Київський безпековий договір: альтернатива чи етап на шляху до НАТО

4

Фото: Офіс президента

У той час як післявоєнне членство України в НАТО досі обговорюють, її керівництво дає сигнал, що країна потребує середньострокових гарантій безпеки від своїх союзників до моменту набуття членства в системі колективної безпеки.

1 липня офіційно розпочала роботу група Єрмака – Расмуссена з питань гарантій міжнародної безпеки України. Мають підготувати концепцію ефективних, але реалістичних гарантій. Результатом її роботи став підсумковий документ – Київський безпековий договір (з англ. Kyiv Security Compact. – Gazeta.ua), опублікований 13 вересня.

За задумом української влади, цей документ стане основою для майбутніх договорів між Україною та країнами-гарантами нашої безпеки. У певному сенсі оприлюднені рекомендації – це сигнал про межі допустимих компромісів з української сторони.

Дворівневі й багатосторонні

Слово Compact у назві оприлюдненого 13 вересня документу є англомовним терміном з міжнародного права. Означає великі багатосторонні рамкові домовленості. На практиці вони не є юридично зобов'язуювальними й не потребують процедури ратифікації.

За логікою авторів рекомендацій, конкретні безпекові гарантії мають втілити в Київський безпековий договір. Основна мета якого – запобігти повторному вторгненню Росії.

Поки що група Єрмака – Расмуссена надала основні рекомендації до документу, що буде узгоджено в майбутньому.

Ключові положення передбачають:

- надання Україні ресурсів на утримання потужних збройних сил, здатних протистояти регулярній армії Росії;

- багаторічні стабільні інвестиції в оборонно-промисловий комплекс України, передавання зброї та розвідувальну підтримку з боку союзників, тренувальні місії та спільні навчання ЗСУ під егідою ЄС і НАТО;

- гарантії безпеки мають бути юридично обов'язковими для виконання і мають визначати низку конкретних зобов'язань, взятих групою гарантів перед Україною.

Ці гарантії формалізують продовження підтримки під час війни, яку Україна вже отримує зараз.

У комплексі гарантій Київського безпекового договору перелічено як превентивні заходи – підтримка оборонного потенціалу, так і заходи, яких мають вжити в разі нового зазіхання на суверенітет і територіальну цілісність України – санкції.

Відповідно до рекомендацій, у разі нового порушення суверенітету України країни-гаранти мають зібратися для консультацій упродовж 24 год. А вжити конкретних заходів – упродовж 72 год.

Київський безпековий договір, за словами його розробників, буде рамковою угодою. На її базі Україна підписуватиме окремі документи з кожною країною-гарантом.

У рамках основного документа можуть бути укладені секторальні угоди – залежно від того, яку допомогу Україні буде готова надати кожна з країн-підписантів. Наприклад, це можуть бути угоди про забезпечення сучасними системами ППО, іншими типами озброєнь, регіональні угоди про безпеку в Чорному морі.

Тобто базова угода буде політичною декларацією ("компакту"). Але має бути підкріплена іншим, імперативнішим до виконання рівнем – двосторонніми угодами. Фактично це конструкція міжнародного "договору-приєднання".

Подібна пропозиція містить як очевидні переваги, так і певні вади.

Зокрема, зміна політичного керівництва в певній державі може призвести до відмови у підтримці України на рівні "компакту", якщо він не буде повноцінним міжнародним договором.

Не є зрозумілим також, як запускатиметься механізм термінових консультацій у разі загрози суверенітету України. Щоб конструкція не повторила сумний досвід Будапештського меморандуму, рішення в рамках клубу гарантів доведеться ухвалювати без прив'язки до резолюцій Ради безпеки ООН.

На сьогодні залишається питання, яка країна яку гарантію запропонує Україні та з якими застереженнями.

 

А гаранти хто?

Згідно з доповіддю групи Єрмака – Расмуссена, базова угода міститиме основну групу гарантів, які беруть чіткі зобов'язання підтримувати збройні сили України. Друга, ширша група союзників, надасть невійськові гарантії, засновані на механізмах санкцій.

В оприлюднених рекомендаціях ця основна група гарантів визначається як США, Велика Британія, Канада, Польща, Італія, Німеччина, Франція, Австралія і Туреччина, а також інші країни НАТО. Єдиним винятком серед цих держав є Австралія, яка не є членом НАТО.

