Україна йде до нової революції - політолог

5

Проявилися і конкретизувалися всі ті тенденції, що з'явилися ще до Революції гідності та після неї. Тобто, ми не можемо сказати, що 2017-го з'явилося щось нове. Ніяких подій, що вибивалися б із загальної тенденції розвитку України останніх років, не сталося. Події ніби різні, але їхні чинники - одні й ті ж.

Приміром, відбулася інавгурація Дональда Трампа. Чи змогла Україна знайти спільну мову із США, достатню підтримку, реалізуватися в партнерських відносинах? Нульовий результат. Із нами не хочуть мати справи. Українське питання вирішують без України.

Але Росія почала втручатись у вибори в США, Франції, Німеччині, розтоптала міжнародне право і працює на руйнування Європейського Союзу й світового порядку. В цій ситуації Сполучені Штати реалізують свій геополітичний інтерес. Тут інтереси України співпадають з їхнім. Але, якщо вони хоча б на йоту розійдуться, - Вашингтон зробить нам goodbye.

Треба відповісти на питання: "На що ми найбільше сподівалися і чого хотіли?" Будь-який найдовший шлях складається з кроків. Які конкретні кроки ми хотіли пройти? Створити антикорупційний суд? Не створили. Закон про імпічмент ухвалили? І не ухвалять. Якби ми були здатні поставити президента на своє місце, нам ніякий закон про імпічмент не був би потрібен. Є 111-а стаття Конституції. Янукович вилетів без закону про імпічмент.

Я не голосував за Петра Порошенка, але український народ обрав його президентом. Що він робить? Розпускає парламент. Під вибори створює свою політичну силу. Бере її нізвідки. Це так звана "партія влади" з відданих йому людей. Її рейтинг накрутили адміністративним шляхом і за допомогою політичного маніпулювання. Тепер бачимо у Верховній Раді "Блок Петра Порошенка" спільно з "Народним фронтом". І в них немає коаліції. Отже, владу здійснює сам президент. Чи не є це фактом узурпації?

Одна з вимог Майдану: в країні мають відбутися парламентські вибори за пропорційною виборчою системою з відкритими партійними списками. Чи відбулися вибори за партійними відкритими списками? Ні. А ця вимога стосується фундаментального питання - розвитку демократії в Україні.

Подивіться на призначення, які робить парламент. Наприклад, голосування за генпрокурора Луценка. Для цього ґвалтували Конституцію.

Прекрасна історія з Гонтаревою, яка робила бізнес із Порошенком. А потім стала главою Національного банку.

Дуже високий. Якби зараз був тоталізатор, я поставив би на Порошенка. Хоча вважаю його жахливим президентом. У чому сенс? Юлія Тимошенко очолює партію, в якої є традиція, кадровий потенціал, довіра електорату. Вона дивиться на рейтинги й розуміє, що повинна виграти наступні вибори. В Порошенка є інші козирі: Охендовський, ЦВК, адмінресурс, контроль над ЗМІ. Він переможе будь-кого. Для Тимошенко чекати виборів - це ждати власної катастрофи.

Ми з пафосом, іронією і сарказмом говоримо про вибори в Росії. Порнозірка, світська левиця і ще маса дивних людей конкурують із Путіним. Нам смішно, що наперед відоме ім'я майбутнього керманича РФ. А чим ситуація в Україні відрізняється? Петро Порошенко став близнюком Владіміра Путіна. Вони вже на одне обличчя. Путін очолює кліку олігархів і відстоює їхні інтереси, Порошенко - так само.

Путін підставив усіх олігархів і тягне їх на дно. Вони на це не підписувалися. Головна їхня ідея: ми проводимо приватизацію, стаємо легальними власниками й передаємо здобуте у спадок. Путін заради своїх амбіцій влаштував політичну гру з Кримом. Тим самим підвів їх і себе під санкції. Вони вчасно не зреагували. Мали надію, що проблема "розсмокчеться". Путін одночасно відстоював інтереси олігархату і зміцнював центральну владу.

Повернемося до Порошенка. Коли у всіх людей зменшуються статки, у нього зростають. Банки падають, а його Укрпроінвест росте. У всіх проблеми. Щоб їх вирішити, треба домовитися з Порошенком. В Ахметова були конфлікти і негаразди з бізнесом. Ситуація вирівнялася, коли група ДТЕК стала власністю не лише Ріната Леонідовича, а й Петра Олексійовича. Як і Путін, він є лідером олігархічних груп. Їхні статуси тотожні.

