"Поставили в хатах душові кабінки, туалети"

 

— Через "Хюндай" стовбичили в Селещині почті час. Як не було цієї японамать, доїхати з Полтави додому — миле діло. Тепер настроєніє портить. А вообще, розв'язка в нас хороша — поїзди, електрички, автобуси ходють. Ланна — то ж центр України. Еліта тут живе — сахарніки, — сміється невисокого зросту чоловік із чорними вусами, років 45. Одягнений у чорну шкірянку, тримає пакет із написом "Уґо". Із нього видно апельсини і палку копченої ковбаси.

О 10.50 виходить на станції Котлярівка в селищі Ланна Карлівського району. Це одне з найбільших сіл Полтавщини. Єдине в районі має власну залізничну станцію. Полтавська обласна рада визначила перелік переспективних сіл. Ланна багато років лідирує за багатьма показниками.

На території сільської ради, до якої входять п'ять населених пунктів, живуть 3700 людей. Працюють по два дитячі садки, фапи, стадіони, будинки побуту і культури, кафе, по дві бібліотеки, перукарні, пошти, одна школа, 18 магазинів.

— Раніше ми вообще жили круто — робили цукровий і молочний заводи. Там здорово платили, — каже Сергій, 38 років. Несе під рукою хліб-цеглу. — Молочка розвалилася, цукровики лишилися. Ще є Ланнівська моторно-тракторна бригада, підприємство "Ланна-агро". Усе належить обласному депутату Тимосі. Його батьком кличуть, або Олександром Федоровичем. Хороший дядько — для села багато добра робить.

Подвір'я в селищі доглянуті. Майже в кожному — паркани з кованими вставками. Хати підключені до газу, є централізований водогін, каналізація. У більшості будинків пластикові вікна, встановлені кондиціонери, супутникові антени. Вулицями їздять іномарки.

— У Ланні жодної пустки немає. Молодьож розкупила, поробили євроремонти — живеться краще, чим у городі, — долучається до розмови невисока жінка, не називається. — Багато їздять у Москву на заробітки. Надивилися, як люди живуть — поставили в хатах душові кабінки, туалети. Діти вчаться в інститутах у Харкові, Дніпропетровську і Києві. Село розрослося.

Неподалік станції зустрічає сільський голова 43-річний Олег Сліченко. Проводить до місцевого будинку культури. Цього року його назвали кращим в області. Майдан перед ним викладений мармуровими кахлями. У приміщенні тепло. Зала відремонтована, розрахована на 450 місць. Крісла перетягнуті новою тканиною.

На сцені проводять заняття, діти танцюють молдовський танець.

— Мої зайченята хороші, молодці, — хвалить 43-річна Тамара Лисяк, художній керівник будинку культури. — Оце набрала всіх, кого батьки привели. Не перебирала. Усі стараються. Після уроків на тренування аж летять, бо дітям цікаво. На конкурси їздимо. На кожен танець шиємо нові костюми, — проводить до стіни, де вивішені фотографії з виступів, грамоти і відзнаки. У селі танцями займаються близько 60 дітей. Щомісяця проводять концерти для місцевих.

На подвір'ї ланнівської амбулаторії стоїть машина швидкої допомоги. Біля воріт ростуть невисокі ялини.

— Амбулаторія — наша гордість, — виходить назустріч медична сестра 44-річна Наталія Пилипенко. — Два роки тому її хотіли закрити. То люди оборону держали, підписи збирали. Відстояли. Тепер у нас два сімейні лікарі та дві машини скорої помочі. Тут цілодобовий медичний пункт, — проводить до невеликої кімнати, де стоять скляні шафи з ліками, холодильник. — Щодня приходять по 30-40 людей. Уколи робимо, капельниці ставимо, приймаємо визови додому. Є одна жіночка — якби не своя "скора", хтозна чи жила би. То серце, до давлєніє. Случись приступ, із Карлівки до неї точно не встигли би доїхати.

У приміщенні амбулаторії працює філія районного територіального соціального центру. У кімнаті для фізичних процедур на кушетці сидить 65-річна Анна Товман. Медична сестра Світлана Лемеш розчісує її волосся спеціальним пристроєм — рефтоном. Зовні нагадує пластмасовий гребінець. Він вирівнює тиск.

— Так нравится массаж головы, — каже пацієнтка. — Раньше дождь, ветер, снег — голова раскалывается. После массажа — чувствую себя великолепно. Всем девчатам рассказала, ходим на процедуры. Только очередь большая, приходится записываться.

— Бо такої апаратури, як у нас, даже в районі немає. Тільки лімфодренаж 25 тисяч коштує, — долучається до розмови Світлана Лемеш. — Є тренажери для фізкультури. Приходять на заняття — новості розповідають.

Далі рушаємо до дитячого садка. Приміщення двоповерхове, вікна пластикові.

— Виграли обласний конкурс, отримали частину грошей на нові вікна, — каже Олег Леонідович. — Тепер плануємо дах перекрити. Тільки підемо через всеукраїнські конкурси. Там краще фінансування — 80 відсотків суми дає держава.

Приміщення садка відремонтоване. На східцях різнокольоровою фарбою намальовані сліди дитячих ніг.

— Сільська рада нам допомагає. Меблі повністю нові закупили на 30 тисяч гривень. Батьки такої суми не зібрали би, — виходить із дитячої спальні вихователь 46-річна Світлана Шаповал. — Малечі в селі народжується багато. Буває, тільки випустили дитину, а до садка поступає її брат чи сестра. Записуються за рік.

×