10 жовтня в Києві відновила роботу міська електричка. Вперше її запустили п'ять років тому. Мала стати наземним метром, однак згодом поїзди зупинилися.
— Це вже третя спроба запуску міської електрички, — каже 58-річний Олексій Кривопішин, начальник Південно-Західної залізниці. — За п'ять років проект довели до ручки. Настав момент, коли треба було прийняти рішення — продовжити його чи закрити. Для залізниці другий варіант вигідніший. Однак так могли зробити тільки не патріоти міста. Бо попри суміжні складності міська електричка може вирішити транспортний колапс столиці.
Що відбувалося протягом п'яти років?
— Політики люблять піаритися, показувати "доблесну" працю перед телекамерами. Садять дерева, закладають якісь капсули. Так було і з електричкою. Попіарились і забули. З Віталієм Кличком вийшло навпаки. Він одразу приїхав на зустріч, проїхав по всьому маршруту, оцінив ситуацію. На території колишнього Союзу немає жодної столиці, що має повне кільце залізниці навколо міста. Як немає, щоб залізниця перетинала всі гілки метро. Тобто вже на старті ми маємо шість вузлів пересадки тільки на метрополітен. Віталій Володимирович знайомий із досвідом Берліна, знає, яку роль для європейського мегаполісу грає залізниця. Одразу прийняли ряд рішень. У результаті відремонтували 10 електричок, потім ще дві. Тепер інтервал між поїздами скоротився до 15 хвилин.
Чому цього не робили раніше?
— Проект фінансували за залишковим принципом. Електрички не виходили на лінію, бо ніхто не платив за їхнє обслуговування. Ми його проводили, бо йдеться про безпеку пасажирів. Борг зріс до 63 мільйонів гривень. З Віталієм Володимировичем його реструктурували, погашення розтягнули на три роки. Місто вже заплатило 8,5 мільйона гривень. За них відремонтували 12 поїздів, ще два — власним коштом, на підстраховку.
Порозумілися з новою владою?
— Так. Віталій Кличко і його перший заступник Ігор Ніконов повністю підтримують проект. Зараз ми готуємо постанову про зміну системи обслуговування міської електрички, укладаємо договір з адміністрацією про фіксовану суму обслуговування.
Поїзди не нові. На скільки їх вистачить?
— Поки що це латання дір. Потяги виготовлені у 1979–1980 роках, це техніка минулого століття. Її можна підтримувати, реанімувати. Але щоб проект запрацював на повну потужність, у бюджеті треба закласти статтю на будівництво нових. Виготовляти безпосередньо міський транспорт. Щоб потяги мали м'який хід, до салону могли зайти люди з обмеженими можливостями, щоб відстань між платформою і потягом була мінімальна.
Хто може їх виготовляти?
— Міські поїзди роблять у Польщі, Чехії, Німеччині, Хорватії, Словенії. В Україні їх може виготовляти Крюківський завод. Зрозуміло, всі 14 поїздів одним махом не заміниш. Бюджет міста просто не потягне, бо один поїзд коштує 8–10 мільйонів доларів. Але якщо купувати три поїзди в рік, то за чотири роки отримаємо міську електричку, повністю адаптовану під євростандарти. Причому старі поїзди теж курсуватимуть, інтервал руху зменшиться. Киянам стане ще зручніше. Людина знатиме, що кожні 10 хвилин з Русанівки на станцію метро Лівобережна йде електричка, довезе її за 2 хвилини. Тролейбус із Троєщини до Петрівки їде майже годину, а електричка — 4,5 хвилини.
Все так просто?
— Є проблема, яку ми ще не вирішили. Щоб потяги не йшли напівпорожніми, а пасажири їх не чекали, треба синхронізувати графіки руху електричок і міського транспорту. В один потяг поміщаються тисяча пасажирів. Щоб він не їхав напівпорожній, перед ним на платформу має прибути трамвай. Треба подумати, щоб у трамвайному ланцюгу було чотири вагони, а не два. На Троєщині, наприклад, живуть півмільйона людей, а електрички звідти йдуть напівпорожні, бо не організовано підвіз на платформу. Якщо місто не синхронізує графіки руху міського транспорту, метрополітену й міської електрички, то нічого не зміниться. Я вірю, що перший заступник мера Ігор Ніконов розуміє важливість проекту "Міська електричка", вплине на Київпастранс, щоб той склав нові графіки.
