Перші 100 днів при владі - найоптимальніший час для реформ. Але нова українська влада ними не скористалась. Таку думку в інтерв'ю Gazeta.ua висловив польський громадський діяч і правозахисник Кшиштоф Становський.
Українські політичні еліти відстають від очікувань суспільства. Чому?
- Безумовно, в Україні є певні розбіжності між владою і суспільством. Це загалом нормальна ситуація. Так буває в багатьох країнах. Розрив може бути більший чи менший. Але він завжди є. Влада - це відповідальність, покладена на плечі політиків. У результаті змінюється їх спосіб мислення. Подібно до того, коли чоловік стає батьком, а жінка - матір'ю. Життя ж змінюється після народження дитини. Чи стають батьки від цього гірші? Ні. Просто вони дивляться на деякі проблеми по-іншому. Завдання суспільства - допомогти людям, які беруть на себе відповідальність, йти правильним шляхом.
Перші 90 днів після Майдану розбіжностей не відчувалося. Чи можна було за цей час запустити реформи? Можна. Чому не зробили? Питання відкрите.
Виходить, змарнували шанс. Країну далі роз'їдає корупція.
- Що пізніше щось робиш - то складніше потім це втілити. Перші 100 днів при владі - найоптимальніший час для реформ. Усе залежить від політичного рішення народу і влади, яку він вибирає. Одне треба сказати - в Україні були чесні вибори, і люди обрали тих політиків, яких хотіли.
У Польщі також була проблема з корупцією. Не можна сказати, що й сьогодні ми повністю її позбулися. Але за це в нас карають. Не має значення, вчитель ти чи міністр - відповідають усі. Це ще й питання вибору. Якби всі сказали - ми не даємо хабарів, то й проблеми б не було.
Коли в Польщі був воєнний стан (з 13 грудня 1981-го по 22 липня 1983-го, запровадив тодішній комуністичний лідер країни Войцех Ярузельський. - ред.), телебачення залили пропагандою. І дуже багато відомих акторів і діячів культури відмовилися там виступати. Їх ніхто не міг змусити насильно з'являтись в телеефірі. Натомість виступали в церквах, театрах, у приватних помешканнях. При чому, це була категорія людей, яких, здавалося, найлегше купити. Не вийшло.
Те саме було зі створенням самвидаву. У часи воєнного стану діяло більш як тисяча незалежних газет. Виходили щотижня. Покарання за таке - мінімум 3 роки в'язниці. Але сотні тисяч людей долучилися до роботи в незалежних ЗМІ. А стількох же не посадиш. Так само й корупція зростає на основі особистісної підтримки людей. Немає підтримки - немає корупції. Треба, щоб була достатня кількість людей, які готові не давати хабарів і публічно про це говорити. Домовитися "не давати" можна дуже швидко. І до цього мають закликати не президент, і не уряд, а моральні авторитети.
Як Польща позбувалася пострадянських синдромів: моральної деградації, відсутності правового та громадського поля?
- У Польщі на початку її реформаторського шляху був так званий круглий стіл - 1989-го. За ним зустрілися люди від тодішньої влади й опозиції. І домовилися змінювати країну. У той час суспільство було готове до реформ. Йдучи на перші вільні вибори, наші політики розуміли, які перетворення потрібні країні: реформи місцевого самоврядування, освітня й економічні. Усі розуміли, що реформи треба робити швидко. Найважливіші зміни реалізували в перші 180 дні роботи нового уряду. Саме тоді, коли було реальне "вікно можливостей".
Польща була частиною радянської системи. Однак, були два фактори, які відрізняли її від решти країн соціалістичного табору. Перший - в нас збереглася приватна власність на землю: понад 70 відсотків її було в приватних руках. Селяни працювали на землі батьків, були пов'язані зі своєю місцевістю. Другий фактор - сильні позиції католицької церкви, яка не давала відійти від традиційних цінностей. А Католицький університет у Любліні був єдиний недержавний на просторі між Токіо й Західним Берліном.
