На найбільшому речовому ринку Кременчука Придніпровському майже немає покупців. Ряди — напівпорожні. Продавці розгадують кросворди, читають газети, лузають насіння, розмовляють. Деякі контейнери зачинені.
50-річна Людмила Рудановська торгує махровими халатами, піжамами.
— Хазяї просто банкроти. А в покупців немає грошей. Заводи працюють по кілька днів на тиждень. За місяць нам треба сплатити 300 гривень містового, — бідкається жінка. — Якщо взагалі не платиш за контейнер і не торгуєш, треба зовсім іти з ринку.
Аби втриматися на ринку, підприємці платять мито з власних заощаджень. Переходять на більш ходовий товар.
— Торгувала джинсами, тепер вони в домашніх закромах, бо не йдуть, принесла інший товар, — показує на халати Людмила Рудановська.
Поїздка в Одесу за речами обходиться підприємцям у 250 грн. Більшість перейшли на дешевий товар — білизну, шкарпетки, колготки. Кажуть, найкраще купують дитячу спідню білизну. Із похолоданням — найбільше покупців біля чоловічих шапок.
Підприємці говорять, через малі виторги змушені проїдати власні заощадження. Доводиться економити на їжі, одязі.
Тільки приміряються, бо чекають зарплат
— Раніше старалися годувати дитину сиром, молоком, маслом. То тепер те чадо стоїть і каже, купіть мені краще сапожки, ніж ваше масло, — говорить Людмила Рудановська. — Думаю, цей ринок на грані вимирання.
У сусідньому контейнері за минулий тиждень продали лише три чоловічі куртки. Покупці тільки приміряються, бо чекають зарплат.
— До кризи за товаром їздили щотижня. Тепер дивимося по ситуації, — хитає головою продавець Руфіна Паянська, 43 роки.
Людмила Ніколаєнко, 38 років, прийшла купити синові 15-річному Максимові кросівки. Останній раз у серпні скуповувала речі до школи:
— Росте, йому треба все нове. Собі відмовляю в обновках. Кросівки коштують 400–450 гривень, це дорого. Чоловік працює на колісному заводі, підприємство тепер робить кілька днів на тиждень, зарплати зменшилися.
Чимало покупців на ринку сердяться через високі ціни та малий вибір товару.
— Хочу купить сапожки, грошей не хватає. Відчепіться і так тошно, — кричить жінка в бордовій куртці й окулярах.
Біля прилавків зі шпалерами, шторами та покриттям для підлоги покупців немає взагалі.
Ринок працює щодня, крім понеділка. До кризи торгували до 15.00. Тепер згортають торгівлю на 1,5 год. раніше. Нового товару практично не довозять.
"Кожне хоче, щоб светр підходив до всього"
На Центральному речовому ринку Полтави у суботу й неділю покупців традиційно більше. Однак продавці кажуть, купувати люди стали менше.
— Шукають, щоб дешевше. Раніше брали речі не задумуючись, а зараз роздивляються, приходять через два дні, — говорить 56-річна Світлана Петренко, продавщиця жіночих светрів. — Кожне роздумує, з чим одягне светр. Хоче, щоб він підходив до всього.
У наметі Світлани Миколаївни светри коштують 70–250 грн.
— Дорогих не везу. Он у дівчат висять по 350–400 гривень. На них ніхто й не дивиться, — зауважує. — Новий товар везу щотижня, але в півтора раза менше, ніж рік тому.
Продавці нарікають, що більшість людей приходять, дивляться і нічого не беруть.
Леонід Юхименко продає жіноче взуття з натуральної шкіри. Каже, все одно купують.
— У чомусь же ходити треба. Особливо набігли, як похолодало. Везу трішки нових моделей. Торішні продаю за старими цінами — по 400–500 гривень.
2 
1
Коментарі