Як зараз працює міська електричка?
— Є 14 станцій. Місто вимагає більше. Не питання. Ми можемо швидко відкрити ще три-п'ять. Між об'їздом з Віталієм Кличком минуло всього два місяці, а ми вже випустили на маршрут 12 поїздів, побудували на перспективу три платформи: Київ-Волинську, Вишгородську і Святошинську. За наявності необхідної кількості поїздів ми можемо їздити не тільки по кільцю, а й заїжджати на Святошин. Туди щоранку приїжджають до 40 тисяч людей, усі пірнають у метро, створюють тисняву. Метро фізично не справляється з потоком.
Як і на станції Вокзальна.
— Так. Знаючи ситуацію, ми вже зробили платформу практично біля метро. Коли приміська й міська електрички прибувають майже разом, пасажирам зручно пересісти. Міська електричка може їх везти як на Лівий, так і на Правий берег. Для міста не треба створювати нічого нового. Тільки правильно використовувати наявні рейки. Справа за малим — об'єднати зусилля. "Міська електричка" має працювати так, як працює в європейських містах-мільйонниках.
Укрзалізниця — це не тільки Київ. Сьогодні на Сході України відбувається військове протистояння. Чи вплинуло це на діяльність залізниці? Що змінилося?
— Ми почали допомагати нашим бійцям одні з перших. Ще в березні профспілки зібрали й переказали на рахунок Міністерства оборони близько 2 мільйонів гривень. Потім дізналися, що їх використовують не за призначенням. Після того працюємо напряму з командирами. Закуповуємо обладнання, радіостанції, автомобілі, всюдиходи, на які встановлюють кулемети. Окремо збираємо гроші на купівлю касок, бронежилетів, зібрали 40 тонн гуманітарної допомоги. Наші співробітники супроводжували вантажі й роздавали мирному населенню у звільнених містах. На нашій базі відпочинку "Тетерів" під райцентром Коростишів Житомирщини понад три місяці живуть сто дітей, привезених із зони АТО. Ми забезпечили їх усім необхідним для життя й навчання. Для табору закупили калорифери, пральні машинки, ковдри, постільну білизну.
На Південно-Західній залізниці недавно пройшов фінал Кубка з футболу.
— Турнір на Кубок начальника Південно-Західної залізниці проходить четвертий рік. За перемогу борються понад дві тисячі залізничників. Незважаючи на складності, ми докладаємо всіх зусиль для підтримки дітей і молоді. Три роки тому відреставрували стадіон "Локомотив" на Солом'янці. Він був у жахливому стані, а зараз — сучасний стадіон із двома футбольними полями. Там займаються футболом понад 300 дітей від 5 і до 17 років. Поле розписане щодня з шостої ранку і до десятої вечора.
Ви захоплюєтеся футболом?
— Ні, я майстер спорту з веслування на каное. Практично одночасно з Кубком із футболу ми провели закриття сезону з веслування. Туди увійшли байдарка й академічне веслування. Каноїстів, на жаль, поки що нема. Зараз я шукаю тренера, щоб реанімувати цей вид спорту. Ми багато чого робимо для дітей. Раніше на Трухановому острові було багато спортивних баз, де вони могли тренуватися. Сьогодні їх розпродали, переробили під лазні або центри зовсім іншого відпочинку. А Південно-Західна залізниця зберегла і відремонтувала свою базу. Побудували нові елінги, купуємо нові човни, інвентар, форму, платимо зарплату тренерам. Влітку три місяці там працював табір, де відпочивали й тренувалися понад 300 дітей. Восени там провели закриття сезону. Діти хочуть до цієї школи, бо мають стимул. У батьків не виникає питання, де купити човен, форму, весла. Ми даємо все. Я вручав кубок переможцеві одного із запливів. Звернув увагу на знайоме прізвище. Питаю колегу: "Часом не твій родич?" — "Це мій син".
3 
1
Коментарі