"За Януковича по лінії спецслужб тут росіяни господарювали"

 

— Дивлюся в майбутнє оптимістично, але з тривогою. Буде непросто. Ясна річ, Росія робитиме все, щоб утримати свою зону впливу, — каже 80-річний Євген Марчук, перший голова Служби безпеки України, ексміністр оборони і секретар РНБО. Розмовляємо 15 червня в рамках проєкту "Укрдерждовгобуд". 5 серпня Євгена Кириловича не стало. Помер від гострої серцево-легеневої недостатності після коронавірусної хвороби.

— Зараз до влади прийшло нове покоління, недосвідчене. А має звертати увагу на довгострокові питання: демографію, екологію. Є такий феномен — демографічна безпека держави. Її планують щонайменше на 10 років.

Пам'ятаєте день, коли Україна проголосила незалежність? Що це для вас було?

— Більше року вже діяла Декларація про державний суверенітет. Відчувався переляк у Москві. Мої знайомі на серйозних посадах у КДБ дзвонили: "Кирилович, вы там что, обалдели? Какие вооружённые силы в Украине?"

Тут базувалася гігантська військова машина. Чисельність розташованих в Україні збройних сил Радянського Союзу становила понад мільйон. І ця потуга підпорядковується главам Державного комітету з надзвичайних ситуацій, тобто гекачепістам. Я розумів усю напругу. Тому Акт про незалежність викликав відчуття полегшення.

Як трансформувався силовий сектор?

— Після Акту про державну незалежність я все ще був міністром і продовжував створювати Збройні сили (5 ­червня ­1991-го Верховна Рада УРСР призначила Євгена Марчука міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій. — ГПУ). Вдалося провести через парламент закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, які проходять службу на території України". Йшлося не тільки про те і тих, хто в майбутньому стане Збройними силами України. Тому що у великому радянському військовому угрупованні на нашій території українців десь 30 відсотків було.

Верховна Рада приймає рішення про підпорядкування КДБ УРСР українській владі. А вже 20 вересня Рада створила Службу безпеки України.

За мою кандидатуру на посаду голови СБУ проголосували 309 народних депутатів. Підтримала значна частина Народного руху і деякі комуністи. До того я очолював комісію КДБ із реабілітації жертв політичних репресій. У моїй сфері відповідальності була профілактика в середовищі творчої інтелігенції. Я витягував із тюрми Івана Дзюбу. На Бориса Олійника там ледь не була заведена справа. Було відомо, що я — колишній кагебіст і при мені практично ніхто з інтелігенції не постраждав. У ті часи легко встановлювали, чи мав якийсь стосунок до злодіянь.

Знаєте, що я робив на перших порах? Звільнив 17 генералів.

Ваш перший тест як керівника СБУ — сепаратизм у Криму.

— Тривали важкі переговори про розподіл Чорноморського флоту. Російський флот став частиною цивільного життя півострова. Мав свої розвідку і контррозвідку. Було ще багато військових пенсіонерів Північного морського та Тихо­океанського флотів СРСР. Тому підтримка незалежності там була нижчою, ніж по Україні.

Росія почала готувати ходи, як повернути собі Крим. Рішення Києва надати йому статус автономії і потім дозвіл на президентську посаду були невдалі. Найкритичніший момент — коли президентом Криму став проросійський Юрій Мєшков. Міністра внутрішніх справ Криму, голову Служби безпеки, ще кілька посад призначав Київ. Мєшков розпускає парламент півострова, бере під своє керівництво МВС і призначає керівником Служби безпеки свою людину. Я прошу в командувача Прикордонних військ гелікоптери. Ризикований політ на малій висоті в темряві, щоб не помітили радари Чорноморського флоту. Висаджується десант. За­хоплюємо Службу безпеки свою ж. На ранок працівників зустрічаємо. Київ показав зуби.

За президента Леоніда Кучми ви були прем'єр-міністром. Як взаємодіяли?

— За форматом роботи Кучми, головою виконавчої влади був президент. І це вносило чимало проблем.

Були негаразди з Адміністрацією президента. Вони виходили з вибриків її керівника Дмитра Табачника. До прикладу: я зібрав силовиків, щоб узяти під оперативний, гласний та негласний контроль приватизацію стратегічних об'єктів. Їх було два-три десятки. Розробили план. Головне, щоб усе було законно. І ввечері мені телефонує Табачник: "Треба негайно побачитись. Давайте пообідаємо". Зустрілися десь перед Кабміном. Каже: "Що ви натворили? Це ж не ваш сектор, а силовий, це ж президента. Ви втрутилися в чужу сферу діяльності". Через 10 днів мене звільняють із посади прем'єр-міністра України. Будь-якого голову уряду того часу можна було за хвилину зняти з роботи.