Краса і жах політології в тому, що це - не таблиця множення. У Януковича був шанс завести Україну у Митний союз. Був шанс, що Революція гідності зазнає поразки. Він міг залишитися при владі.

У Порошенка є певні можливості. Це об'єктивна реальність, яку ми повинні приймати. Як далі повернеться ситуація? Президент чудить. Не знаємо, що він витворить далі. Вся Україна знає про його корупційні скандали. То й таки конфлікт із НАБУ. Жадність фраєра погубить.

Не можна сказати, якою має бути ця людина. Згадаємо Франкліна Делано Рузвельта (32-й президент США у 1933-1945 роки. - Gazeta.ua). Видатний американський політик. Вивів США з великої депресії. У нас навряд чи він виграв би. Кажуть, треба людина з народу. А людина з народу може бути абсолютним невігласом; патріоти бувають некомпетентні. Я не квапився б малювати портрет майбутнього президента України. Ми вже маємо політичну еліту. Нова людина не з'явиться, мов комета.

Хто проголосує за Вакарчука? Скільки таких людей?

Чому обрали Кравчука? Бо він був прогнозований. Його знали й не чекали сюрпризів. Він був гарантією, що ситуація в країні не зміниться. Це специфіка України. Голосуємо проти змін.

Кучма - так само представник політичної номенклатури. Обрали його, щоб не з'явився Чорновіл із реформами.

Янукович - дешева й погана ксерокопія Кучми.

Ющенко робив спробу реформувати країну. Але він так само був системним політиком.

Кучма говорив про робочі місця, реальне виробництво, зарплати й пенсії. Янукович, Ющенко - те саме. І Порошенко говорить про те саме. Українці обирають незмінність.

Не вірять у майбутнє. Бояться змін, бо в минулому вони приводили до негативних наслідків. Ситуація з Кримом і Донбасом - наслідок поступової деградації українського суспільства.

Усі "гобліни", "прокурори-няші", "плотницькі" - плоть від плоті український народ. Тепер хочемо якихось змін. А що може статися? Найбільш буйні загинули під Іловайськом. Найвідповідальніші щодня помирають в окопах. Хитрі "відкосили". Активніші в Польщі сховалися. У кого є зв'язки - стали народними депутатами. У нас нема людей, які здатні змінити країну.

Користі. Пам'ятаєте фразу за президентства Януковича "Всё будет Донбасс"? Якби не цей конфлікт, то ми могли б чітко сказати "Все буде Рошен". А так наше українське болото не заростає, відбуваються якісь процеси. Нині ситуація перебуває в правому полі. Порошенко всіма способами намагається виштовхати її з нього, але не вдається.

Такий конфлікт "Порошенко - Саакашвілі" може спрогнозувати лише психолог. Але передбачити, що президент робитиме дурницю за дурницею - неможливо.

Ми не знаємо, чи вийде в Саакашвілі реалізувати свій проект. Його проблема в тому, що, як і всякий харизматичний лідер, він вимагає від усіх дивитися йому в рот і віддавати честь без зайвих питань. На кого він зробить ставку? На молодих і слухняних? Чи на людей, які знають свою справу? Чи стане "Рух нових сил" партією, що зможе змінити ситуацію в Україні - тут багато знаків питання.

Коли в першому читанні ухвалили закон про реінтеграцію Донбасу, це був прорив. Тепер нам заявляють, що закону не буде.

Щодо зміни виборчого закону - поки що не знаємо, чим це скінчиться. Часто голосують за одне, а "Голос України" в кінцевому результаті публікує інше. У закон про вибори за відкритими списками можна внести зміни, що викривлять його основну ідею. Прийняття закону в першому читанні - позитивне зрушення. Але процес може закінчитися, як завжди.

2013-го валовий національний продукт України становив 180 мільярдів доларів. Цього року - 100 мільярдів. По суті майже половина ВВП зникла. Війна - негативний фактор, катастрофа. Ринок Росії закритий - негативний фактор. Але війна йде майже чотири роки. Треба знаходити виходи з ситуації.

