийняття рішень, діяти раціонально. Російський президент не може сам застосувати ядерну зброю. "Червона кнопка" - умовний термін. У "ядерній валізі", яку носять за Путіним, лежать інструкції стосовно її використання і, умовно кажучи, iPhone, через який можна віддати наказ. Є й інші "валізи". Накази від їхніх власників мають надійти одночасно. Ланцюг від бажання Путіна знищити світ до двигуна ядерної ракети - довгий і ненадійний.

Місяці війни

Елемент ядерної ірраціональності в російській поведінці утримує західні країни від прямої участі у війні. Однак раціональний коридор звичайної війни досить широкий і дає Україні можливість перемогти.

Про критерії і строки можна дискутувати. Перемогою України можна вважати ситуацію, коли на момент тривалого припинення бойових дій РФ не досягне жодної зі своїх проголошених цілей. Але проблема тут у тому, що Росія їх змінювала.

Початковий план полягав у "денацифікації" й "демілітаризації". Тобто перетворення країни на російську подобу, відмова від вступу в НАТО і встановлення над Україною російського безпекового протекторату.

Все виявилося недосяжним. Навіть відмова від вступу до Альянсу, тим більше з відкриттям перспективи членства в Євросоюзі, не стане тим, що має на увазі РФ, проголошуючи свої цілі. Про російський безпековий протекторат над країною не може бути мови.

Існують приклади гарантованого нейтралітету європейських країн. Для Австрії й Ірландії - це безпечне європейське оточення. Для Швеції і Фінляндії - можливість термінового вступу до НАТО й особливі двосторонні механізми. Наприклад, вони дозволяють повітряним силам Фінляндії у разі російського нападу використовувати аеродроми Швеції. Для Швейцарії гарантією є безпечне оточення, а також високі оборонні витрати.

Після провалу первісних цілей РФ проголосила поміркованіші. Вимагає відмовитися від Криму, Донецької й Луганської областей. Ці вимоги виглядають надмірними, враховуючи перебіг бойових дій. Можливості ведення звичайної війни для України зростають завдяки військовій допомозі від партнерів. Можливості Росії зменшуються. Ізоляція РФ - від глобальної економіки до сучасних технологій - обмежує ресурси для ведення війни. Отже, скорочуються строки її воєнного виснаження. Йдеться швидше про місяці, ніж роки.

Після спроби наступу РФ на сході, відбудеться контрнаступ українських військ на всі окуповані території. Можливо, коли новий ленд-ліз для України запрацює на повну потужність, будуть нові хвилі мобілізації. Проведуть навчання нових сил із новою зброєю. Україна відновить контроль над територією станом на 23 лютого 2022 року. На цьому активна фаза війни може закінчитися, але не обов'язково формальним миром. Закінчення війни де-факто на кордонах і лініях розмежування, що існували до поточного російського вторгнення, означало б перемогу України із сильною переговорною позицію.

Росії для виходу з війни потрібен формалізований мир, що дасть можливість повернутися до "нормальності" як у відносинах з Україною, так і в сенсі статусу РФ у світі. Умови цього миру залежать від ситуації на полі бою. Напевно, російська рішучість досягти успіху у війні не зникне за кілька тижнів. Однак у довшій перспективі ефект санкцій буде достатній, щоб каталізувати негативні для РФ внутрішні процеси.

У силовому блоці російського керівництва вже є розшарування, що заважає дотриманню цілісної концепції війни й формулюванню умов миру. Частина цивільних еліт, які відігравали роль в експорті корупції для політичного впливу на західні країни, опинилися перед загрозою "чисток" у рамках проголошеної Путіним боротьби з "п'ятою колоною". "Чистки", ймовірно, очікують і силовий блок, який колективно не може принести російському диктатору перемогу над Україною. Це небезпечна для внутрішньої стабільності РФ перспектива, що стає все ближчою.

Історичний досвід свідчить, що внутрішні репресії швидко руйнують будь-яку країну. Вкусивши отруйні солодощі легких перемог над неозброєним "внутрішнім ворогом", роздутий силовий апарат не може зупинитися. Він або має бути сам репресований, або зруйнує будь-які можливості внутрішнього розвитку. Путін не зможе проводити внутрішні "чистки" і вести війну з Україною одночасно. Коли потреба "чисток" стане нагальною, війну треба буде закінчувати на будь-яких умовах.

Подібна проблема виникає з російськими військами. Після безкарного насильства й мародерства українського населення їм важко буде зупинитися. Демобілізовані мародери лишаться мародерами. Російському керівництву безпечніше залишити їх в Україні вбитими й полоненими, ніж повертати. Так мародерів можна назвати героями й проголосити перемогу ціною великих жертв.

Війна з Україною і санкції створюють економічні труднощі для РФ, обмежуючи ресурси й час для реалізації цілей. На додачу в Росії запущені процеси, що скоро загострять проблеми соціального й політичного характеру. В РФ холодильник, можливо, ніколи не переможе телевізор. Однак хаотична внутрішня боротьба і за холодильник, і за телевізор може швидко зруйнувати російську волю до перемоги над Україною.

Очікувати швидкої перемоги України протягом кількох тижнів не варто. Однак не варто й боятися значної воєнної ескалації, тим більше ядерної. Війна, санкції і внутрішні процеси, які вони запустили, вже встановили ресурсні та часові ліміти для російської агресії. Вони вимірюються місяцями, а не роками. Їхнє вичерпання означатиме перемогу України. Але до того часу нам треба протриматися політично й економічно, перемагаючи на полі бою.

×