Вибори до Верховної Ради позаторік і теперішні позачергові відбулися за змішаною пропорційно-мажоритарною системою. Окрім 225 депутатів, які пройшли за партійними списками, у парламенті будуть 198 нардепів, обраних у мажоритарних округах. Їх теж мало бути 225. Але не голосували в анексованому Криму й на окупованих частинах Донецької та Луганської областей. Тож у новій Верховній Раді засідатимуть не 450, а 423 депутати.
Для України в нинішніх умовах пропорційно-мажоритарна система не підходить, вважає політолог Антон Круть, 33 роки:
— Класичне визначення мажоритарної системи — це представництво інтересів територіальної громади. Ця система нормальна, якщо правильно й чесно рахують голоси і справедливо підібрана виборча комісія. Мажоритарка добре працює на Заході. Наприклад, в Англії є громади, які формувалися століттями на базі церковних приходів, тому фальсифікацій там майже не відбувається. У нас же, в умовах недорозвиненого громадянського суспільства, мажоритарка скочується до купування голосів і фальсифікацій.
З другого боку, Україна є парламентсько-президентською республікою з коаліційним урядом. Вона вимагає пропорційної системи виборів, без мажоритарної складової. Це загальне волевиявлення громадян, які голосують за партії. Ті пропонують свої проекти розвитку країни. Потім у парламенті створюють коаліцію, яка формує уряд. Мажоритарний кандидат таких програм запропонувати не може, він лише представляє інтереси громади. Тому не логічно за коаліційного уряду мати мажоритарну складову.
Нам треба повернутися до пропорційної системи, що була на парламентських виборах 2007 року.
Чому не зробили цього перед виборами 26 жовтня?
— Петро Порошенко, кажуть, ще в липні порахував, що йому вигідніше мати мажоритарку, щоб зібрати більше голосів у президентську фракцію. Звичайно, був і сильний опір олігархів у Раді старого скликання.
Який мав би бути прохідний бар'єр для партій за пропорційної системи виборів?
— Його слід було б знизити до 1 чи 2 відсотків із теперішніх 5. Бо високий прохідний бар'єр відсікає проходження до парламенту невеликим партіям, які представляють інтереси дрібніших груп громадян. Але вони теж повинні мати у Верховній Раді своїх представників.
Добре було б, якби пропорційну систему доповнили державним фінансуванням політичних партій. У Німеччині, наприклад, третину річного бюджету партії, яка проходить до парламенту, покриває держава. Це дозволяє знизити олігархічний вплив на них.
За мажоритаркою до Верховної Ради проходять і кандидати, які жодного дня не жили в даному окрузі.
— Таких називають "парашутистами". В окрузі не живуть, нічого про виборців не знають. Але приїжджають туди зі своєю командою, засівають гречкою, будують дитячі майданчики — і все у них тіп-топ. Для людей, які мають великі статки, — дуже зручно балотуватися в мажоритарному окрузі. Вкладають у нього до 5 мільйонів доларів. У парламенті починають ці гроші відбивати. Один зі способів — просовують у державний бюджет статті фінансування своїх округів. Потім ці гроші самі ж розкрадають. А на вціліле щось будують. І розказують людям, що зробили це за свої кошти.
1 
1
Коментарі