Як тоді працювала Рада націо­нальної безпеки й оборони?

— Була на місці. Ясна річ, голова Ради — президент, а не секретар. Тоді, 1999-го, я бачив кілька проблем, у які треба було серйозно втрутитися. Леонід Данилович підтримав. Я почав із речей, які лежали на поверхні, і зачепив серйозні проб­леми. Наприклад, позабанківський грошовий обіг. Чи баланс прісної води, було багато викидів і забруднень. Чи підприємства з так званими іноземними інвестиціями. Декілька осіб в Україні реєстрували підприємство на хату в селі, визнаному забрудненим Чорнобильською катастрофою. Це підприємство звільняли від митних зборів і податків. А його капітал — три факси, два комп'ютери. Іноземна інвестиція, так? А торгують бензином і нафтою з Росії. Серйозні зловживання і ненадходження у бюджет. Такі речі системно пропрацьовували в РНБО.

Чим характеризується епоха президента Віктора Ющенка?

— Це і національне відродження, і справедливість щодо Голодомору, і загальний рівень культури піднявся. Фінансові також були позитиви. Негатив — не вдалося отримати План дій щодо членства в НАТО під час Бухарестського саміту 2008-го.

Віктор Янукович з'явився, тому що українцям остогидли демократія й вічні дискусії?

— Для частини людей могло бути таке. Ясна річ, Януковича Росія підтримувала майже завжди. Після 2004 року, коли він програв вибори, десь собі зник. І потім раптом Віктор Андрійович називає його лідером опозиції. А його тоді навіть не було в Україні.

Янукович прийшов до влади і повернув Конституцію 1996 року. Як запрацювала урядова машина?

— Диявольський механізм запустили. Янукович ще 2004-го під час президентських виборів заявив: "Ніякого вступу до НАТО не буде. Лише співпраця". Після перемоги на президентських виборах він зачищає нормативно-правову базу приєднання до Альянсу за допомогою своєї фракції у парламенті і як президент з воєнної доктрини забирає. Далі російські функціонери заходять у Службу безпеки, міністерства оборони і внутрішніх справ. По лінії спецслужб росіяни тут господарювали, як у себе вдома.

Чи ефективна державна політика повернення тимчасово окупованих територій?

— Петро Порошенко став президентом, коли у країні була війна. Мав оголосити правовий режим воєнного стану. Хоча б на частині території України. Можливо, були проблеми з ресурсами. Але я стикнувся тоді з аргументами, які не сприймав: "На воєнний стан не погодилась би міжнародна спільнота. Союзники не хотіли бути учасниками війни проти Росії".

Можливо, були якісь домовленості, сподівання. Але Петро Олексійович — не новачок у політиці. Думаю, бізнесовий досвід давив на його психіку.

І ми отримали "епоху без бідності й корупції" президента Володимира Зеленського. Як опишете перші два роки його на посаді?

— Ми поступово випадаємо з контексту світових проблем. Команді Зеленського варто запропонувати новий формат мирних переговорів. Важливо не розвалити Мінський процес і залучити гарантів безпеки України — Сполучені Штати і Велику Британію.

Любив слухати джаз

Євген Марчук народився в селі Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області 28 січня 1941 року. У Кіровоградському педінституті здобув спеціальність учителя української мови та літератури.

Працював у Комітеті державної безпеки УРСР. У червні 1991-го став міністром оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР. Через пів року — першим головою Служби безпеки України.

1995 року — прем'єр-міністр України. 1999-го балотувався у президенти. Вибори тоді виграв Леонід Кучма. Марчук був п'ятим.

"Якби я став президентом, багатьох помилок уникнули б. Фундаментальна — олігархат", — казав він.

У 2003–2004 роках очолював Міністерство оборони. Тоді відбувся конфлікт із ­Росією навколо Тузлинської коси, який вдалося розв'язати. Але Кучма відправив Марчука у відставку. Пояснив це незадовільним виконанням доручення про демілітаризацію Балаклавської бухти в Севастополі.

Із 2015-го представляв Україну на переговорах Тристоронньої контактної групи в Мінську.

Захоплювався шахами, добре грав на фортепіано. Любив слухати джаз. Розмовляв англійською та німецькою.

Був одружений із журналісткою Ларисою Івшиною, 61 рік. Він першого шлюбу має синів Вадима і Тараса.

×