У червні кількість протестів в Україні встановила трирічний рекорд, стверджують у Центрі дослідження суспільства. Ця неурядова організація відстежує громадські виступи з 2009-го.
— Ми реєструємо публічні виступи, про які йшлося в засобах масової інформації. Коли відоме місце їх проведення, дата, — пояснює експерт центру Оксана Дутчак, 24 роки. — Кількість учасників не має значення. Для нас головне, що декларується мета. І вона мусить бути з політичним чи соціальним змістом. Покладання квітів до пам'ятника — не потрапляє до нашої статистики. Натомість вшанування УПА з критикою уряду, озвученою політичною метою — реєструємо. Якщо протест триває багато днів — наметові містечка, страйки — рахуємо за одну подію.
— До помаранчевої революції протести були не часті, — зауважує політтехнолог Денис Богуш, 40 років. — Після того люди повірили, що можуть чогось досягти. Виходили у всіх регіонах під кожну держустанову. Часто це приносило результати. Навіть у дитсадках діти скандували "Разом нас багато".
Із 2010 року влада взагалі не дослухається до демонстрантів. Якщо 10 людей обіллються бензином і підпалять себе під Адміністрацією президента, ефекту не буде. Чорнобильці голодували — нічого не досягли. Їх розігнали. Для цього і тренують "Беркут". Влада не вміє спілкуватися з людьми. Чиновники прислухаються, якщо на вулиці вийде мільйон.
Усе більше людей замість ходити на мітинг, випускають пар в інтернеті, малюють карикатури на владу. Перед виборами демонстрацій побільшає. Можливі невеликі терористичні акти. Приклади вже маємо у Дніпропетровську, Кіровограді. Але дії не переростуть у революцію. Немає консолідуючої сили, ідеї та плану.
2 
1
Коментарі
1