— Прочитала в міській раді, що буде прийом. Прийшли із сусідкою, треба, щоб грошима поміг. Маємо 15-квартирний будинок, проводимо каналізацію. Вже по 13 тисяч скинулися. Минула влада не помогла. Обіцяють тільки, — говорить 70-річна Валентина Блажко. Тримає документ із підписами. 26 вересня прийшла на прийом до народного депутата Геннадія Вацака у місті Могилів-Подільський на Вінниччині.
Із 23 до 27 вересня народні депутати вперше працювали в округах. Приймали громадян, спілкувалися з виборцями.
Самовисуванець 47-річний Геннадій Вацак уперше став нардепом. Набрав 32,66% голосів. Входить у депутатську групу "За майбутнє". Володіє кондитерським домом "Вацак". Мережа магазинів працює по всій країні. Спонсорує місцеву футбольну команду "Спартак-Вацак". 2015-го був депутатом обласної ради від "Блоку Петра Порошенка".
У Могилеві-Подільському живуть понад 31 тис. людей. На прийом мали записатися завчасно. Приймальня розташована у центрі міста, на проспекті Незалежності. Поряд — центр зайнятості та продуктовий магазин.
— Ох, яке пиво привезли. Усе в пилюці. Тепер це все витирати прийдеться, — чорнява продавщиця розмовляє по телефону. Робить чай за 10 грн. — Людка, почекай трохи, чай зроблю людині. Бо ж на прийомі чекати не будуть.
Приміщення приймальні на першому поверсі у новій будівлі. При вході висить табличка. У двох кімнатах дешеві шпалери, кілька шаф і стільці. Біля входу — дві тарілки з пісочним печивом та мінеральна вода.
О 12:30 відвідувачі сідають на стільці. Кому не вистачає місця, виходять на вулицю. Неохоче їдять печиво. П'ють воду. Збирається понад 30 осіб. Молоді майже немає.
Заходить сивий чоловік із паличкою. Кульгає.
— Ще можна записатися? Я з цукровим діабетом. Важко стояти, — каже.
— Треба раніше записуватися. Ну сядьте, може, пустять вас, — каже секретар 48-річний Олег Колібаба.
— Лікарня краще би взагалі не працювала. Приходиш і зразу гроші давай. Мають кармани широкі. А на прийомі жодного разу тиск не міряв, — каже 59-річна Валентина Григорівна. Прізвище не називає. Має світле меліроване волосся.
О 13:00 приїжджає народний депутат. Вітається й одразу йде у кабінет. Людей викликають по черзі, за номерами.
— Прийшла просити дитячий майданчик, — говорить 58-річна Антоніна Шпаргалюк, депутат Вендичанської селищної ради. — У районі чотири багатоквартирних будинки і приватний сектор. Дітей багато. Поряд лікарня, яка завалюється. То бігають гратися туди.
Дехто намагається пройти без черги.
— А чого вони без черги? Три хвилини мені можна приділити? Я тут три години вже стою, — починає сваритися вусань. Каже, що ветеран АТО. Одягнений у теплий сірий светр. — Можна мене уважити не через 23 чоловіки, а хоча б через 10.
Більшість людей приходять за грошима. Просять на лікування.
— Я інвалід другої групи. Невроз, — жаліється 28-річна Тетяна Антипенко. — Все життя дома, не працюю. Треба гроші на повне обстеження у Вінниці. Пачка антидепресантів коштує 600 гривень. Бровко (Петро Бровко, міський голова Могилева-Подільського. — ГПУ) грошей не дає. З мамою знімаємо квартиру за дві тисячі. У неї зарплата 3700 і моїх 1500. Вацак допомагає. Щомісяця платить 800 гривень. Але цього мало. Щоб прожити нормально, треба тисяч десять. Бо нема даху над головою. 15 років стою у черзі на квартиру.
З криком у приймальню забігає жінка.
— Блін, Лєна! Я чергу свою промахала. Пішла чай брати, і язиками вчепилась, — звертається до подруги. Тримає телефон.
Прийом триває до 15:00.
— З людьми працюю більше як 20 років, — каже Геннадій Вацак, коли люди розходяться. — Їхні проблеми знаю. Вони життєві. Прикро чути, що не вистачає грошей на лікування. Найважче — приймати правильні рішення, за які потім не було б соромно. Коли важко, знімаю втому спортом. Не курю, не п'ю. Іноді нервую — бо кожне рішення тягне за собою відповідальність.
2 
1
Коментарі