Перед старим Новим роком виходжу із супермаркету "АТБ" в Гадячі. Чую позаду: "Привіт". Обертаюся і бачу, як до однієї з машин прямує чоловік, років 45. На місці пасажира сидить чоловік. Поряд, на водійському сидінні, — пес незрозумілої породи. Широкомордий, рудий.
— Скільки зим, скільки літ, — вітається перехожий. — Кого чекаєш?
— Та мої дівчата пішли скупляться, — відказує той, що в автівці.
Чоловік заглядає до "жигулів".
— Оце що, вже Шуфрич таким став? — говорить голосно. — Його ж недавно твої хлопці в пазусі тягали.
— Е, це ти ще Юлії Володимирівни не бачив, — хвалиться господар. — Така красавиця зараз. Шерсть потемніла, виросла борода. Вся квадратна стала, тільки воровита, страх. Як тільки не вгледіли, так яйця у курей вкраде.
Літня жінка з торбами стає, слухає розмову.
— Нашли народних героїв, — каже сердито та йде вулицею.
Я відразу згадала розповідь знайомої. Родичі із села попросили її купити порося в райцентрі. Вибрала найвгодованіше. Відвезла до господарів. Ті жартома назвали порося Ляшком. Минув рік. Дзвонить до знайомої та сама родичка, каже у слухавку: "Срочно приїжджайте! Ляшка зарізали". Знайома через таку звістку аж сіла на ліжку. Почала причитати, як такого молодого могли, ще ж уранці тільки в нього інтерв'ю по телевізору брали. Що ж то з політиками робиться.
— Та чи ти не здуріла, — почула на тому кінці дроту. — То ж кабанчика того, що Ляшком назвали, закололи. Політиків ніяка зараза не візьме.
3 
1
Коментарі
4