Крім того, у Польщі завжди велику роль відігравала сім'я. Тут ми подібні з українцями. У XIX столітті Польщі не було на карті. Змогли зберегти мову в сім'ях, допомагали одне одному. Так вистояли. Усі ці фактори в сукупності допомогли боротись із радянською деградацією. Плюс, діяло багато незареєстрованих громадських організацій. Люди хотіли вирішувати проблеми на місцях. Ніхто не чекав, що влада зробить усе сама.
Що з польського досвіду може черпати Україна?
- Найважливіше - реформа місцевого самоврядування. Без Криму, хоч для мене це частина України, держава існуватиме. Але без реформи самоврядування України не стане. Ще одна необхідна зміна - демонополізація. Має існувати реальна конкуренція. Реформу з демонополізації ми зробили швидко, в кінці 1989 року. Тому олігархи просто не встигли побудувати свої імперії. Безумовно, дехто хотів це зробити.
Колишній комуніст Александр Кваснєвський, ставши 1995-го президентом, свій перший візит здійснив до Москви. Зустрівся з Борисом Єльциним і сказав, що Польща йде в НАТО та ЄС. Саме тоді і в Москві, і в Брюсселі зрозуміли: країна дійсно хоче стати частиною Євросоюзу. Має бути певність, що й намір України йти в ЄС - не випадкове рішення, а одностайне бажання більшості політиків та людей.
Україна отримала шанс відкрити двері до Євросоюзу. Ментальні зміни відбулися. Влада це розуміє. Але членство в ЄС - це не лише питання мрій і декларацій. Польщу без реформ теж ніхто в Європі не хотів бачити. Так само з Україною. Нині в Європі переживають, що українці стануть другими безвідповідальними греками. А другої Греції в ЄС ніхто не хоче. Польський уряд переконує, що українці - не греки.
Європейцям ще треба пояснювати, хто такі українці, які в них цінності, куди вони рухаються і чому хочуть до Європи. Вступ держави в ЄС - це ризик, величезні гроші, які європейцям доведеться заплатити. Треба їм пояснити, чому мають йти на цей ризик. Переконаний, що так чи інакше Україна буде в ЄС. Хоча й не в найближчі 5 років.
Польща до вступу в ЄС готувалася 10 років - із 1989-го. А через 15 років змогли вступити. Якщо Україна виконає Угоду про асоціацію, то її вступ до ЄС буде виключно технічним питанням. Маєте відповідати європейським стандартам. Але для цього не обов'язково ставати членом Євросоюзу. Норвегія і Швейцарія туди не входять, але це їм жити не заважає.
Війна на Донбасі є перешкодою на шляху до ЄС?
- Це не найскладніше питання. В Європі всі розуміють, що не Україна напала на Росію. Москва буде дуже задоволена, коли весь світ і українці постійно говоритимуть про війну. Краще говорити про реформи. Від цього залежить майбутнє України. РФ вигідно, аби всі вірили, що в Україні бардак і треба комусь наводити тут лад. Ми ж віримо, що українці гідні мати свою державу і можуть бути господарями на своїй землі.
Довідка. Кшиштоф Становський - польський громадський діяч і правозахисник
Народився в Любліні. Там закінчив історичний факультет Католицького університету. Був одним із засновників Незалежного скаутського руху. Є автором програм і публікацій, присвячених громадській освіті та роботі. Провів сотні семінарів у Польщі, країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії.
Із 2007-го по 2010-й працював заступником міністра освіти Польщі. Потім - заступником міністра закордонних справ. З 2012-го - голова правління "Міжнародного фонду "Солідарність".
Торік виступив співзасновником Громадянського комітету солідарності з Україною.
Дружина Барбара працює бібліотекарем. Мають доньку і трьох синів.
3 
8759
Коментарі