"Після програшу Російська Федерація розвалиться. Путіна ліквідують" – Петро Черник

Уже декілька місяців майже по всій лінії фронту – а це більше тисячі кілометрів – спостерігається своєрідна стратегічна рівновага. Противник не має сил та засобів, щоб здійснювати операції вглиб України. Їх найуспішнішою операцією за останні місяці було захоплення Лисичанська та Сіверськодонецька. Українці ж ще не наростили таку велику кількість артилерії та реактивних систем залпового вогню, щоб ми говорили, що є передумови для великих контрнаступальних операцій. Водночас, складаються певні непогані передумови для відтискання противника на правому березі Дніпра. Тому що ліквідовані головні водні переправи – Антонівський міст та пошкоджений залізничний міст. Це дуже ускладнює противнику логістику – перекидання техніки та забезпечення паливно-мастильними матеріали, водою, ліками тощо.

Втім противник перекидає на Херсонщину рештки своїх найбоєздатніших частин. Це свідчить, що область без бою здавати не збираються. Не вважаю, що битва за Херсон вже виграна і перемога ось-ось. Вона ще не почалася. Але ми напередодні неї. Як це відбуватиметься – покаже час. Але війна, на жаль, надовго.

 

Ні. План "Барбаросса", який підписав Гітлер, розраховувався на кілька місяців штурму Радянського Союзу. Війна затягнулася на декілька років. І таких історичних прикладів багато.

Це стратегічна точка. Після відбиття цього плацдарму наша артилерія вийде у зону досягності Кримського перешийку. Не треба недооцінювати противника. Він також вчиться та засвоює уроки, які отримав у цій війні.

Ми сконцентрувалися на тактичній частині війни. Це дещо хибний інформаційний імператив. Російсько-українська війна має одну мету з боку росіян – ліквідувати українську державність. У них не вдався бліцкриг, але вони тримають вогневу лінію на південному сході і частково рухаються вперед. Воєнна поразка Росії у війні з Україною неминуче призведе до розвалу цієї країни. А Путін буде приречений на фізичну ліквідацію. Вони цього не хочуть.

Другий факт – ми всі розраховуємо, що у росіян закінчуються ресурси. Це неправда. Закінчуються високотехнологічні якісні ракети класу "Калібр", "Іскандер". Але на 95 відсотків – це війна артилерії. За запасами робочих стволів на початок війни – у них було понад шість тисяч. Близько 900 ми знищили. В межах п'яти тисяч робочих стволів у них є. Величезна кількість зброї на складах – її вже знімають. А з технологічної точки зору артилерійський прибор – не така вже складна машина. За запасами руди, з якої робиться низькопробна, але зброя, Росія чи не перша у світі. Порох виготовляють з целюлози, яку добувають з деревини. Запаси дерева у них найбільші на планеті. Тому не вважаю, що війна закінчиться ось-ось. Вона може тривати довгий час. Кінцево наша проблема буде вирішена, коли Росія розпадеться і в неї заберуть ядерну зброю.

Режим може рухнути за один день. Але немає підстав вважати, що щось зміниться. Путін – колективний. У Бучі, Ірпені, Бородянці гвалтували і вбивали українців звичайні солдати.

Це непросте питання. Всієї 155-міліметрової артилерії у США на сьогодні є близько тисячі стволів – різних класів. Не буде так, що зняли все озброєння з себе і комусь віддали. Допомогти можна і треба. Роблять, що можуть. Вони підписали лендліз, який дозволить запустити всі конвеєри. Але той же HIMARS – технологічно складна машина, її за п'ять днів не можна виготовити. Це декілька місяців, щоб запустити конвеєр. Зараз підводять всі виробничі ланцюжки.

Чи будемо ми насичуватися? Вже непогано це зробили. Якби не NLAW та Javelin на початку війни, нам було б непереливки. Чим би ми тоді зупиняли ті великі танкові колони? У квітні мріяти про HIMARS було неможливо. Це здавалося фантастикою.

Нам вже передали понад 400 артилерійських стволів - понад 10 класів. Це добрих три-чотири артилерійських бригади. Плюс – скільки боєприпасів. Так поступо маємо замінювати все наше озброєння на НАТОвські зразки. Не кажучи про каски і бронежилети. Не знаю, як без допомоги ми б виживали. Вони роблять все, що можуть. Але не так швидко, як нам хотілося б. Війна болить нам. Але для американців набагато важливішими пріоритетом є китайський плацдарм – те, що відбувається навколо Тайваню. Ми це не можемо змінити.

Оленівка – це страшний терористичний акт. Жодні міжнародні гарантії не будуть працювати. Бо ООН – мертва структура як явище. Всі європейські структури також. Вони мертві – люди просто заробляють гроші.

