Важкі уроки війни Росії з Україною

Якщо з весни 2014 року Росія вела в частині України "гібридну війну", прикриваючи її "зеленими людинками" й "донбаськими ополченцями", то після широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на українські території 24 лютого 2022-го можна говорити про війну абсолютно нового типу, якої ще ніколи не було в історії людства. Уроки цієї війни після перемоги України ще довго аналізуватимуть історики й воєнні теоретики. Але деякі проміжні висновки з цієї війни можна зробити вже зараз. Це "війна в тіні ядерної загрози". Адже можливе застосування Росією ядерної зброї поки що дещо стримує наших союзників від дієвішої допомоги Україні.

Володимир Путін, зазнавши стратегічних невдач у цій війні, може спробувати перевести її в затяжну фазу, щоб протриматися до того часу, коли в Сполучених Штатах відбудуться президентські вибори. Сподіваючись на те, що президент Джо Байден піде з великої політики, а його наступник м'якше ставитиметься до Кремля.

Усе могло б так і бути, якби кремлівський диктатор не забув про накладені на Російську Федерацію санкції. Адже мине ще трохи часу, і в Росії вже не буде з чого платити пенсії і зарплати своїм громадянам. А за лише пʼять місяців війни з Україною Путін не просто знищив місце, яке Росія посідала у світі, він перевів свою країну в категорію світових ізгоїв, з якої їй вже ніколи не вдасться вислизнути.

Путін пішов у геополітичний ва-банк, не залишивши для себе жодних шляхів для відступу. Москва втягнулася в протистояння, у якому вона не має жодних шансів виграти. Росія, яка прикидалася СРСР, 1991 року вже один раз програла Америці, але не засвоїла з цього жодного уроку, вдруге починає тягатися з колективним Заходом, граючись у гру "а ми все таки сильніші за вас".

Першим уроком російсько-української війни є те, що не завжди значно численніші й початково краще озброєні окупаційні війська можуть бути дієздатнішими в порівнянні з армією, яка боронить свою батьківщину від вторгнення загарбників. Не маючи на початку достатньо озброєння, українці спромоглися протиставити ворогу відвагу, мужність і військовий професіоналізм. Груба сила й застосування терористичних методів – убивства мирного населення – не допомогли росіянам переломити ситуацію на свою користь. Це увійде до анналів воєнної історії як методика асиметричного протистояння з потенційно сильнішим, але менш мотивованим противником, який застосовує тактику й методи, які радянські війська застосовували під час Другої світової війни.

 

Другий урок – уперше велика війна стала інформаційно доступною в реальному часі багатомільйонним аудиторіям глядачів завдяки телевізійним каналам CNN, CBS, NBC, Fox, BBC, ABC, ЗМІ й соціальним мережам. Надання новітньої західної зброї, боєприпасів і постійна фінансова допомога від українських союзників і партнерів стали можливими завдяки тому, що громадяни держав вільного світу були добре поінформовані про ті злочини й звірства, які вчиняли російські терористичні війська на українських територіях. І це вплинуло на громадську думку в багатьох провідних країнах світу, зокрема Сполучені Штати, Велику Британію, Німеччину, Францію, Японію, Південну Корею. Саме тому Україні вдалося отримати таку безпрецедентну підтримку від наших західних союзників.

Третій урок – Путіну не вдалося ні успішно повторити в Україні застосування воєнної концепції, яка в СРСР спрацювала під час німецько-радянської війни, ні нав'язати Україні капітуляцію під виглядом "миру" на умовах Кремля. Акцентування зусиль на важкій артилерії – сталінському "богу війни", а потім закидання позицій українців трупами росіян не дало Москві бажаного ефекту чи переваг. Навпаки, це тільки критично зменшило чисельність дієздатних військ Російської Федерації. Епоха великих воєн не пішла в минуле, проте поганий мир – це не лише рецепт майбутніх нещасть, набагато частіше це лише прелюдія до подальшого насильницького конфлікту.

Четвертим уроком, на який необхідно звернути увагу, є те, що деспотичне тоталітарне правління не здатне забезпечити виконання нереалістичних завдань, у яку б "красиву" шовіністичну обгортку їх не загортали штатні пропагандисти Кремля. Путін, який вимагає від своєї армії "перемог" в Україні, водночас ні в що не ставить російський генералітет і військових. Навіть найризикованіший російський генерал, який наперед знає, що за будь-який промах і програш на полі бою підпорядкованих йому особисто військ він уже завтра може опинитися в підвалах Луб'янки або Лефортова, насамперед думатиме про те, щоб його не покарали. Залякана, деморалізована й немотивована російська армія не може бути ефективною і дієздатною, але інакше путінський режим діяти не може.