Японія та Південна Корея потенційно можуть надати ефективні "невійськові гарантії", Серед регіональних угод, які можуть утримати Росію від нового нападу на Україну, можуть бути угоди із чорноморськими державами (Туреччина, Румунія, Болгарія) і прикордонними країнами на західному кордоні (Польща, Словаччина, Румунія).

У випадку успішної реалізації Київський безпековий договір формалізує співпрацю у форматі "Рамштайн", у рамках якого понад 50 країн регулярно погоджують пакети оборонної підтримки Україні. Але з кожною з них ми вибудовуємо двосторонню співпрацю.

Слід зазначити, що в порівнянні з березневими переговорами, з переліку гарантів наразі виключено КНР та РФ. Внаслідок "страусиної" позиції щодо війни в Україні, не згадується також і про Ізраїль.

У формуванні клубу гарантів безпеки України не варто гнатися за кількістю держав і перебувати в ілюзіях.

Окремої уваги варта політика Туреччини, яка намагається скористатися статусом посередника між Україною та Росією, отримуючи економічні і політичні дивіденди. Цьогоріч Анкара продемонструвала готовність порушити єдність заходу в питанні розширення НАТО з метою виторгувати від цього ситуативні преференції. З іншого боку – саме позиція Туреччини є ключовою в забезпеченні безпеки судноплавства в акваторії Чорного моря.

Потрібно також зробити висновки відносно позицій офіційного Парижу й Берліну, що намагаються шукати порозуміння з Москвою. Як і про промислове лобі цих двох країн, що найбільше в ЄС постачали в Росію комплектовання для озброєння, і матимуть закладений "конфлікт інтересів" між ринком РФ і солідарністю з Україною.

Нікчемний Будапештський меморандум

"Просто зараз українці демонструють на передовій, що за наявності необхідних ресурсів вони можуть перемогти Росію на полі бою", – сказав Андерс Фоґ Расмуссен у заяві, що супроводжувала доповідь 13 вересня.

Деякі аналітики слушно зазначають, що незалежно від того, чи вступить Україна до НАТО, вона після війни має стати "фортецею". Власне, те що саме боєздатні ЗСУ є головним елементом безпеки нашої держави ми й так чудово розуміємо.

У доповіді групи Єрмака – Расмуссена йдеться, що Україні потрібні ресурси "для утримання значної оборонної сили, здатної протистояти збройним силам і воєнізованим формуванням Російської Федерації".

На відміну від стамбульських пропозицій, зараз Україна хоче бачити інтенсивну військову підготовку власних збройних сил і спільні навчання під прапорами ЄС і НАТО.

Окремий акцент робиться на гарантіях сталих постачань систем ППО в Україну – як свідчить практика, Україна самотужки мусить "закривати власне небо".

У рекомендаціях до Київського безпекового договору нічого не сказано про те, про яку конкретну кількість танків, літаків, артилерійських знарядь чи снарядів ідеться. Не зазначена оптимальна чисельність української армії, обсяг необхідних інвестицій у переозброєння, прикордонну інфраструктуру й шляхи фінансування цих витрат.

Потенційним "яблуком розбрату" в документі може стати питання ядерної зброї. 1994 року Україна підписала Будапештський меморандум, відмовляючись від ядерної зброї в обмін на запевнення інших підписантів, зокрема Росії, поважати її кордони.

Зараз у другому параграфі преамбули до Київського безпекового договору йдеться: "Будапештський меморандум про гарантії безпеки виявився нікчемним".

У випадку наявності цього положення в базовій угоді, суто теоретично це можна тлумачити як мовчазну згоду країн-підписантів щодо того, що Україна має намір денонсувати свій підпис під Будапештським меморандумом. А отже, залишає за собою право відновити ядерний статус.

Утім, переконаний, питання забезпечення режиму непоширення ядерної зброї стане наріжним під час фінального погодження документу підписантами.

 

Білі плями

Наскільки це зрозуміло з рекомендацій, Київський безпековий договір не матиме форми міжнародного договору. Відповідно, його не ратифікуватимуть парламенти держав-підписантів.

Цей факт, з огляду на бажання авторів документу врахувати помилки Будапештського меморандуму, непокоїть.

