— Коли ми відводимо війська на своїй території, це називається капітуляцією. Ми на своїй землі. Якщо відступаємо, а наш ворог — ні, то даємо йому зелене світло: будь ласка, просувайтеся, — каже 29-річна Ірина Бойко біля сцени на майдані Незалежності. На її плечах український прапор із часів Майдану 2013–2014 років.
6 жовтня опівдні в центр столиці вийшли до 10 тис. людей, за оцінками правоохоронців. Мітингують проти "формули Штайнмаєра". Акцію назвали вічем "Зупинимо капітуляцію".
На "формулу Штайнмаєра" 1 жовтня погодився представник України в Тристоронній контактній групі Леонід Кучма. Її підписали Росія, двоє представників бойовиків, які не є офіційною стороною перемовин, і представник ОБСЄ. Це має розблокувати проведення зустрічі в "нормандському форматі" — між лідерами України, Росії, Франції та Німеччини. За цими домовленостями, на окупованих частинах Донбасу мають пройти місцеві вибори. Якщо Організація з безпеки і співробітництва в Європі визнає їх демократичними, Верховна Рада ухвалить закон про особливий статус Донбасу. Він узаконить терористичні утворення в межах України.
Об 11:35 на Будинку профспілок електронне табло показує +8°C. На майдані майже 200 людей.
"Суверенітет України під загрозою" — надруковано на білих аркушах, що роздають посеред Майдану.
— Є ще жовтенький, — жінка простягає листок. З одного боку — марш української армії, з другого — молитва українського націоналіста.
За 10 хв. на сцену виходять п'ятеро музикантів. Четверо з гітарами, один сідає за барабани.
Спиною до них стоїть чоловік із зеленим прапором. Постійно з кимось вітається.
— Це прапор Поліського району Київщини. Він розташований серед лісу, тому зелений, — каже 60-річний учасник акції з позивним "Штірліц". — Він багато де був. Висів на Грушевського довгий час. Імєнно по центру, там стояла моя сотня — Махновська. Зараз майдан не майдан, але треба заявить про себе. Свідомі люди розуміють небезпеку.
Піднімають плакат, написаний від руки на шпалерах: "Зеленский — слуга Путина".
— Якщо це буде на кожному кроці, Зеленский должен будет как-то оправдываться, — каже 55-річна Олена Іжельська, яка тримає плакат. — Все, что он делает в последнее время, по плану Путина. Очень хочется понравиться в Москве.
— Він не любить цю країну, ненавидить її, — 52-річний Василь стоїть збоку й долучається до розмови. — Коли ми на Майдані відстоювали свободу, коли на фронт ішли перші, він називав Україну повією. Для нього немає нічого святого. Він є слугою Путіна й олігархів. Має прийти інша влада — воїнів, які кров'ю захистили незалежність. Ця влада може закінчити війну на умовах України. Тобто перемогти. Та Зеленський не має стержня.
— Мне 55 лет. Я часть жизни прожила при совке, — продовжує Олена. Її плакат періодично просять для фото. — Хорошо помню, как раньше на любое дело надо было брать разрешение в Москве. Янукович так же себя вел. Последние годы от этого стали избавляться. А у Зеленского, видимо, менталитет совковый. Считает, что хозяев в Москве надо спрашивать.
Ближче до проїжджої частини 32-річний Ісмаїл Рамазанов піднімає кримськотатарський прапор. У січні 2018-го його затримала ФСБ у Криму, звинуватила в екстремістських висловлюваннях. За рік справу закрили.
— Я за цю країну боровся й боротимуся, — каже Рамазанов. — Ця акція про війну на Донбасі, про окупований Крим, про зраду тут, у Києві.
— До президента одна вимога — щоб Крим, Донбас не йшли шляхом, який диктує Путін, — каже заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, депутат від "Європейської солідарності" 54-річний Ахтем Чийгоз, курить праворуч від Ісмаїла. — У нашій країні достатньо сил, щоб не пустити ворога. І вишвирнути його за шкірку. Десь говорять, що ми слабкі. Так, у нас немає такої великої армії, але в нас є патріотична армія, яка віддає своє життя за державу. А в Раші багато живого м'яса.
— У чому, окрім армії, наша сила?
— У людях.
О 12:27 на сцені стихає музика.
— Коли 2014 року ми під'їжджали до Дебальцевого, нам роздали жовтий скотч, — каже зі сцени один з організаторів акції. — Ми оголошуємо жовтий скотч на лівій руці символом опору капітуляції.
У натовп спускають клейку стрічку, люди намотують її на куртки вище ліктя. Оголошують хвилину мовчання за загиблими воїнами.
— Ми сьогодні тут, бо президент Зеленський обманює й маніпулює, — бере слово політолог 42-річний Михайло Басараб. — У всіх заявах і зверненнях каже, що він за мир. Ми всі хочемо миру. Але українці не погодяться на нього за будь-яку ціну. Говорить, що вибори на окупованих територіях пройдуть за українським законодавством. Друзі, яка різниця — за яким законодавством пройдуть вибори на територіях, що не контролює Україна?
Біля сцени зустрічаються дві подруги років 23. Одна віддає книжку "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися".
— Я хочу сказати, щоб почули всі — тут зібралися громадяни, а не "население", — говорить зі сцени екс-командир роти в батальйоні "Айдар", народний депутат восьмого скликання 50-річний Ігор Лапін. — Від імені своїх побратимів-добровольців хочу сказати, що нам нав'язують якісь червоні лінії. Для мене червона лінія — це кров мого побратима в окопі, який завтра можуть змусити звільнити. І на них прийде сепарня, росіяни? Якщо завтра буде наказ відійти, а сліпе ОБСЄ знову не побачить росіян і їхніх танків, якщо громадяни Станиці Луганської, Золотого, Петровського будуть волати про допомогу, ми — добровольці — залишаємо за собою право зайняти ці позиції.
