"Царів в Україні не буде, вони тут не приживаються"

 

— Да, ми такі, — усміхається директор Агентства моделювання ситуацій 48-річний Віталій Бала. Показує на дерев'яну палку у вигляді сірника "Гориш сам — спали сусіда". Зустрічає в офісі на столичному Подолі. Приміщення належить його дружині Оксані. Це дві кімнати з невеликим коридором. Стіни покриті бежевою фактурною штукатуркою. Одну картину Бала ще не встиг почепити — новорічний подарунок художника Миколи Корелова. Це запаковане в плівку полотно, де на столі велика пляшка горілки, а на підлозі валяються п'яні президенти — Сполучених Штатів Америки, Франції, Росії, принц Уельський. Між ними — колишній прем'єр України Юлія Тимошенко. Роботу хоче повісити на видне місце — ліворуч, під годинником.

— Не всі до кінця зрозуміли, що в Україні відбулося, — говорить Віталій Миронович. — Кажуть про Євромайдан, мітингувальників. А я це називаю громадським протестним рухом. Завершиться тільки тоді, коли причина буде усунута.

Хто це може зробити?

— Янукович уже не здатен, бо призвів до кризи. Тому завдання його опонентів — вибудувати таку лінію поведінки, щоб громадянам як на Сході, так і Заході показати: Янукович не спроможний запропонувати новий порядок денний. Люди на Майдані не хочуть слухати політичних гасел. Там 99 відсотків самодостатніх громадян, які розуміють, чому вийшли. Не виключаю, що протягом 2014 року з'явиться одна людина чи група, які чітко покажуть систему координат, в якій хочуть жити українці.

Один загальнонаціональний лідер може з'явитися?

— Цього не треба. Це — шлях у глухий кут, ходіння по колу. Потрібно, як мінімум, повертатися до парламентсько-президентської форми правління. Царів в Україні не буде, вони тут не приживаються. Київ завжди був бунтівним містом, виступав проти князів. Кияни й зараз виступили рушієм протестних рухів. Економічна, політична криза сплелися в єдине і стали каталізатором виходу людей. Найпростіше було вирішити політичну кризу. Одразу слід було відправляти уряд у відставку, робити перехідний Кабмін, який зайнявся б економічною кризою.

Чому не вдалося вирішити політичну кризу?

— Ще є шанс. Хай ведуть перемовини.

Якою має бути їх кінцева мета?

— Переформатування більшості в парламенті, створення перехідного уряду, що запропонував би вирішення проблем у правовій системі координат. Щоб це не робив народ.

Чи реально домогтися голосування в Раді за перехід до парламентсько-президентської республіки?

— Нинішня Конституція нелегітимна. Якщо повернемося до парламентської форми правління, будь-яка влада домагатиметься, аби всі, хто реанімував Конституцію 1996 року, відповіли. Може йтися не тільки про політичну, але й кримінальну відповідальність. Конституційний суд, уряд, інші органи можуть визнати такими, що завдали великої шкоди державі. Не заздрю тій же Київській міській раді. Бо її депутатів також спитають, чому не склали свої повноваження 2 червня минулого року.

Яка ймовірність дострокових президентських виборів?

— Янукович може відмовитися від посади або не зможе виконувати обов'язки. Це за Конституцією. Можна цього добитися не зовсім законним способом. Для прикладу — грузинський сценарій, коли багато людей заходить у президентський маєток і він, вражений цим, підписує указ про свою відставку.

У нас таке можливо?

— Якщо це будуть сотні тисяч людей, то Янукович може погодитися на дострокові президентські вибори. Поки що він бачить Майдан по телевізору або читає про нього в аналітичних записках.

"Межигір'я" охороняють озброєні люди. Їм можуть віддати наказ стріляти на ураження.

— Хіба в Шеварднадзе (колишній президент Грузії. — "ГПУ") не було озброєної охорони? Перед тим має відбутися робота із силовими структурами — щоб розступилися і люди зайшли.

Оголосили загальнонаціональний страйк з 20  січня. Це реально?

— Так. Мають стати не лише заводи і фабрики, а й поїзди, уся інфраструктура. Все залежить від форми страйку. Лікарі, вчителі можуть повісити стрічку чи наліпку на груди "Я проти влади". Журналісти можуть відмовитися писати про владу. Перевізники — перестати платити в бюджет влади, яка їм не подобається.

Яка найкраща форма страйку?

— Візуальна. Тоді буде розуміння, наскільки по країні несприйняття влади. Вірус свободи треба поширити по всій Україні. Наприклад, селяни приходять до голови і кажуть: досить! До районного начальника — те саме. Якщо ти в Києві не керуєш ситуацією на місцях і тобі не йдуть гроші — катастрофа. Є теорія "уколів шпилькою": це буде довше, але може вивести з ладу владний організм.