Які реформи в країні дали позитивний ефект? У банківській сфері - 90 банків зарубали, в сільському господарстві проблему з власністю землі не вирішили. Досі є проблема з газом. Купуємо той самий російський - тільки в Польщі та Словаччини. Вугілля, як і раніше, - у ЛНР і ДНР.

Яку проблему в країні вирішили? Як казав Гройсман: "Я вам покажу, як треба керувати країною". От і показав.

За які гроші? Ваші пенсії, шановні громадяни, це отримані у кредит гроші. Їх треба буде віддавати з відсотками. Ми збираємо податків лише на обслуговування боргів. Не можемо нічого будувати й розвиватися. Але якщо замінити Гройсмана, нічого не зміниться. Порошенко рулює парадом у своїх інтересах.

Треба зрозуміти підхід до їх здійснення. Вони не зачіпають приватного інтересу політичної еліти. Тобто ведемо бізнес у Криму, з Росією. Відмиваємо "бабки" на оборонних замовленнях. Десь там іде війна. Міжнародні партнери нам кажуть, що потрібні зміни. Пропонують реформувати поліцію. Ок. Зараз переодягнемо "ментів" - будуть поліцейські. Влада замість вирішувати проблему створює піар.

Те саме з децентралізацією. Можна було подивитися список надходжень до державного і місцевого бюджетів. Деякі надходження, в рамках законів про держбюджет і органи місцевого самоврядування, треба було б перенести на рівень громад. При цьому розігнати місцеві адміністрації і дати можливість радам створити власні виконкоми. Порошенко не може це зробити. Бо як він виграє наступні вибори без державних адміністрацій? Він - не самогубець.

Кажуть, треба скасувати мораторій на продаж землі. Але ніхто не пояснює, що буде далі. У списку власників найбільших агрохолдингів бачимо Ахметова і Порошенка. Замість провести земельну реформу - дати можливість фермерам купувати чи брати землю в оренду, відкрити доступ їм до кредитів і нових технологій - іде пафосна розмова про необхідність приватизації. За цими розмовами лише прагнення Порошенка й Ахметова стати власниками землі.

Коли аналітики зі США, Євросоюзу дивляться на Україну, то бачать - країна розвалюється на очах, а в еліти немає політичної волі захистити державу. Але Захід зацікавлений, щоб Україна існувала. Якщо не як складова частина європейської цивілізації, то хоча б як буфер. Намагалися створити орган, що міг би стабілізувати ситуацію в країні. Вони вважали: якщо буде незалежний орган і він ловитиме найвищих корупціонерів, то в країні стануть менше красти. І поступово навчаться жити за правилами. Антикорупційне бюро - це був західний проект виправлення ситуації в Україні. Під бюро створили Нацагенство із запобігання корупції. Але НАБУ не вписалося в систему органів державної влади. Постійно відбуваються конфлікти. Вписалося НАЗК. Але так, що ідею декларування доходів і витрат перетворили на фікцію. Нікого не притягнули до відповідальності. Реформа закінчилася суцільною ганьбою.

Щоб виконати свою роботу, НАБУ має отримувати інформацію, збирати і зберігати її, проводити слідство. А їм постійно ставлять палиці в колеса. Другий момент - Ситник не та людина, яка може піти у ва-банк.

Вся країна незадоволена діяльністю президента, парламентом, судовою системою. Тобто Україна об'єктивно йде до нової революції. Коли в країні відбувається революція - це погано, бо означає: не працюють демократичні інститути. Але це й добре: значить, люди остаточно не отупіли і не зневірилися. Організм бореться. Зараз у нас лотерея. Навіть якщо почнеться революція, не знаємо, чим вона закінчиться.

Це розколе суспільство. Хто зараз стіною стоїть між учасниками акцій та органами державної влади? Нацгвардія. Вона починалася з добровольчих батальйонів, які йшли на Донбас захищати Україну. Найбільш патріотичних, відданих країні людей зробили слугами Порошенка. Якщо почнеться новий Майдан і вийде за межі правового поля, то все може закінчитися розколом і громадянською війною. Коли один батальйон піде на інший. А з лінії фронту зриватимуться підрозділи.

