Підприємець 35-річний Денис Олейніков із родиною офіційно отримав політичний притулок у Хорватії. Він випускав футболки "Спасибо жителям Донбасса", через що зазнав переслідувань влади, й 14 місяців тому виїхали сім'єю за кордон. Приводом для гонінь на Олейнікова став нібито незаконний випуск футболок із логотипом ЄВРО-2012.
— Слідство (у Хорватії. — "ГПУ") підтвердило три факти, — розповідає він. — По-перше, що компанія "Простопрінт" не була організатором випуску контрафактної продукції, ні Євро-2012, ні якоїсь іншої. По-друге, розгром фірми був покаранням за мою публічну позицію. По-третє, що у справі не було справедливого судового розгляду і що була реальна загроза моєму життю та здоров'ю родини. Тепер ми можемо жити і працювати в Європі на тих же правах, що й місцеві громадяни, їздити по світу без віз, крім Сполучених Штатів.
Ми не заплатили жодної копійки за отримання політичного притулку. Це гуманітарна процедура. У всіх цивілізованих країнах так.
Як ставляться до вас хорвати?
— Це країна, яка ніколи не була у Радянському Союзі. Люди тут почуваються вільними. Свою незалежність виборювали кров'ю, саме тому дуже її цінують. Якби ми вибороли незалежність так само, ставилися б до держави інакше.
Хорвати дуже позитивно ставляться до українців. Набагато краще, ніж до росіян. Ті, хто розуміють, знають нашу ситуацію, ставляться до нас ще з більшою теплотою. Фактично кожен знає, що Юлія Тимошенко в тюрмі, що є переслідування. У Хорватії дуже розвинута культура читання газет за сніданком. Тому в політиці вони дуже підковані.
Чим займаєтеся у цій країні?
— Раніше дозволів на роботу ми з дружиною не мали. Зараз я починаю створювати новий бізнес у Хорватії. Це буде знову інтернет-комерція. Торгуватиму речами з Європи: одягом, взуттям для українського споживача.
Скільки витрачаєте на місяць?
— Середня зарплата в Хорватії становить 600 євро. Якщо сім'я заробляє на двох 1500 на місяць, цього вистачає для того, щоб нормально жити. Стійкий середній клас. Стільки ж тратимо і ми.
Що для себе переосмислили, живучи за кордоном?
— Стосунки в нашій сім'ї після пережитих випробувань стали набагато кращі. Ми зблизилися. Іншим став і мій рівень сприйняття реальності. Зрозумів, що сьогодні в Україні не час для змін. Бо якщо ви дуже сильно любили чоловіка, а він вас обдурив, вірити іншим не хочеться. Так само в українців. Ми дуже сильно довіряли одній людині, а вона нас обдурила. Щоб людина була готова знову щось кардинально змінювати, потрібен час, доки рани затягнуться. За міжнародними соціологічними дослідженнями, Україна — шоста у світі за рівнем апатичності. Нам як нації зараз усе пофіг. У тому числі й політичні процеси. Однак, політикам і громадським діячам варто продовжувати боротися й переконувати, що в країні не все правильно йде. Але і чекати від них активних дій не варто.
2 
1
Коментарі
25