"Українці створили ідеальний спосіб управління державою — тільки не тут, а в Канаді"

 

— Да не обращайте внимания на ту пристройку. Развалить ее, и нет проблемы, — 39-річний Олександр Пабат, депутат столичної ради, голова фракції "Громадський актив Києва", говорить по мобільнику.

Він сидить у широкому кріслі в робочому кабінеті на сьомому поверсі Київради. На ньому темні окуляри. З-під брюк виглядають смугасті шкарпетки. За хвилину заходить колега по фракції "Громадський актив Києва" 50-річний Юрій Бондар. Тиснуть руки, говорять про ту ж прибудову і прем'єру телевізійної програми Пабата "Четверта вежа" — про те, як люди долають життєві складнощі.

Чи потрібні вибори мера Києва?

— Необхідні, тільки не в теперішньому форматі, коли між собою змагаються ставленики різних партій, — говорить правильною українською. — Мер має гайки крутити, розбиратися у трубах і дорогах, а зараз усі претенденти політичні промови штовхають. Для простих киян це не має жодного сенсу, от вони темою виборів і не цікавляться.

Хто міг би стати добрим столичним мером?

— Хтось із господарників. Але їхні біґборди зараз не висять, і навіть кандидатур не обговорюють. А вони й не хочуть туди, бо посада політизована, — підсувається до краю крісла. Між нами й Пабатом менше метра. Каже, не любить говорити з людьми "через стіл". — Мером Відня багато років одна й та ж особа. Але спитайте там, хто міський голова — люди не скажуть. Чому? Бо в місті все добре.

Олександр Попов з обов'язками голови міста справляється?

— З точки зору господарника — так. Міг би працювати краще, якби усунути політичну складову.

А як же скандал із березневим сніговим колапсом у Києві, що його він "зустрів" із дружиною в Австрії?

— Ніде у світі, ні в Берліні, ні у Нью-Йорку, з таким снігом не впоралися б. Та й, зрештою, все минуло нормально, паводку не було. Галас здійнявся здебільшого з політичних причин — бо Попова призначили "згори". Якби Олександр Павлович був членом умовної "Партії киян" — ніхто йому не дорікав би.

Коли потрібні вибори до Київради? Громадськість каже одне, політики — інше.

— Улітку були два мітинги на цю тему. На кожному по 300 осіб, і прапорів більше, ніж людей. Коли так — точно подія проплачена.

Я постійно перебуваю на Борщагівці (спальний район Києва. — "ГПУ") і знаю, що говорять люди. Чи будуть вибори, чи ні — "всё те же на манеже". Тому, оскільки вже третій суд визначив, що вибори мають бути 2015-го, — треба тоді їх і провести. Зрештою, це й на краще. Уявіть, що призначаємо вибори на грудень. Обійдуться вони десь у 40 мільйонів. Доки порахують голоси — настануть новорічні свята. У найкращому разі роботу почнуть у середині лютого. А в березні 2015-го — наступні вибори.

Пам'ятаєте, коли ця історія почалася? Політикам не сподобалось, яких депутатів обрали до Київради 2006-го. Перевибори 2008-го призначили, як на мене, з єдиною метою — дати можливість Леонідові Черновецькому відпрацювати механізм із гречкою (він роздавав виборцям пакети з харчами. — "ГПУ"). Про це була домовленість із тодішнім керівництвом держави. Черновецький — розумаха. Він геніально роздув тему землі. Колись кричали: дерибан, землю крадуть! Я справді на громадську організацію "Стрітрейсінг" узяв в оренду 30 гектарів землі на будівництво центру автоспорту. Потім почалася криза, закордонні інвестори передумали вкладати гроші, і там зараз — незаймане поле. Але я чесно п'ять років платив за оренду в київський бюджет. Після цього земля знов повернулася громаді. І так було в 90 відсотках випадків. Тобто Черновецький створив ажіотаж: мовляв, земля — це скарб, треба брати. І люди розхапали пустирі, звалища — усе в оренду. І сплачували. Ще й хабарі пропонували чиновникам. З часом схаменулися, а продати нікому. І договір оренди не розірвеш.

Усе одно були неправомірні дії. Чому ніхто не сів?

— А за що? Процедурно значних порушень не було. Черновецький надув мильну бульку, створив земельну піраміду.

І непогано на цьому заробив?

— Точно! Тонко спрацював.

Як розвивається Київ?

— Міста забудовують у всьому світі. Тільки деякі — з утратою історичного обличчя, а деякі правильно. Проте до землі це стосунку не має. Питання — в генеральному плані міста. Ключові органи тут — архітектурна рада й архітектурний нагляд.

Коли я працював у комісіях землекористування та містобудування, пропонував, щоб ділянку видавали з готовим проектом. Наприклад, там можна збудувати тільки дитсадок. Бачите в цьому бізнес — беріть. Зараз інститут генплану міста поступово втілює цю модель.

