– 1991 року в нас були хороші перспективи. Україна була найрозвинутішою республікою Союзу. Сподівалися, стрімко підемо вгору й обженемо європейські країни. Але треба було мати іншу систему влади, — каже 77-річний Олександр Мороз, народний депутат I–V скликань та двічі голова Верховної Ради.
Як ви та ваші соратники сприйняли Акт проголошення незалежності України?
— Як необхідний крок. Був результатом розвалу Союзу. У Москві почалися брудні ігри, це могло закінчитися великою кров'ю і для України. Бажання відмежуватися від оцих речей з'явилося практично у всіх депутатів. Я був причетний до підготовки Акту і контактував із депутатами, які голосували за нього.
Як у перші роки незалежності працювала Верховна Рада?
— Спочатку епізодично. Раніше збиралася на сесії, коли вже рішення підготував уряд. Робота зводилася до голосування, нардепи не дуже вникали в матеріали. Депутат приїздив двічі на рік на сесію. Я першим написав заяву, що йду на постійну роботу в парламент. Щоб змінювати суспільні відносини й держструктури, потрібна безперервна робота парламенту. Це для багатьох було новиною.
Рада була повноважним органом. Навіщо потрібен був президент?
— Ми за приклад брали інші країни. Сьогодні я виступив би проти. Не можна концентрувати владу в одних руках на противагу іншим гілкам.
Як президент взаємодіяв із парламентом та урядом?
— Напружено. Кравчук вилітав із засідання Ради і говорив: "Я в цей гадюшник більше не прийду". Потім все-таки привчався прислухатися до думки депутатів. Тому якби Леонід Кравчук залишився на другий термін — країна пішла б іншим шляхом.
Чи була стратегія побудови державних інституцій?
— Депутати — і з більшості, і з Народного руху — обрали за зразок радянську систему рад. Пригадую, Іван Плющ вів засідання погоджувальної ради про те, як будувати управління на місцевому рівні. Внесли пропозиції. Я втрутився: "Запропоноване вами працюватиме, якщо існуватиме ще райком партії".
Треба було розвивати одразу самоврядування самодостатнім, як у скандинавських країн. Там місцеві органи влади формують свій бюджет на основі економіки регіону чи громади. Без цього не буде ні стабільної держави, ні ефективного самоуправління. Це треба зробити сьогодні.
Що привело до перших дострокових парламентських і президентських виборів?
— Я виступав проти. Треба було працювати з економікою, без частих змін уряду. Кравчук чомусь був переконаний, що слід іти на вибори. Його ініціативу підтримав Народний рух. Вважали, в наступному скликанні одержать колосальну підтримку. Я говорив, що може статися навпаки. По суті, так і вийшло.
Наступні вибори були мажоритарні. Нові парламент і президент одразу почали чубитись. Чому?
— Леонід Кучма розумів владу, як директор підприємства, де він — на першому місці.
Треба було ухвалювати Конституцію. Попередній парламент ще під егідою Леоніда Макаровича похоронив роботу над нею — на обговорення винесли текст із тисячею пропозицій. Після виборів 1994-го мене обрали головою Ради. Я говорив, що серед основних завдань — Конституція. Але потім затіявся Конституційний договір. Я категорично виступав проти. Тоді вперше використали методику не голосування в парламенті, а збору підписів. Навіть запрошували депутатів на Банкову чи в Кабмін. Розпитували, де жінка працює, як діти. Шукали аргументи, щоб людина підтримала проєкт. 250 чоловік підписали. Визначили, що протягом року парламент обов'язково ухвалить Конституцію. Створили робочу групу. А потім з'ясувалося, Банкова написала свій варіант. І в березні 1996-го Рада відкинула його як авторитарний. Після того створили робочу групу з 10 чоловік під керівництвом професора Володимира Буткевича. Їм поставили завдання підготувати проєкт Конституції, який знайде підтримку в сесійній залі.
Чи вдалося обмежити реальну владу Кучми?
— Це записали в Основний закон, але робилося інше. Наприклад, за Конституційним договором, призначення суддів було прерогативою президента, а в Конституції — інакше. Всупереч їй близько 700 чоловік одержали свої повноваження завдяки підписаному заднім числом указу президента. Десь під Новий рік 1996-го я набрав Кучму й говорю: "Леоніде Даниловичу, давайте не будемо так робити". Це припинилося, але далі намагалися повернути виписані у Конституційному договорі повноваження.
24 серпня 1999-го чотири опозиційні політики оголосили про створення першої в Україні коаліції — "Канівської четвірки". До неї увійшли ви, голова Верховної Ради Олександр Ткаченко, колишній прем'єр-міністр Євген Марчук і мер Черкас Володимир Олійник. Кучма міг вдруге не стати президентом восени того року. Як обійшов ризики?
