Федір Романов пише картини, тримаючи пензлик зубами

5

Фото: Фото надане Федором Романовим

Художник Федір Романов із села Дослідне на Чернігівщині пише картини незвичним способом, тримаючи пензлик зубами. У чоловіка вроджений артрогипоз – не працюють руки і ноги. Через патологію від нього ще в пологовому будинку відмовились батьки і він ріс в Олешківському дитячому будинку-інтернаті.

Цього року Федір встановив рекорд України – написав картину олійними фарбами за 34 хвилини 59 секунд. Рекорд присвятив своїй 10-річній доньці Кірі.

"Люблю життя і світ. Мене надихає моя сім'я, природа, все, що бачу навколо себе. Наприклад, замилувався заходом сонця в селі над полем і вже хочеться перенести цю красу на полотно, починаю експериментувати з фарбами. Улюбленої картини не маю. Це, як мої діти, бо кожну створюю від душі", - розповів художник кореспонденту Gazeta.ua.

 

В дитячому будинку діяли гуртки, де Федір навчався азам образотворчого мистецтва. У 14 років хлопець почав ще більше розвивати свої здібності. Саме в той період у нього діагнозували рак крові.

"Коли була онкологія, то вихователі думали, що я не виживу. Повідомили про хворобу батьками. Саме тоді зустрівся з ними вперше. Я ріс і не мав уявлення, що таке мама і тато. А тут вони з'явились і можна сказати, що якоюсь мірою видужав завдяки тій зустрічі. Тоді просто взяли "нерви", що вони приїхали мене ховати. Але я пробачив своїх батьків, вони подарували мені життя", - зізнався Федір.

Після дитячих будинків люди з інвалідністю часто продовжують жити в геріатричних інтернатах. Але хлопець зробив інший вибір. Він вступив до Луганського профтехучилища, де вивчився на дизайнера. Під час навчання познайомився з майбутньою дружиною.

"З Оленою сиділи за однією партою в училищі. Я допомагав їй з творчими роботами, а вона мені – з теорією. Почали зустрічатись, а через два роки одружились", - пригадав Федір Романов.

Згодом у подружжя народилась донька Кіра.

 

"Ми хвилювались, аби з дитиною все було гаразд. Молились і, дякувати Богу, у нас народилась здорова донечка. Зараз Кірі 10 років. Вона теж вчиться малювати, має спортивні здібності, захоплюється карате", - додав чоловік.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український майстер встановив одразу два світові рекорди

Коли в 2014 році почалась війна, молода сім'я вирішила виїхати з Луганська.

"Ми жили недалеко від Луганського аеропорту. Там відбувались жахливі речі. Заради майбутнього доньки вирішили звідти тікати. Це було дуже важко робити з маленькою дитиною, візочком. Ми ледь встигли на останній потяг до Києва. З собою взяли лише сумку з речами доньки і документами", - згадав Федір.

Перший місяць сім'я Романових жила у друзів в Києві. Пізніше переїхали в село Дослідне Ніжинського району на Чернігівщині. Там благодійники придбали їм житло.

"Тут ми знайшли свій куточок. Звісно, реалізовувати себе легше в місті. Крім того, в містах краще розвинута інфраструктура, а в селі без автомобіля складно. З дорогою виникають труднощі. Але через Дослідне до Києва їздить електричка, тому ми якось пристосувалися".

Спершу Федір і Олена обробляли в селі город. Але зараз віддали його в користування сусідам.

"За городом потрібно постійно доглядати, через це залишається мало часу і сил на творчість. Взагалі можу працювати до 10-11 вечора. Коли пишу картини, слухаю хіти 1970-х – 1990-х років", - поділився художник.

Матеріали для роботи чоловік купує в Києві. Надає перевагу американським, німецьким і італійським виробникам. Свої полотна пише переважно в стилі імпресіонізму. Вартість картин Федора Романова стартує від 800 гривень.

"Не кожному продаю свої картини. Можу і носом крутити. Не люблю нечесних, лукавих. Якщо ж бачу, що людина щира, справді захопилась моїми роботами, то дарую картину".

 

Федора запрошують проводити майстер-класи для дітей і дорослих. На таких заходах художника супроводжує дружина.

"Олена – це моя права рука, постійно мені допомагає. Вона мій менеджер, бухгалтер і порадниця. Маємо працювати, адже на допомогу від держави прожити нереально".

Федір переконаний, що кожен може знайти способи заробітку, аби забезпечувати себе.

"Будь-який чоловік чи жінка завжди можуть знайти роботу, не залежно від того болить щось у них чи ні. Треба радіти життю. Мій принцип такий: якщо ти народився, то для чогось потрібен і повинен щось корисне зробити для цього світу. Можливо людина не стане відомою чи не досягне колосальних успіхів, але буде щасливою в своїй діяльності. Якщо налаштовуватись на негатив, то я і половина моїх однокласників з важкими діагнозами мали б перебувати в будинку престарілих та інвалідів. Але ми вибрали інший шлях – боротися за життя. Не все було просто, але над собою треба працювати. Навіть, якщо ми трохи відрізняємось від інших фізично, не все втрачено. Ми можемо не гірше працювати і самореалізовуватись. Своїм прикладом доводжу, що ніколи не варто здаватись".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пропонував 200 євро за одну карикатуру, а я наполягав по 300. Не купив. Але я не розстроююся - Анатолій Василенко

×