На оглядовому майданчику над Майданом — близько двох сотень учасників. Звідси видно масштаби акції. Люди стоять навколо сцени, позаду неї, на проїжджій частині й у глибині площі, не доходячи до скульптури покровителя Києва Архістратига Михаїла.
— Влада має взяти до уваги протести. Поки що вони мирні, — 39-річна Оксана Щербак тримається за металеву огорожу. Поряд стоїть її син.
— Тута сьогодні, як-то кажуть, коли щось терпиш, а цього не треба терпіти, — додає 8-річний Олесь.
По центру оглядового майданчика стоять кілька іноземців. Розмовляють англійською.
— Більшість людей у Німеччині не знають про ситуацію в Україні. Я хочу краще зрозуміти Київ, — говорить 65-річний Гарольд. — Думаю, це важливо знати. Бо ми частина геополітичної гри — купуємо російський газ. Можливо, ми можемо грати в неї, але не давати Україні порад. Я вчора дізнався, що "формула Штайнмаєра" — це пропозиція Німеччини.
Біля Будинку профспілок чоловік у військовій формі розмахує червоним стягом.
— Це прапор 44-ї окремої артилерійської бригади, на якому наше гасло, рядок із "Кобзаря" — "Вогонь запеклих не пече", — каже 42-річний Андрій Кобзар. Із 2014-го воював на Донбасі, нині демобілізований. Поряд із ним дружина, на її плечах червоно-чорний стяг.
— На Донбасі мало лишилося воїнів, які прийшли у 2014–2015 роках. Люди втомилися, здоров'я вже не те. Інтенсивність боїв знизилася, і в армію подалося багато відвертих заробітчан. Зарплатня виросла удвічі. Як старший сержант, командир відділення, я отримував 8 400 гривень. Це під час найпекельніших зимових боїв. Тепер зарплата — за 20 тисяч.
Зараз можемо тримати фронт. Було би добре тактично поліпшити позиції. Але широкомасштабний наступ — це м'ясорубка. Готові люди до цього?
Позаду мітингувальників, ліворуч від сцени, жінка висаджує три горіхи. Поливає з пластикової пляшки з-під "Фанти". Починається дощ.
О 14:23 зі сцени зачитують резолюцію віча. Виступають проти "формули Штайнмаєра", закликають вимагати в Зеленського, народних депутатів не ухвалювати жодних рішень на користь капітуляції. Організовувати осередки руху на місцях. "Європейську солідарність", "Голос" і "Батьківщину" — створити опозиційну платформу "Ні капітуляції".
З боку Інститутської о 14:28 сходить п'ятий президент, депутат від "Європейської солідарності" 54-річний Петро Порошенко. Він у джинсах і чорній тонкій куртці. Його обступають учасники й журналісти.
— Дякуємо! — починають скандувати.
— Петух! — кричить їм на противагу чоловік.
Порошенко повільно рухається до центру мітингу. Кілька хвилин стоїть біля сцени.
— Ой, Петро Олексійович! — зітхає вслід йому жінка.
— Я вас дуже люблю, Україна точно переможе, — говорить Порошенко і поспішає назад на Інститутську.
О 14:30 віче співає гімн. Учасники перебудовуються в колону й ідуть угору вулицею Інститутською.
Попереду — автівка з музикою. Першими за плакатом "Ні капітуляції" крокують люди у куртках Національного корпусу й Національних дружин. Запалюють рожеві фаєри, після них лишається сморід.
— Зелю геть! — вигукують.
Навпроти готелю "Україна" висять афіші "Жіночого кварталу", "Гуд найт шоу".
— Ганьба "Кварталу"! — кричить літня жінка.
Колона рухається між портретами героїв Небесної сотні.
— Коли ми позбудемося олігархів… — говорять між собою учасники.
— Виростуть нові, вони, як таргани.
О 14:45 мітингарі заходять на територію Офісу Зеленського.
— Слуга виходь, президенти прийшли, — скандує натовп.
— Сцикло! — кілька разів повторюють люди.
— Нема сцикла, вихідне, — відповідає собі під носа чоловік, що стоїть спиною до дверей Офісу. Біля них близько десятка поліцейських.
О 15:00 організатори оголошують вихід із території Офісу й ходу до Верховної Ради.
На Майдан повертаються о 15:50.
— Будьте пильні, як це було під час Революції гідності, — звертається організатор у мікрофон. Закликає долучатися до руху опору. О 16:00 ще раз співають "Ще не вмерла України…".
У Дніпрі спалили білий прапор
6 жовтня акції "Зупинимо капітуляцію" відбулися у понад 30 містах України. Люди виступали проти "формули Штайнмаєра", що передбачає вибори в окупованих Росією районах Донецької й Луганської областей та особливий статус цих територій.
Мітинги пройшли у Києві, всіх обласних центрах, а також Кривому Розі та Нікополі на Дніпропетровщині; Маріуполі, Краматорську, Торецьку на Донеччині; Сіверськодонецьку на Луганщині; Мелітополі, Бердянську, Енергодарі Запорізької області, Козятині на Вінниччині, Славуті на Хмельниччині, Кременчуці на Полтавщині.
У Дніпрі посеред площі спалили білий прапор. В Одесі виставили великі літери "Ні капітуляції". У Харкові тримали плакати "Не прокатить", "Тільки перемога".
У США українці вийшли на мітинг у Лос-Анджелесі. У Чехії організували протест у Празі.
2 
1
Коментарі