Як ми це не називали б - революція, Майдан, реформи, політичний процес - маємо розуміти: треба дотримуватися правового поля. "Всіх геть!" - це заклик до руйнування України. Але якщо люди будуть пасивні й не вимагатимуть реалізації своїх конституційних прав, ця країна скотиться до авторитаризму.

Потрібен політичний інститут - партія, що поведе людей. І повинна бути газета, яка закличе громадян до певних дій. І все. Кажемо: люди нічого не хочуть, не вміють, в апатії. Але як вони можуть реалізувати свої вимоги? Бігати вулицею і кричати "я проти"?

Єдиний механізм змін - це політичні партії. Їх фінансують олігархи.

Ситуація на Донбасі сама по собі не вирішиться. Наша влада не збирається виходити за межі Мінських домовленостей. Порошенко грає у гру Путіна.

Україна сама вирішити проблему окупації окремих районів Донецької та Луганської областей не здатна. До проблеми Криму навіть підходити боїться. Порошенко чітко знає, що проблема Криму - табу. Якщо порушить його - Путін буде незадоволений. Українська армія вже далеко не та, яка була 2014-го. Але у прямому воєнному зіткненні ми не здатні протистояти РФ. Україна не готова до цього ані морально, ані у військово-технічному плані. У військових замовленнях більше корупції та відмивання грошей, аніж турботи про обороноздатність країни.

У нас Крим виграли не в карти. Ми його не загубили. У нас його завоювали з використанням військових сил. Воювати потрібно. Замість цього Порошенко продовжує вести бізнес на анексованому півострові. Де наш закон про деокупацію Криму? Де Мінський процес зі стабілізації ситуації там? Путін веде гру: "Хочете поговорити про Крим? - завтра влаштуємо обстріли на Донбасі чи почнемо вести нескінченні переговори про обмін заручниками". Порошенко ведеться на це, замість того, щоб ув'язати питання окупації Криму та Донбасу. Петро Олексійович знає правила - і свідомо грає на руку Путіна.

Немає факторів, що повернули б Крим до складу України. Але він не залишиться і в РФ. Велика ймовірність, що Крим зможе стати національною державою кримських татар.

Є сили, які зацікавлені в існуванні Росії як держави, а є сили з протилежним інтересом. Як все спрацює, залежить від комбінації факторів.

Маємо Владіміра Путіна. Він не хоче йти від влади, демократія в країні ліквідована, правова держава - теж. Він порушив міжнародне право. Світ прагне притягнути Путіна до відповідальності. Це може відбуватися за допомогою шарфика і табакерки чи через подальшу дестабілізацію економіки, що закінчиться соціальним вибухом. Або відцентровими тенденціями. Процес пішов. Сподіваюся, він закінчиться тим, що замість РФ залишиться одна велика тундра. Але поки що чекаємо.

У всіх випадках працюють різні фактори. Білоруси залежні від Росії. Лукашенко намагається зробити так, щоб і Російська Федерація, і Україна більш-менш були ним задоволені. Не в тому він статусі, щоб грати проти Москви. Але й не може стати на бік РФ - потрапить під усі санкції, з яких недавно тільки вийшов.

Із Польщею можна знайти спільну мову. Головна проблема з ними - дискусія з приводу історичної пам'яті.

Наш закон про освіту Варшава, Бухарест і Будапешт розкритикували. Мотивація у кожної країни різна. Поляки хочуть зберегти культурну ідентичність меншини, яка залишилася в Україні.

У угорців - історична травма. Колись існувала величезна Угорська держава. Претендують на цей статус. Переконані, що Україна не зможе піти на відкритий конфлікт. Вони спекулюють на ситуації в нашій країні і ведуть безчесну гру. Сподіваються на шматок пирога, якщо Україна почне лізти по швах.

Із Румунією ситуативна проблема. Якщо назрів конфлікт в Україні - чого б їм не втрутитися.

 

У Росії Владімір Путін виграє президентські вибори. Це ще раз підтвердить, що він узурпував владу і завів країну в тупикову ситуацію. Це консолідує світ проти російської загрози. Попри всі наші політичні й економічні невдачі, Захід не покине Україну. Триватиме процес поступового добивання Росії. Він може розвиватися швидко чи повільно. Але доля РФ визначена. І майбутнє України на найближчі роки теж - все буде добре, країна існуватиме на карті світу. Але чи залишаться тут люди, ще невідомо.