Цей страшний злочин росіяни зробили, бо переслідували три цілі. По-перше, щоб демонізувати Україну та українців для свого населення. Друге – пропагандистський ефект на власні війська. Щоб показати: "Дивіться, що вони зробили зі своїми. Уявляєте, що зроблять із вами, якщо потрапите в полон?". Таким чином мотивують не здаватися. Третє – показати світові, що вони грають без правил. Що зможуть прийняти будь-який переговорний процес тільки на своїх умовах. Сукупно це не дуже добрі новини для нас.

Тактику випаленої землі вони застосовують ще з часів Лівонської війни (у 1558-1583 роках відбулася велика війна східноєвропейських і скандинавських держав за контроль над Лівонією. Велася на території сучасних Естонії, Латвії, Білорусі та Росії. Учасниками війни були Московія, Лівонія, Литва (з 1569 року — Річ Посполита), Данія, а також Швеція. – Gazeta.ua). Вони залякують населення. Московський звір безповоротно скинув свою маску. Намагається посіяти паніку, хаос серед українців. Щоб ми захотіли швидше закінчити війну – на умовах, яких хоче Росія. Але досягають цілком протилежного результату. Наша ненависть до них тільки зростає.

Ракетні жахи триватимуть далі. Сукупний запас ракет дальньої та середньої дії на початок війни були у межах восьми тисяч. Може, більше. Вони випустили близько трьох. Можуть поставити на конвеєр деякі типи ракет. І думаю, це вже зробили. Нам розслаблятися не можна. Росія розуміє: або подолає Україну та відновить свою імперію, або програє і розпадеться. Третього не дано.

Думаю, ні. Озброєння, яке виготовляють на Заході, передусім у США, на порядок перевищує всі технологічні розробки, які має РФ. Всі ці понтонні переправи заливаються у межі нашого вогневого ураження і удари по них наноситимуть.

Однозначно кількість ракет має зростати. Але не все так погано. Остання допомога з боку США передбачає до 700 тисяч снарядів 155-го калібру і близько півтори тисячі ракет, з дальністю до понад 80 кілометрів. І вони виконуватимуть корисну роботу для нашої перемоги.

35-мільйона нація не може змінити чисельний людський резерв проти 140-мільйонної. Ми можемо бити їх тільки якістю. Насправді серйозне покращення наших оперативних можливостей з'явиться тоді, коли з'явиться серйозна авіація. Сподіваюся на середину осені такі авіаційні комплекси як F-16, F-15 і, можливо, F-35 можуть прибути. Два-три десятки таких машин суттєво покращать наші оперативні можливості. Але пілот готується п'ять років. Щоб просто освоїти машину потрібно щонайменше до восьми місяців. Конгрес США на початку липня оголосив виділення 100 мільйонів доларів на підготовку наших пілотів. Потрібна ще інфраструктура – де літаки приземлятимуться, пілоти відпочиватимуть, буде обслуговування. Тоді можна буде говорити про якийсь паритет з противником.

Як живе Ізраїль з 1948-го року? Щоденно воюючи з оточуючими державами. Як ми жили з 2014-го по 2022-й рік? Буде важко і матимемо гігантський тягар. Але який вибір? Шлях до миру лежить через два місточки. Перший – капітуляція. Тоді росіяни нас переб'ють. Кілька мільйонів виселять. Решту перетворять на рабів. Росіяни організували Голодомор, гігантські переселення у Сибір та Казахстан. Вони зроблять це ще. Я теж не хочу воювати десять років. Але капітуляція – це катастрофа.

Треба готуватися до важкої боротьби. Якщо станеться диво, що росіяни відступлять, а Путін – помре, то краще ми приємно розрачуємося. Аніж себе налаштовуватимемо на ілюзії, що завтра переможемо. Противник серйозний і не збирається відмовлятися від ідеї знищення української державності. Війна – не на день. Якщо хочемо вижити, маємо дивитися на ситуацію об'єктивно.

Це буде дуже важко. Особливо, якщо брати зараз. Погоджуюся з президентом, який каже, що відбивання Криму – це десятки тисяч загиблих воїнів. Я прихильник довготривалої концепції: коли московська держава почне обвалюватися – а це станеться неминуче, – ми маємо так мілітарно зміцніти, щоб вибити росіян з Криму одним ударом. І ми вже це робили. Полковник Петро Болбочан (полковник Армії УНР, очільник Кримської операції проти більшовиків з метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту у 1918 році. - Gazeta.ua) разом з австрійцям здійснив найуспішнішу операцію по деокупації Криму. Тоді не змогли втримати. Але треба готуватися і не робити ставки на непередбачувані речі. Тільки в цій частині лежить перемога.