— Наше розчарування в політиках — це наша сила. Марні сподівання померли, українці стають сильніші, — каже політичний оглядач 54-річний Леонід Швець.
Зустрічаємося на набережній Дніпра біля столичного метро Оболонь. Родиною винаймають квартиру в цьому районі. Сідаємо в ресторані неподалік. Грає різдвяна музика. Леонід замовляє каву.
З якою перемогою Україна завершує рік?
— Путін перестав бути впливовим у міжнародній політиці. Світ відмовляється розмовляти з ним. Для України це — найбільше досягнення. Але воно не наше.
На думку спадає томос — як одна з перемог. Українська сторона багато зробила для його отримання. Але це сталося через конфлікт Москви із Вселенським патріархатом.
А де власне наші досягнення? У виборчу кампанію ми ввійшли зі старим багажем. Погано підготувалися з 2014-го. Не накопичили сил для оновлення. Знову обираємо між закам'янілим багном. Це стосується і президентських, і парламентських виборів.
Томос додасть президенту балів?
— Рейтинги не змінилися, вони стоять. Як було у Порошенка 6–7 відсотків, так і залишилося. Це означає, що вдячний християнин не вважатиме себе зобов'язаним голосувати за президента. Як і у випадку з безвізом.
Не можна казати, що Порошенко нічого не робив. Але країна хоче іншого лідера, який символізував би новий етап життя країни.
Як цей рік минув для Петра Олексійовича?
— Погано. 2018-й — підсумок п'ятиріччя після Майдану, — продовжує Леонід Швець. — Президентові "виставили" рахунок. У нього проблеми навіть із виходом у другий тур.
Щоб піти на другий термін, Порошенкові треба перемогти самого себе. Українці мали би побачити нового Петра Олексійовича. Для цього повинен зробити рішучі кроки. Мовляв, так, ця людина колись стояла біля витоків Партії регіонів, а Майдан її перевернув. Але Порошенко не продав бізнес 2014‑го. Офіційна версія — пропонували малі гроші. Значить, справа у грошах?
Скільки було розмов: посадити своїх друзів. Хіба немає кого? Так Порошенко їх і саджає — на посади. Не продемонстрував здатності змінюватися. А отримати такого самого ще на п'ять років — не хочеться.
Вважає себе сильним переговорником. Тому його політика — це договорняки. Зокрема, з олігархом Рінатом Ахметовим. Суспільство потребувало не цього.
Не сталося найголовнішого. Майдан був про справедливість. Наш запит на справедливість не був задоволений.
Як змінилося суспільство?
— Ми досі не маємо кандидатів надії. Якби такий з'явився, одразу мав би 25–30 відсотків підтримки. І в цьому, зокрема, провина суспільства. Воно не сформулювало для політиків запит, від якого не можна відбитися. І зі своїх рядів таких людей не дало у владу.
У 2014–2015 роках люди були зайняті фронтом. Хтось давав останні копійки, хтось сам ішов. Переломним став 2016‑й. З'явився прем'єр Гройсман, генпрокурор Луценко. Порошенко почав перебирати владу. А 2018-го суспільство зрозуміло, що втратило час. 82 відсотки українців вважають, що країна розвивається неправильно. І винуваті в цьому корумповані, неефективні політики при владі.
А з викликами керівництво країни впоралося?
— Довіра до армії зросла. Гаряча стадія війни з Росією перейшла в уповільнену. Влада впоралася в тому, що ворог не пішов далі. З нами солідарний Захід, діють санкції проти Москви.
Якими будуть вибори 2019-го?
— Будь-який переможець не стане президентом більшості. Швидше — дуже маленької меншості.
Лідер перегонів — Юлія Тимошенко. Але з цифрою, яка не змінюється кілька років — 13 відсотків. Кажуть, Порошенкові "малюватимуть" відсотки. Але Юля його обганяє вдвічі. Так сфальсифікувати результати неможливо. Та й не наважаться.
З другого боку, є Зеленський. Його можлива перемога перестала бути теоретичною. Країна може прокинутися з президентом Володимиром Зеленським. Хто знає, що з цим робити?
Які сильні сторони Порошенка?
— Багато працює і мало спить. Зворотний бік його трудоголізму — суне носа у справи не президентського рівня. Більшу частину часу присвячує не на стратегії, а розрулює якісь проблеми Кононенка та інших пацанів.
Порошенко нікому не вірить. Тому одинокий у владі. Його найрозумнішим рішенням було б із 2014 року готувати собі заміну. З президентством він не впорався. З другого боку, все могло бути значно гірше.
Чим запам'яталася робота Верховної Ради?
