Координатор Народного Комітету Захисту України, відомий поет і перекладач Дмитро Павличко, вважає, що українська влада свідомо, за кремлівськими сценаріями, провокує протистояння серед українців. На його думку, влада, яка заарештовує політичних опонентів приречена на занепад. Про це він заявив у інтерв'ю Gazeta.ua.
Навіщо влада проводить політику, яка породжує протистояння та ворожнечу серед українців. Наприклад, дії та заяви міністра Дмитра Табачника, продовження терміну базування Чорноморського флоту Росії в Криму, поїздки патріарха РПЦ Кирила, червоні прапори та 9 травня у Львові.
Сучасна наша влада – злочинна, антидемократична, антиукраїнська. Партія регіонів, комуністи, литвинівці і "тушки" - це п'ята колона, яка складається з людей хахляцького виховання, за поглядами "москвоцентристів", зрадників, що перебігли з патріотичних партій до більшості. Президент, якого сповідає і благословляє на трон представник російської церкви, віковічної прислужниці імперської ідеї кремлівських володарів, не здатний чинити опір шовіністичним російським організаціям в Україні. Сконцентрувавши в своїх руках необмежену владу над парламентом і урядом держави, президент несе відповідальність за Харківські угоди, за русифікаційну діяльність міністра освіти і міністра внутрішніх справ, за незаконні арешти опозиціонерів, за відплив зарубіжних інвестицій із України, за провал обіцяних економічних та соціальних реформ, за жахливе подорожчання харчових продуктів.
Дехто вважає, що влада, провокуючи протистояння й ворожнечу серед українців, намагається відвернути увагу суспільства від падіння життєвого рівня в Україні. Я так не думаю. Події 9 травня у Львові показали, що влада своє бажання утриматися в кабінетах якнайдовше покладає не на боротьбу з бідністю, а на роль присмирювача кривавих сутичок. Словом, на батіг, а не на медяник.
ФОТОРЕПОРТАЖ: Сутичка із прибічниками "Свободи" у Львові пройшла зі стріляниною та кровопролиттям
Події 9 травня у Львові були продумані не в Києві, Москва намагається за допомогою червоного прапора розсварити українців. А той прапор був переможним тільки для Сталіна та його помічників. Українці, що служили в червоній армії, героїчно боролися проти фашизму, не повернулися з-під Берліну переможцями. Вони повернулися в колгоспне рабство, їхні школи були зрусифіковані, їхні національні права потоптані. Якби 1945 року відбулося те, що сьогодні так возвеличує Москва, а за нею і наша влада, то не розвалився б СРСР, - "найдемократичніша в світі держава". Наша влада прийняла від сповідника нашого президента Кіріла план побудови "русскаґо міра", тобто включення України в орбіту інтересів відновлювачів "імперії зла".
На цьому фоні сильним контрапунктом виступає постанова Верховної Ради про приєднання України до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Тут показала свою волю наша олігархія, новітня буржуазія. Ця її спрямованість до ЄС збігається з волею нашого народу та з прагненнями опозиційних політичних партій. Але до остаточного унезалежнення України від Росії ще далеко. З такою владою Україні не світить вступ до Європейського Союзу. З червоним прапором до Європи уже прийшли були "визволителі" зі Сходу. Вони створили там "соціалістичний лад", за справжнє визволення від якого боролися чехи, поляки, угорці, словаки, румуни, болгари, а з ними разом і народи, поневолені комуно-російською владою. Сучасні будівники "русскаґо міра", в тому числі й наші хахли на міністерських посадах, може й хотіли б, щоб Україна була частиною Європи, але частиною російськомовною, позбавленої своєї національно-визвольної історії.
До чого призведуть арешти та затримання опозиціонерів?
Арешти та затримання опозиціонерів призведуть до демонстрацій і майданів, які будитимуть громадянську совість українців. З'явилися зрадники серед колись видатних борців за свободу і правду. Саме арешти чесних інтелігентів зроблять своє діло – до опозиції прилучиться здорова частина української інтелігенції. Сьогодні ж вона перелякана, безенергійна, спляча.
Влада, яка заарештовує своїх опонентів з політичних мотивів приречена на занепад. Юрій Луценко, якому влада наклала на голову терновий вінок, вже сьогодні сприймається народом як героїчний дух, що страждає не за якісь там злочини, яких насправді не було, а за безпощадне слово критики щодо президента України.
Те, що в протестних весняних акціях, зокрема, Дні гніву, взяло участь менше людей, ніж заявляли організатори, пояснюється розчаруванням у політиках і недовірою до них?
ФОТОРЕПОРТАЖ: "День гніву" по-українськи - і билися, і молилися
"День гніву" ще настане. Тепер його хотіли засвітити над Україною одчайдушні молоді політичні розуми, які фактично виграли минулого року своє зіткнення із владою, організувавши Майдан проти податкового кодексу. Вважаю діяльність Олександра Данилюка, одного з лідерів того Майдану, людиною перспективною, талановитою й здатною не просто брати участь у майбутніх майданах, а керувати підготовкою до них. Опозиційні політичні партії не вийшли на його заклик на День гніву, не вийшли звичайні громадяни. Спрацювала загальна розчарованість політичними акціями, які не демонструють єдності опозиційних сил.
Націонал-демократи втратили шанс зробити Україну іншою державою, ніж тепер. Адже, у 1991 році через амбіції не змогли домовитися між собою й пішли на президентські вибори Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл та Ігор Юхновський. Цим скористалася номенклатура. І така ситуація повторюється від виборів до виборів. Чому сьогодні опозиція не може об'єднатися?
Перша наша опозиція, яка сформувалася із дисидентів, мужніх людей, що сиділи за свої погляди в радянських тюрмах, справді не змогла домовитися між собою. Левко Лук'яненко пояснює свою участь у президентських виборах 1991 року тим, що він раніше від В'ячеслава Чорновола розпочав кампанію. Мабуть, і Юхновський думав, що треба показатися народові в компанії Чорновола і Лук'яненка. Те, що тоді переміг Леонід Кравчук, не зашкодило Україні, бо він фактично йшов на вибори як "рухівець". Трагедія сталася на третьому з'їзді Руху, коли Кравчук, президент України, приїхав до рухівців із указом призначити В'ячеслава Чорновола прем'єром України. Указ був у його кишені, я особисто бачив його, бо їхав з Леонідом Макаровичем на той з'їзд. Але з'їзд під впливом Чорновола проголосив Рух опозиційною щодо президента Кравчука партією. Кравчук був змушений піти на поступки колишнім чиновникам з уряду радянських часів.
ФОТОРЕПОРТАЖ: Тимошенко висміювала Януковича і закликала людей на Майдани
А сьогодні опозиція не може об'єднатися, бо в її середовищі з'явилися непоступливі лідери, які повірили, що їх партія може перемогти сама на парламентських чи навіть на президентських виборах. Як координатор НКЗУ я намагався, щоб наші опозиційні партії продемонстрували єдність бодай одного дня, 22 січня, коли народ відзначає свято нашої соборності. Не вийшло. 27 квітня цього року біля пам'ятника Шевченку в Києві вперше відбулися народні протестні збори проти Харківських угод. Присутніми були представники всіх чотирнадцяти опозиційних партій. Вони повинні знати, що жодних демократичних виборів у нас не буде, доки влада не почує гул Майдану. Вона ділитиме нас, як робить це тепер, дуже майстерно, купивши собі на поміч не тільки "тушок", а й деяких діячів, так званих екс-патріотів та інтелектуалів.
3 
8759
Коментарі
44