П'ятим уроком російської агресії проти України стало те, що ігнорування загальноприйнятих законів збройних конфліктів, встановлених у рамках міжнародного права, зіграло з Путіним злий жарт. Від самого початку вторгнення в Україну російські терористичні війська почали діяти так, ніби змагалися один з одним за право швидше потрапити до Міжнародного суду в Гаазі. Кремль хотів налякати увесь світ тим, що не збирається дотримуватися міжнародного права під час війни в Україні, і це відразу ж мало для нього зворотний ефект. Остільки показало Заходу справжню суть путінського режиму, що пришвидшило ухвалення рішення щодо необхідності інтенсивніше навчати український військовий персонал використанню передових повітряних, наземних і морських систем озброєння та постачати українським військовим необхідну зброю.

Шостий урок – це те, що не всі політичні забаганки варто намагатися реалізовувати. Росія сама добровільно повернулася в часи холодної війни, виконуючи божевільне бажання Путіна – до грудня 2022 року в тій чи іншій формі відродити колишній Радянський Союз. Для цього наймані вбивці, ґвалтівники, кати й мародери в армійській формі навмисне чинили звірства в Бучі, Ірпені, Маріуполі й інших містах України, щоб залякати українців і примусити "з власної волі" вступити в путінський СРСР. Та це лише вкотре підкреслило психопатію і неадекватність російського диктатора й те, що цивілізованому світу не варто з ним мати жодної справи.

Сьомий урок – не можна недооцінювати силу "пропагандистської машини" диктаторських режимів. Путінська влада за два десятиліття спромоглася "перевернути мізки" більшості жителів Російської Федерації. І саме це в підсумку стало вирішальним моментом мовчазної згоди більшості російського населення з початком війни в Україні. Зазомбувати неправдою і дезінформацією 140 мільйонів громадян РФ – це грандіозне завдання, і штатним телевізійним рупорам Кремля з ним вдалося чудово впоратися.

Восьмим уроком стало те, що той інформаційний ризик, на який пішла адміністрація президента Сполучених Штатів Джо Байдена, повністю виправдав себе. Вибіркове оприлюднення Вашингтоном розвідувальних даних щодо планування вторгнення Росії в Україну, змогло сформувати сприйняття американською, британською і західною громадськістю розуміння ризику від можливої агресії Російської Федерації та завчасно підірвати дії ворога. Неодноразове оголошення американцями часу запланованого Путіним вторгнення в Україну щонайменше на місяць чи півтора відтермінувало його початок. Що дало можливість США та іншим нашим західним союзникам завезти в Україну необхідну оборонну зброю з "Джавелінами" й "Стінгерами" зокрема.

Дев'ятий урок полягає в тому, що наявність ядерної зброї в руках диктаторів типу Путіна провокує їх до безвідповідальної агресивної поведінки і залякування нею противників. Тому після завершення війни Росії з українцями, Україна і її союзники мають подумати про порушення питання щодо позбавлення Російської Федерації права взагалі володіти ядерною зброю. Це принципове питання, яке потребує детального аналізу й розробляння покрокового плану обов'язкової денуклеаризації Росії.

Десятий урок – це необхідність визнання небезпеки зміни понять і заміни їх суперечливими брендами й символікою, яка дозволяє принаймні всередині країни-агресорки виправдали або легітимізувати її агресивні мотиви й дії. Називаючи вторгнення на суверенну територію Української держави "спеціальною воєнною операцією", Москва наділила сама себе правом окуповувати чужі території і майно українців. Водночас наполягаючи на тому, що розв'язана ними війна є законним актом превентивної самооборони від сусідів, які, прагнучи приєднатися до Європейського союзу й оборонного блоку НАТО, демонстрували цим нібито ворожі наміри щодо Росії.

Одинадцятим уроком стало розуміння того, що Рада безпеки ООН – це недієвий апарат для підтримки міжнародного миру й безпеки. Адже абсолютно алогічно, коли представники Російської Федерації, країни, яка развязала криваву війну в Україні, і досі мають там право голосу. А збереження Радбезу ООН в чинному вигляді й право вето Кремля дає можливість Москві легко блокувати будь-які дії, спрямовані проти найпідліших воєнних злочинів Росії. Російсько-українська війна чітко показала, що в нинішньому вигляді ООН більше існувати не може. Оскільки вона перестала бути чинником гарантування миру й безпеки державам, які є її членами.

Дванадцятий урок – цивілізовані країни Заходу, зокрема й світова спільнота загалом, не були готовими до війни на знищення української держави й українців як нації. Україну, яка зробила свій вільний вибір на користь євроатлантичної інтеграції ще 2014 року, довго тримали на порозі НАТО і Європейського союзу, демонструючи цим Путіну, що в українців невеликі шанси приєднатися до об'єднаної Європи. Ця двозначність позиції європейців остаточно й переконала російського диктатора, що в разі воєнного вторгнення в Україну колективний Захід не прийде нам на допомогу. Хочеться сподіватися, що після перемоги України в російсько-українській війні Європа погодиться виправити ці свої геополітичні помилки й наша держава якнайшвидше буде інтегрована до євроатлантичної архітектури безпеки.

×