Безумовно, двосторонні договори, які вже будуть юридично зобов'язальними, на моменті також не є доконаним фактом. Під час погодження ми зіткнемося з проблемою практичного наповнення такого документа навіть з найближчими союзниками.

Натомість брак однакових юридичних умов може бути й перевагою. Адже накласти однакові зобов'язання перед Україною на цілу низку держав-гарантів буде складно, ніж визначити індивідуальний підхід.

Зауваження стосуються також "ситуаційного" характеру документа, прив'язаний до гарантій безпеки України саме від агресії РФ.

До того ж, очевидною загрозою безпеці Україні сьогодні й в осяжному майбутньому є Росія, рішення обмежити дію "компакту" про гарантії під Москву є для нас неприйнятним. З одного боку, кризові явища в РФ можуть призвести до появи інших територіально-політичних утворень на її території. Водночас, як показує практика гібридної війни, Росія може використати для нападу на Україну щонайменше Білорусь. Якщо не враховувати кремлівських проксі в тому ж Придністров'ї.

У переліку "білих плям" також є питання санкцій. Концепція гарантій безпеки для України передбачає зобов'язання накласти на Росію санкції – не менші за обсягом, ніж впроваджені станом на 1 вересня цьогоріч. Але на відміну від самостійних держав-підписантів, у ЄС, де рішення ухвалюється консенсусом, питання запровадження обмежувальних заходів щодо РФ може бути заблоковане. Наприклад, у тому ж Будапешті або Нікосії.

Загалом, коли фінального тексту Київського безпекового договору ще немає, складно передбачити, яким є ставлення до тих чи інших положень з боку потенційних країн-гарантів.

Союзникам "дешевше" взяти нас до НАТО

Хоча оприлюднені рекомендації не є погодженим проєктом міжнародного договору, вони мають дипломатичне значення. Україна наголошує, що не підлягає обговоренню курс на членство в НАТО, позаблоковість або обмеження чисельності та якості збройних сил.

Якщо навесні українське керівництво піддало НАТО критиці й допускало відмову від ідеї членства, то рекомендації групи Єрмака – Расмуссена чітко фіксують: "Членство як у НАТО, так і в ЄС зміцнить безпеку України в довгостроковій перспективі".

Запропоновані гарантії безпеки жодною мірою не суперечать нашому євроатлантичному курсу. Навіть прискорюють цей шлях. Механізм "компакту" надає максимальне з можливого, враховуючи наявне досі небажання окремих представників Старої Європи сприяти якнайшвидшій інтеграції України до Альянсу.

Після війни (завершення її активної фази), Україна має пройти своєрідний проміжний етап на шляху до НАТО з високими шансами на сталий розвиток. В оприлюдненому документі міститься застереження, суть якого зводиться до того, що ці безпекові гарантії потрібні на період до вступу України в НАТО.

Тут можна звернутися до аналогії з гарантіями безпеки, наданими Великою Британією Швеції та Фінляндії навесні цього року. Коли вони оголосили про рішення стати членами НАТО.

Утім, у проєкті "компакту" немає і не буде жодного слова про союзницькі відносини, надання допомоги військами, особовим складом чи принаймні військовими радниками. Не буде нічого й близько схожого на статтю 5 Вашингтонського договору про колективну оборону.

З іншого боку, якщо втілити в життя всі опції рекомендацій Єрмака – Расмуссена, це, безперечно, коштуватиме західним платникам податків десятків мільярдів доларів. Адже центральним елементом Київського безпекового договору є довгострокові багатосторонні зусилля, спрямовані на перетворення ЗСУ на одну з найбоєздатніших у світі армій.

Тож рано чи пізно лідери країн НАТО замисляться: чи не дешевше для геополітичної стабільності у Європі й власної кишені розв'язати українське питання і прийняти нас до Альянсу?

Отже, на додачу до статусу кандидата на членство в ЄС ми можемо отримати фіксацію нашої орієнтації: Україна є частиною європейського та євроатлантичного простору, Росія не має права вето на зовнішню політику України.

Водночас слід пам'ятати: запропонований проєкт гарантій напряму не вплине на поточну війну з РФ. Адже новий клуб гарантів має убезпечити Україну лише від нової агресії.

Пропозиція створити багаторівневу систему гарантій для України, яка почала б діяти "наступного дня" після завершення війни, на цьому етапі є найреальнішою і потребує подальшого погодження з нашими союзниками.

×