Раніше завдяки закону "Про столицю" Київ був цілком непартійним. Бо діяла мажоритарна система виборів. Я був депутат Київради, у моєму окрузі працювали депутати райради — завідувачка поліклініки, керівник дитсадка, працівник комунальних служб. Вони не просто жили, а працювали на території цього мікрорайону. Та й я там мешкав. Що це означало? Я не боявся, що партійний вождь накаже мені, як голосувати. Навпаки, знав чітко: проголосую неправильно — сусіди як мінімум напишуть на дверях моєї квартири все, що про мене думають. А можуть і "листа з повідомленням" надіслати — кинути у вікно каменюку з папірцем. Відповідальність була безпосередня.

Українці створили ідеальний спосіб управління державою — тільки не тут, а в Канаді. Там є уряди чинний і опозиційний. Сідають навпроти міністр освіти опозиційний та чинний, і доки не дійдуть згоди, парламент законопроект не голосує. А якщо голосує, то практично завжди "за". Бо чому мені бути проти, коли опоненти-фахівці все узгодили?

Що заважає нам сформувати таку державу?

— Українцям постійно нав'язують комплекс меншовартості. Вбивають у голови, що треба до когось приєднатися. От і виходить: повертаємось обличчям до Заходу — Росія нас має, і навпаки. Ми повинні використати своє унікальне геополітичне становище, щоб об'єднати Схід і Захід.

Що треба робити?

— Будувати дороги, які були б транспортними коридорами, і жити з цього. Іще можна десь у Черкасах на державному рівні звести потужні сервери, де працювали б українські спеціалісти. Це унікальна місцина — ні землетрусів, ні зсувів, поряд вода. Маємо електроенергію. Але загалом у нас нічого нового не створюють. Коли балотувався в президенти, об'їхав кожен райцентр, — Олександр Пабат дістає із внутрішньої кишені піджака білу серветку й витирає під очима. — Усюди питав: що за 15 років було збудовано, можливо, школа, садочок, бібліотека? Кажуть: нічого, хіба що який чиновник дачку збудував. А так державна власність мігрує від одного до іншого. Сьогодні нафтова вишка у Шуфрича, завтра — в Бойка, післязавтра — в якогось Перетятька. Усі наші політики живуть, наче вареники в макітрі. Їм головне — не випасти, а там уже всі будуть у маслі й вишкварках. Хтось знизу, хтось зверху.

Для нас вигідніший Європейський Союз чи Митний?

— Асоціацію з ЄС необхідно підписати. Але потім краще балансувати між Європейським та Митним союзом, не вступаючи ні туди, ні туди. Ми нікому не потрібні. Європа нас хоче, щоб ми не дісталися Росії, а Росія — щоб Європі. А головне, всі разом вони не хочуть, щоб ми були окремі, самодостатні й з усіма мали взаємовигідні відносини. Кучма це розумів, бо був "до мозга костей" промисловець. Сприймав Україну як підприємство — доки має економічні зв'язки, доти конкурентоспроможне.

Як розбудовувати громадянське суспільство?

— Починати треба зі шкіл, щоб люди чітко усвідомили, які в них є права і які обов'язки й права в тих, кого вони обирають, — знімає окуляри. У нього скалічене обличчя й нерухомі очі. — Для мене прикладом є швейцарці. У них 365 референдумів на рік. Не тому, що вони не знають, як треба жити. Просто кожен усвідомив, що має право голосу. Один каже: не хочу фонтан у центрі міста, — а інший: я за те, щоб його поставити. А після його встановлення хтось говорить: завдяки мені тут тепер так красиво. А інший відповість: я не хотів його, і тут тепер так волого. Проте кожен до цього причетний.

Цілком осліпнув

Олександр Пабат народився в Полтаві в родині заступника зоотехніка, згодом першого секретаря райкому партії, потім — міністра сільського господарства Віктора Пабата. До Києва родина переїхала 1987-го.

— Мріяв бути військовим, але через розпад Союзу, скорочення армії — відмовився, — пригадує.

Навчався в Медичному університеті ім. Богомольця на стоматолога, в економічному — на фінансиста, університеті ім. Шевченка — на юриста. Кандидат економічних наук. Із 2005-го — лідер спілки громадських організацій "Громадський актив Києва".

2002-го, 2006-го та 2008-го обраний депутатом столичної міськради. Як самовисуванець на останніх президентських виборах посів 15-те місце серед 18 кандидатів із 0,14% голосів. Торік балотувався до парламенту у Святошинському районі Києва. Набрав 30,3% голосів, програвши Володимиру Бондаренку з "Батьківщини".

Перший мільйон доларів заробив на фондовому ринку на початку 2000-х. Зараз живе зі здачі в оренду нерухомості.

Цьогоріч 2 лютого в обличчя Пабату влучив феєрверк. Дістав важкі травми черепа. Цілком осліпнув. Щодня прокидається о 4.30. Каже:

— Одне око видалили повністю, в іншому — тільки кришталик, а також замінили рогівку і підкоригували сітківку.

Одружений з колишньою моделлю 34-річною Іванною Лантух, яка тепер має бізнес. Виховують синів 9-річного Олексія й Олександра, 6 років.

10 автомобілів має в своєму гаражі Олександр Пабат: "Мазераті Спайдер", "Субару Імпреза 20 Турбо", "Мерседес-Бенц SLK Брабус", "Порше Каррера 911", "Морган Аеро-8", "Сітроєн С6", "Ленд Ровер Дефендер", БМВ 1М, "Смарт Кросблейд", "волга".

×