— У нас залишилася президентсько-парламентська форма правління. Парламент продовжує бути противагою президенту. Підім'яти під себе Раду Порошенко не зміг. Але там продовжуються договірняки, як за старої влади.
2019-го боротьба за парламент стане головною. Верховна Рада в будь-якому випадку буде антипрезидентською. Тому, скоріше за все, глава держави не досидить до кінця терміну.
Що вдалося уряду Гройсмана?
— Кабмін підтримує все в більш-менш нормальному стані, лагодить, коли щось "потекло". Та команди реформаторів там немає. Все працює від ситуації, без плану.
Наслідки роботи такого уряду — в тому числі платіжки за тепло й газ. Тут Гройсман підклав Порошенку свиню. МВФ вимагав підняття тарифів давно, але зробили це перед передвиборною кампанією. Підвищення цін пов'язують напряму з президентом.
Чи є загроза нового Майдану?
— Таке неможливо передбачити. Та після останнього Майдану ми вивчили, що однією революцією не обійтися. Потрібні інституційні зміни. Нові люди мають піти у владу. Але не за допомогою революції. У нас немає політиків, які запропонували б щось нове.
Чи може перемогти кандидат без підтримки олігархів?
— В Україні є п'ять великих "гаманців". Кажуть, достукатись до людей можна тільки через них. Але ніхто не пробував їх обійти. Треба спробувати створювати проекти, незалежні від однієї кишені.
У країні є 10 тисяч осіб, які мають серйозні, але не такі великі гроші, як в олігархів. Бізнесмени середньої ланки хочуть докластись до політики, але пропозицій немає. Коли такі проекти з'являться, вони обов'язково дадуть гроші. Бо хочуть жити і працювати в Україні.
Як найімовірніше змінюватиметься ситуація на Донбасі і в Криму?
— Нічого нового не відбудеться. Росія хоче знати, з ким може мати справу в Україні. Медведчук переконав свого кума Путіна, що матиме велике представництво у парламенті. Росія сподівається через Верховну Раду отримати лояльну владу. У жовтні 2019-го побачимо багато російських грошей.
Хто зараз найбільший друг України?
— Колись таким другом здавалася Польща. Але з приходом до влади партії "Право і справедливість" згадалися всі історичні претензії. Зараз партнером, який не має на нас історичного зуба, є Литва.
США об'єктивно залишаються партнером. Ми орієнтовані на Сполучені Штати більше, ніж на Європу. Але Вашингтон — це більше партнер по ситуації, а не добрий друг.
У чому Україна стала сильнішою? А в чому — слабшою?
— 2019-й підведе підсумок. Стаємо тверезі, більше не чекаємо пророків у політиці.
Не побачили нових проектів та лідерів. Довго тягнулась історія з праймериз — відбором найсильнішого серед незалежних кандидатів у президенти. Гриценко одразу пішов від цього. Садовий не захотів працювати з Гриценком. Рік витратили на сварки. Ніхто ні з ким не об'єднався.
2014-го люди самостійно годували й озброювали армію, але цьогоріч багато з них вирішили поїхати звідси. За годину-дві ти можеш опинитись у країні, де є безпека і соціальне облаштування. А тут — будеш кілька років битися головою об стіну.
Яке наше головне завдання на 2019-й?
— Українці мають готуватися до парламентських виборів. Висунути нових людей. Хвиля розчарувань серйозна. Але третій Майдан небезпечний — бо це дурна безкінечність. Маємо подорослішати. Щоразу кидати пляшки в мусорів — по-дитячому.
Ранок починає з американських новин
Леонід Швець писав програму Леоніда Кучми перед виборами президента 1999 року. Керував групою політичних консультантів мера Харкова Геннадія Кернеса напередодні парламентських виборів 2002-го. Працював редактором у "Газете по-киевски", "Газеті 24", журналі "Фокус". Зараз — вільний журналіст, дописує авторські блоги.
Родом зі Світловодська Кіровоградської області. Навчався в Харківському державному університеті — на історичному факультеті та факультеті іноземних мов. Закінчив аспірантуру. Працював аналітиком у Національному інституті стратегічних досліджень.
Дружина Тетяна — фахівець у галузі освіти, працює у напрямку тьюторінг — індивідуального супроводження освіти. Подружжя має двох дітей: сина, 31-річного Андрія, і доньку Ксенію, 23 роки. Андрій спеціаліст з менеджменту. Ксенія — соціолог.
Має онука 10-річного Іллю.
Cлухає аудіокниги. Ранок починає з американських новин — дивиться відео- добірки.
У соцмережі "Фейсбук" має 23 тис. підписників.
2 
1
Коментарі