— Олександре Анатолійовичу, ми під'їжджаємо. Як у вас обстановка? Усі КПП заблоковані? Таємний вихід? Ага, зрозумів. Через 15 хвилин будемо. Зустрічайте, — до командира 55-го зенітно-ракетного полку в кримському місті Євпаторія телефонує правозахисник Андрій. Увечері 9 березня їдемо до частини.
За кермом нової білої "Мазди" — сімферополець Олексій. Безкоштовно возить журналістів і правозахисників по військових частинах Криму. У салоні четверо пасажирів.
Близько 20.00 під'їжджаємо до військового містечка зенітно-ракетного полку. Він у межах Євпаторії. Олексій паркує машину за кількасот метрів від в'їзду.
— Ребята, берегите себя. Надеюсь, еще увидимся, — говорить. Словами "бережіть себе" тут проводжають кожного.
Із правозахисниками Андрієм, Олександром і Григорієм пробираємося до військових по закутках. Ліхтарі не горять, небо в хмарах. Далі 20 м не видно нічого.
— Стой, кто идет? — чути чітке запитання вартового. За хвилину з темряви виходить майор. Дає наказ воякові, дістає мобільний. Кожному з чотирьох гостей світить екраном в обличчя.
— Пам'ятаю, ви в нас уже були. Заходьте, — проводить до частини через таємний вхід. Просить нікому про нього не розповідати. — Йдіть за мною, ліхтарів не вмикайте. За хвилину очі звикнуть.
До штабу частини дістаємося через ангари з військовою технікою. На землі — колючий дріт. Військові натягнули його, щоб затримувати нападників у разі штурму.
На вході до штабу зустрічає вартовий з автоматом.
— Майор Гончаренко, — не зупиняючись проводить до приміщення. За дверима стоїть ще один автоматник. Піднімаємося на другий поверх до кабінету командира.
— Дозвольте доповісти: прибули журналісти, — каже майор.
Кімната площею близько 30 кв. м. Командир — чорнявий кремезний підполковник, на зріст під 2 м, у камуфляжі. Підводиться з-за столу, вітається за руку. Над головою висить Герб України, на підлозі лежить штанга.
— Ситуація така, — пояснює російською. — Удень "зелені" (люди у військовій формі без розпізнавальних знаків. Російський президент Володимир Путін заперечив, що у Криму перебувають його війська, назвав їх "кримською самообороною". Відтоді їх іронічно називають "зеленими чоловічками". — "ГПУ") поставили нам ультиматум: до 20.00 маємо здатися. Ми попросили письмове звернення від офіційного представника. Попередили їх, що в нас купа вибухівки. Якщо буде штурм — уся Євпаторія злетить к чортам. Я в мерію подзвонив, попросив евакуювати цивільне населення. Тоді "зелені" принесли мені листа, надрукованого на бланку Ради Міністрів Криму. Там написано, що ми маємо здатися до завтра до 22.00. Ми радитимемося. Вас поселимо в гостьовий корпус. Ви, головне, не ходіть і не світіться. Не провокуйте їх, а то х...р його знає, що в тих головах.
10 березня о 9.00 йдемо на контрольно-пропускний пункт частини. Зачинені ворота зсередини підперті вантажівкою із залізобетонними плитами у кузові. Навколо чергують п'ятеро озброєних вояків. З іншого боку метушаться кількадесят окупантів — у них теж зміна варти.
— От що воно далі буде? — запитує майор, який називається Дмитром. Зустрічає на КПП. — Майдан переміг, а що тепер робити з оцим усім? — показує на військових з того боку.
— Триває боротьба між цінностями незалежної людини й диктатурою, бандитизмом, — пояснює Григорій. Він киянин, працює юристом. — Майдан був проти не Януковича, а корупції, свавілля чиновників.
— То ясно. А як нам бути? Що зараз робити? У мене тут сім'я, — продовжує майор.
— А зарплати нам піднімуть? — у розмову втручається сержант.
— Я тобі щас як дам зарплату! — гримає майор. — Іди, зміни тих, хто на вулиці. Суть не в зарплатах. Що з нами буде? Ми не хочемо лізти в політику, ми маємо захищати від зовнішнього ворога. Я дав присягу народу України, а тут приходять якісь чудаки і кажуть: здай зброю. Це нормально? Ці "зелені" не приховують, що з Росії. Але самі не розуміють, що тут роблять. У них такий самий наказ.
— Усім звільнити приміщення! Буде нарада, — чути крик з коридору. До кімнати відпочинку на КПП заходять кілька полковників і підполковників. За ними — люди у цивільному, чоловік із нашивкою "Ветеран "Беркут" на рукаві. Просять усіх вийти.
— До нас подзвонив Аксьонов, запропонував переговори, — каже за 1 хв. командир Олег Анатолійович. — Ці люди пообіцяли не чіпати нас до референдуму 16 березня. Але натомість вимагають, щоб на території не було журналістів. Вибачте, але мусимо піти на таку поступку. Вийдіть, будь ласка, через центральний вхід. Хай бачать. Нам, звісно, спокійніше, коли ви тут. Вони не провокують, не хуліганять. Особливо це стосується так званої "кримської самооборони". Понабирали гопоти, роздали всім зброю.
Командир обіцяє повідомити про результати перемовин телефоном.
— Не подобаються мені ці переговори, — додає. — Дякую вам, хлопці, бережіть себе.
3 
1
Коментарі