В останній день перед канікулами депутати поділили парламентські комітети. Узгоджували їх майже два тижні. Опозиціонери хотіли поставити своїх голів на комітети, якими після виборів 2007 року керували представники тоді опозиційної Партії регіонів. Це була ініціатива тодішнього прем'єра Юлії Тимошенко.
Опозиція вимагала передати їй комітети, що мають контрольні функції. Зокрема бюджетний, регламентний, з питань соцполітики. Але розподіл комітетів став компромісом між владою та опозицією, вважає політолог 53-річний Олексій Гарань:
— Опозиція погодилася, бо в неї з'явився шанс отримати частину важливих посад, зокрема голови комітету з питань свободи слова, правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією. В умовах, коли Адміністрація президента намагається сконцентрувати в своїх руках суди, виконавчу владу, парламент є єдиним органом, де можна щось робити чи бити на сполох. Комітети — це легальні засоби боротьби для опозиції. Тут проходять розгляд всі законопроекти. Голови комітетів постійно виступають із принципових питань. З урахуванням початку президентської кампанії важливо мати бодай те, що можна.
"Регіонали" вчинили за принципом на тобі Боже, що мені не гоже: поставили завданням забрати все, що їм треба, і добилися, каже про опонентів депутат від "Батьківщини" 55-річний Сергій Сас:
— Це перший серйозний програш опозиції.
Що саме опозиції не вдалося отримати?
— Опозиція має дві функції. Перша — пропонувати альтернативні програми розвитку держави. Зараз це питання зникає, бо не прийнята програма уряду. Друга функція — контроль за діяльністю влади. Парламентський контроль здійснюється через кілька механізмів: уповноваженого з прав людини, посаду якого обійняла представниця "Регіонів", через Рахункову палату, яку також опозиція не отримала, та через комітети Верховної Ради. Є прості комітети, а є такі, що виконують певну контрольну функцію. Так їх опозиція й не отримала.
Які це саме комітети?
— Перш за все, це Бюджетний та Регламентний комітети і декілька інших.
Чому опозиція їх втратила?
— Бо швидко пішла на домовленості з владою. На моїй пам'яті завжди відбувався доволі важкий процес перемовин, були демарші, ультиматуми. Зараз же все відбулося протягом тижня.
У результаті влада взяла все, що їй було потрібно, а опозиції жбурнули те, що залишилося. І вони накинулися на ці посади. У мене досить гірке враження від всього цього, адже, по суті, опозиція обміняла голоси виборців на посади, які нічого не варті. Таким чином вона зв'язала себе спільною з владою відповідальністю за все, що відбувається в країні та парламенті.
Як тоді варто було опозиції діяти? Чи були інші варіанти?
— Їй треба було стояти на своєму. Всі рішення обговорювати разом, діяти спільно. Треба було ставити питання у площині: або все для контролю влади, або відмовитися від усіх посад. Треба було висувати ультиматум. Виборці нас би зрозуміли. Все рівно півтора місяця Рада працювати не буде. Цей час можна було б витрати саме на домовленості щодо комітетів.
3 
1
Коментарі
15