— Загрозою була не "Канівська четвірка", а Мороз. На початку кампанії в мене був рейтинг 35 відсотки, у Кучми — 8 чи 10 (у жовтні 1998-го становив 9,8% і 11,4% відповідно, згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології. — ГПУ). Російські політтехнологи працювали на Банкову й обрали схему: провести в другий тур комуніста, поряд з яким будь-хто стане президентом. Ясна річ, це погодили з Петром Симоненком (у другому турі отримав 38% голосів. — ГПУ).
"Канівська четвірка" — проєкт Банкової. Ткаченко запросив до себе, я приїхав. Перед цим від нього вийшов Симоненко. Ткаченко мені сказав, що є вже більше 10 кандидатів і слід об'єднатися, щоб Кучма не пройшов. Вже й відповідну заяву підготували. Я відмовився підписувати, бо в документі фактично йдеться, що Ткаченка треба обрати президентом. Я запропонував такі умови: ми скинемо свої голоси на користь того, хто за місяць до виборів набере найбільше підтримки в соцопитуванні. Так з'явилася ця четвірка.
Президент Віктор Ющенко мав повноваження Леоніда Кучми з лютого до серпня 2005 року. Міг змінити систему влади.
— Ющенко не був готовий до посади. Як можна було зробити такий ляп із Юлією Тимошенко? 2005-го на День Незалежності президент сказав, що її уряд — найефективніший, а вже 8 вересня звільнив. Яка логіка?
Соціалісти підтримували кандидатуру Ющенка, я прийшов на Майдан. Він підписав зобов'язання з семи пунктів: недопущення торгівлі землею, вивід з Іраку наших військ і так далі. Наступного ж дня від них відмовився.
Що привело до влади Віктора Януковича?
— Він став губернатором Донецької області і згодом з'явився в Києві з волі Кучми, тут сумнівів немає.
Як ви описали б його епоху?
— Підпорядкування системи фінансовим інтересам "сім'ї". Для посилення своїх повноважень він просто купив Конституційний суд (2010 року КС вирішив, що Основний закон 2004-го ухвалили з процедурними порушеннями і визнав чинною попередню редакцію, що робила президента фігурою номер один у політичній системі держави. — ГПУ).
Результатом став Майдан. Він вимагав змінити систему. Це сталося?
— Ні, вийшло змінити обличчя.
Але скільки за Петра Порошенка з'явилося нових інституцій — регулятори, антикорупційні суди, прокуратури, бюро.
— Це антураж. Усе залишилося по-старому. Держбюро розслідувань робить те ж, що раніше економічний департамент Служби безпеки. Це жах. Не може бути нормально побудована держава, коли нею керує не закон, а інтерес, пожива людини в СБУ, прокуратурі, поліції, ДБР.
Яка система влади за Володимира Зеленського?
— Змінилися обличчя, але стало ще менше компетентності в управлінні.
Куди пливе корабель Україна?
— На рифи. Кожен наступний президент може бути гіршим за попереднього, якщо не зміниться система влади. Вона може бути ефективною тоді, коли єдина, функції її збалансовані й наповнені людьми, які знають свою справу.
Видав вісім збірок поезій
Олександр Мороз народився в селі Буда на Київщині 19 лютого 1944-го.
Закінчив Ківшоватську середню школу Таращанського району і Українську сільськогосподарську академію. Після армії вступив у Вищу партійну школу при ЦК КПУ на факультет політології. Працював викладачем Таращанського радгоспу-технікуму механізації сільського господарства, інженером Ємільчинського районного і Київського обласного об'єднань "Сільгосптехніка". Завідував сектором механізації Київського обкому КПУ, був секретарем обласної профради. 1989-го — завідувач аграрного відділу.
З 1990-го до 2007-го — народний депутат п'ятьох скликань від Соціалістичної партії України. Був спікером парламенту у 1994–1998, 2006–2007 роках. П'ять разів балотувався на виборах президента. Востаннє — 2019-го, зняв кандидатуру.
Видав вісім збірок поезій.
Має доньок 54-річну Ірину та Руслану, 49 років, п'ятеро онуків. Дружина Валентина Мороз померла 4 березня цьогоріч.
Улюблені виконавці — "Піккардійська терція", "Хор Турецького". Письменники — Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Лев Толстой, Олександр Пушкін. Фільми — "Москва слезам не верит", "Любовь и голуби", "В бой идут одни старики".
Плаває, займається настільним тенісом і силовими вправами.
Олег РИБАЧУК, голова Центру спільних дій. У рамках проєкту #укрдерждовгобуд до 30-ї річниці Незалежності провів серію інтерв'ю про становлення Української держави та інститутів влади
3 
1
Коментарі