Зараз є такі точкові уколи?

— Так. Це видно по автомайданах. Треба, щоб чинна влада не могла спокійно існувати в системі координат, яку сама створила.

Як підтримувати визвольний дух?

— Мені сподобався вислів: "Майдан у Києві — це ніж. Східні регіони, які ніби за владу, але є пасивними, — желе. Розрізати його на маленькі шматки ножем — немає проблем". Протестний рух так і має робити. Дуже добре, що автомайдан поїхав до Луганська. Це — перші розвідувальні дії. Має приїхати Західна Україна, аби Східна побачила: йдеться про заміну не одного президента на іншого, а системи влади. Виступаючі із трибуни мають говорити щиро й не політичними гаслами. Тоді їм повірять і послухають.

Опозиція встигає за Майданом?

— Намагається. Якщо країну порівнювати з комп'ютером — операційна система зависла. Україна зависла. Антивірусна програма не працює. Зараз з обох боків політики намагаються нею скористатися, щоб "вилікувати" вірус. Але нам потрібна нова система — побудована на іншій матриці. Обов'язковим на першому етапі має бути пункт: три опозиційні лідери на віче на Майдані кажуть, що все зроблять для того, аби до виборів 2015 року Україна прийшла до парламентсько-президентської республіки.

Глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук говорить: Майдан є своєрідним горном, в якому очищається Україна та народжується суспільство. Які найвірогідніші сценарії подальшого розвитку?

— Люди можуть розчаруватися в керівниках політичних партій і в тих, хто оголосив себе громадськими лідерами. Майдан може відкинути нинішніх лідерів. Ситуація децентралізується, море розійдеться. Не виключено, що в якомусь регіоні з'являться нові лідери. Бо до управління Україною мають бути долучені люди, які отримали освіту у ХХІ столітті. Таких треба знайти. Вони точно не вмонтовані в політику.

У коридорі тупцює чоловік. Каже, прийшов зняти показники світла у власниці — Оксани Бали. Віталій Миронович розписується в документах замість неї.

— Я використовую цей офіс тільки для зустрічей чи раз на тиждень збираємося тут на нараду, — розказує.

Яким буде 2014 рік для України?

— Це рік протестного руху — Майдану. Пояснював представникам влади: якщо в давні часи полководець чи цар захоплював якесь місто, давав три дні на пограбування. На четвертий наводив порядок. Якщо хтось із воїнів грабував далі, його карали. А ви вже три з половиною роки грабуєте країну. Це — нонсенс.

Майдан може стати територіально меншим, але якіснішим. Як символ, повинен існувати до того моменту, коли розпочнуться реальні зміни. Поки що я запустив би кілька програм. Наприклад, "Ні — хабарам!". Хтось повісить собі таку наліпку, потім — другий, третій, четвертий. Люди перестануть давати хабарі. Об'єднаються в групу, захищатимуть себе, звертатимуться до суду. У Грузії нині 97 відсотків не тільки не дають хабарі, а й не знають серед своїх знайомих таких, які робили б це. 10 років тому все було навпаки.

6 кілограмів набрав за новорічні свята Віталій Бала. Каже: ­"Тепер щодня треба ходити у спорт-клуб".

Навчався з колишнім президентом Грузії

— Михайло Саакашвілі вчився на міжнародному праві, а я — на міжнародних відносинах. Ми товаришували, відпочивали разом, — розказує Віталій Бала про навчання у Київському університеті ім. Шевченка. — На своєму дні народження у грудні 2003 року Саакашвілі сказав тост: "Треба випити за друзів. Сьогодні ти — лідер нації, тебе всі люблять. Завтра можуть ненавидіти. А друзі все одно залишаються". Поїхали до нього із трьома одногрупниками, подарували хорошу вазу. Під'їхала його дружина Сандра, у якої теж мав незабаром бути день народження. Саакашвілі сказав: "Ти ж хотіла вазу. Я замовив, її привезли". Отак ми вгадали з подарунком. Був на його інавгурації.

Віталій Миронович родом із міста Буськ Львівської області. 11-річним із родиною переїхав до Мукачевого, де закінчив школу, працював слюсарем на заводі керамічної плитки.

Із липня 2002-го очолює Агентство моделювання ситуацій.

Їздить "Субару Форестер". Вважає, що людина не має хизуватися своїми статками. Цього навчився в кувейтця, з яким навчався в університеті. На початку 1980-х той мав $25 млн, але жив у гуртожитку, їздив "жигулями".

Одружений вдруге. Від першого шлюбу має 25-річну доньку Тамілу, яка живе в Мукачевому. 1 липня вона народила доньку Аріну. Нинішня дружина Оксана — гінеколог. Мають доньок — 10-річну Анастасію і Стефанію, рік і 10 місяців.

×