Ввести статус регіональної для польської мови пропонують у прикордонному Мостиському районі. Про це повідомила варшавська газета "Жеч Посполита", посилаючись на Федерацію польських організацій в Україні.
Село Стрілецьке Мостиського району за70 кілометрів від Львова. Їдемо півтори години маршруткою до Крисович, звідки ще три кілометри йти пішки. У саме Стрілецьке автобус їздить один раз на день. У селі живе близько 450 людей, одна довга вулиця, ґрунтова дорога, людей майже не видно. Зовні звичайне українське село, проте живуть тут лише сім'ї етнічних поляків, з українців тільки невістки й зяті. Усі сім'ї розмовляють польською, в магазині, на вулиці лише польська. Церкви у селі немає, тільки костел. Подекуди стоять автомобілі із польськими номерами. У дворі з червоною хатою жінка років 60 порається на городі.
- Дай боже щастя, - звертаюся. – Підкажіть як до школи, костелу та сільради пройти.
-Дай боже, - відповідає українською. – Школа тут недалечко, за поворотом по центральній дорозі, костел там же, а до сільради треба в сусіднє село Липники йти кілометрів зо 5.
Більшість селян працездатного віку працюють у за кордоном на сезонних роботах, є люди, що працюють на бройлерних заводах. Чоловіки вчаться робити ремонти в Польщі, а потім тут працюють із новими технологіями. Жінки на господарстві та в Мостиськах.
Школу у селі відкрили у 2003 році за кошти Польщі. Біля входу таблички українською та польською мовами. У вестибюлі стоїть прапор України та Польщі, на стіні багато грамот польською, карта голодомору українською, діти між собою спілкуються сусідською мовою, більшість першокласників українську узагалі не розуміють.
- У нашій школі діти навчаються до 9 класу, - розповідає директор школи Балух Аліція, 38 років, з ледь відчутним польським акцентом. Говорити про регіональні мови відмовляється. - До 5 класу усе навчання йде польською, тільки українська мова викладається українською. Далі математика, фізика, хімія викладаються українською, бо багато наших дітей навчаються в українських вишах. Коли до нас приїжджає керівництво з області і гості з Польщі, то я розмовляю польською і жодних проблем не мала, ніколи мені ніхто не говорив, що я, як директор, маю говорити лише українською.
Зранку у школі звучить український та польський гімни. Учбовий заклад плідно співпрацює із польськими школами, діти часто виїжджають туди на спортивні змагання та конкурси декламаторів.
- Я поляк, - говорить Павло. - І жити більше в Польщі хочу, бо там краще навчають, є багато місць у які можна їхати й дивитися. Але тут мені теж добре живеться.
Від магазину йдуть три жінки з колясками й малими дітьми дошкільного віку. Цікавлюся чи хотіли б вони, щоб польську зробили тут регіональною.
- Я навіть не задумувалася над цим, - говорить Ліля Пельчар, 31 рік. - У нас у костелі польською, усі польською, ніхто нас не пригнічує. Була б така можливість, то чому б ні? Але чи стало б краще, то я сумніваюся. Ми й тут можемо з місцевими чиновниками польською розмовляти без закону.
У сільському магазині більшість товарів українські, ціни також пишуть нашою.
- У стрілецькому польська і так регіональна, - усміхається продавець Марія Козак, 35 років. - Державна мова має бути одна, бо одна держава й одна державна мова, а хто як хоче, той так собі нехай і розмовляє. За день до нас у магазин може 5 людей зайде і скаже українською, а так усе польською. Я з дітьми вдома розмовляю польською, а українську вчу їх, щоб не було стидно розмовляти українською, бо вони ростуть на Україні, то ж дураку зрозуміло.
У магазин заходить дівчина років 8 й просить печиво польською мовою.
Костел побудований на великому подвір'ї. З вулиці до нього веде алея з кущів барбарису та маленьких ялиць. У костелі дерев'яна стеля полакована у світлий колір. Священника немає на місці. Він сюди приїхав служити з Польщі.
У сусідньому селі Липники, де знаходиться сільрада Липників, Стілецького та Добощівки половина населення українці, половина поляки. Функціонує Костел, греко-католицька та православна церкви.
- Усі люди однакові, чи поляк- чи українець, то яка різниця? - 33-річна Іра Ліпецька. - Я сама напівполячка напівукраїнка. Дітей вчу українською мовою, але польську вони теж знають. Конфліктів через національність у нас не виникало ніколи. Мама моя українка і ходить у Костел. Мені немає різниці якою мовою говорити і та регіональна мова мені не потрібна. Колись їздила до Польщі, а зараз маю малу дитину, працюю у школі опалювачем, то вже не їжджу. А за кордоном маю двох сестер. Тут у нас є кілька дітей, що ходять у польську школу в Стрілецьке.
У магазині в Липниках запитую продавчиню що думає про закон про регіональні мови.
- Нашо нам то здалося? - відповідає Марія, років 55. - Ми тут маємо свою школу, а державною має бути тільки українська. То дурниці робити польську регіональною. У селі робили опитування чи хочуть люди польську регіональною, то більшість відповідали, що ні.
За час розмови у магазин зайшло кілька покупців і внучка, лише один чоловік говорив Українською.
- Я сам поляк, але знаю українську, польську й російську, - говорить сільський голова 51-річний Євгеній Доруш, має стару синю нокію. - Вже третій рік я керую й жодних претензій до мене через національність не було. У нас як починаються свята, то це від Романа й до Йордана: польське різдво, новий рік, українське різдво, Василя і Йорданом все кінчає.
Сільрада співрацює з польськими ґмінами (сільрадами — ГПУ). Нещодавно поляки подарили Стрілецькому пожежний автомобіль та форму для працівників з українськими написами. Зараз сільголова працює над створенням першої в області сільської пожежної дружини у селі. Також у Стрілецькому проводять міжнародний форум християнської молоді. Цього року приїжджали делегати з 8 країн світу.
- Вводити регіональну мову — це абсурд, я буду писати документи у себе польською, а здавати в казначейство теж польською чи переписувати українською? - каже Євгеній Франціскович.
2 
8759
Коментарі
112