Кілька десятків кримчан приїхали в середу потягами до Львова. Прибувають сюди з 2 березня. Щодня львівські "майданівці" зустрічають їх на вокзалі та розселяють по сім'ях, готелях. Активісти виставили в інтернеті номер мобільного, на який можуть телефонувати і біженці, і львів'яни, готові надати житло.
33-річного Андрія Астахова поселили на вул. Городоцькій. Він приїхав із дружиною 26-річною Іриною та двома синами — старшому 4 роки, меншому — 8 місяців. За національністю вони росіяни.
У четвер зранку на порозі квартири зустрічає її власниця 25-річна Наталія Пришляківська.
— Я веду кулінарний блог, чоловік — програміст. Цю однокімнатну квартиру здаємо в оренду. Брали за добу 160 гривень. Але це не є нашим основним заробітком. Для родини з дітьми маємо ванну, візок, — показує блакитну ванночку. Чоловік Наталії заходить у квартиру з кількома пакетами. В них видно овочі, печиво. Витягує айфон. Каже, іде фотографувати документи пожильців. Так подружжя робить з усіма, кого приймає в оселі.
Квартира у старому будинку. У кімнаті два ліжка, дві шафи й телевізор на тумбочці. На ліжку спить молодший син, старший грається. Ірина просить не фотографувати її, боїться переслідувань. Говорити відмовляється.
— О, как я угадал! Это вам, — у квартиру заходить Андрій Астахов.
Простягає три букети пролісків — дружині, власниці помешкання й мені. Запрошує на кухню, зачиняє двері. Розмовляє російською.
— Я щойно з перукарні. А дружина ще з хати не виходила. Пізно вчора приїхали. Розкладемося, то покажу їй місто. Учора допізна гуляв Львовом. Люди у вас привітні і згуртовані. Я одразу сказав хлопцям на вокзалі: не переймайтеся, я візьму таксі, самі доїдемо. Але і слухати не хотіли — привезли нас, поселили. Тому у вас і революція відбулася, бо ви відкриті. Росіяни — замкнені. Я купив квартиру в новобудові в Москві. Через п'ять років випадково в кафе познайомився із сусідом через стіну.
Андрій працює програмістом. Півтора року тому переїхав із Москви до Хмельницького, потім — в Ужгород, згодом — до Севастополя.
— У Росії все контролює ФСБ. Я створюю соціальний сайт — до мене приходять працівники ФСБ, ставлять свій прилад на сервер, опечатують. І потім усе фільтрується в режимі онлайн. Одного разу відмовився. Вони пішли. Але зробили так, що система зависала, працювати було неможливо. Тому приїхав в Україну.
Андрій розробляє два соціальні сайти — для міст України та Православної церкви. Подружжя вирішило залишити Крим, коли на вулиці з'явилися люди з автоматами.
— Ми не розуміли, хто є хто. Стояли українські міліціонери і люди в російській формі. Розмовляв із ними. Деякі відкрито говорили, з якої російської частини приїхали. Діти в Севастополі ходять у школи і садочки, люди живуть своїм життям. Але війна відчувається в повітрі. Усі мовчать, нервові, менше виходять на вулиці. Не знаєш, що може розпочатися. Якби не діти, ми залишилися б.
Астахови взяли з собою лише дитячий одяг та білизну. Ноутбук Андрій не встиг забрати з ремонту.
Із колегами-програмістами він був на Майдані у Києві — з 26 грудня до моменту втечі Януковича.
— Я виступаю за волю. Якщо завтра таке почнеться в Білорусі — поїду на їхній майдан. Ви дали нам, росіянам, поштовх. Ми зрозуміли, що можна робити не силову, а демократичну революцію. Але росіяни бояться. Однак пройде ще трохи часу — і піднімуться. Думаю, відсотків 90 росіян — проти Путіна.
До квартири заходять родичі Наталії. Принесли кілька сумок із продуктами.
— Росія в замороженому вигляді уже три роки, — продовжує Андрій. Вмикає електричний чайник, дістає чашки з шафи, пропонує чай. — А у вас є майбутнє, бо ваші люди — вже давно європейці. У Москві заходить бабця в транспорт — ніхто місця не уступить. Не прийнято. А тут, бачив учора, одразу п'ятеро людей з крісел зриваються. Економічні питання при нормальній владі можна вирішити швидко, а щоб змінити свідомість людей — треба багато часу. Мрію повернутися на батьківщину, але у вільну державу. До того часу віддаватиму дітей в українські школи. Квартиру в Москві не продаю.
467 кримчан поселилися у Львові на 11 березня. Ще 249 подали заявки. До обласного центру приїдуть днями.
3 
1
Коментарі
1