Новий міграційний безлад. Хто буде відбудовувати Україну - стаття Василя Воскобойника

Російська повномасштабна війна проти України призвела до величезних змін у мігрантському середовищі Європи. Ті країни, куди традиційно їхали на роботу українці, прийняли до себе ще й додатковий потік біженців. Ми не знаємо, скільки ще триватиме війна, але вже виникає багато питань щодо відбудови України та головного питання - де взяти необхідний для цього людський ресурс? Водночас не зрозуміло, скільки українських біженців повернеться з-за кордону після війни та чи не призведе це до демографічного колапсу, який не дасть змоги повноцінно відновитися українській економіці.

Країна біженців

В результаті розв'язаної з боку РФ агресії Україна дуже швидко перетворилася на країну біженців. Потік трудових мігрантів і біженців, який розпочався 2014-го, зараз зачепив третину українських громадян. За різними оцінками, переміщеними особами стали майже 13 мільйонів наших співвітчизників. Для порівняння можна згадати Сирію, де війна іде з 2011-го. В цій країні, за підрахунками ООН, біженцями стали ті ж самі 13 мільйонів жителів. Різниця в тому, що в нас такі показники стосовно людей, які покинули свої домівки, склалися за два місяці, а в Сирії - за 11 років. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців нещодавно повідомило, що за кордон після початку війни виїхали 5,6 мільйона українців, з яких тільки до Польщі потрапили більш як 3 мільйони. Ще 7,7 мільйона українців є внутрішньо переміщеними особами, з яких більшість - чоловіки, що не можуть виїхати за кордон під час воєнного стану. Отже, бачимо досить сумну картину - третина українців позбавлена можливості жити в своїх домівках та нормально працювати.

При цьому ситуація ще далека від катастрофічної. Біженці за кордоном, з яких переважна більшість поїхала до країн Євросоюзу - це жінки, діти і чоловіки від 60 років. Частина з них продовжують працювати на своїх українських роботодавців - це викладачі, бухгалтери, юристи, співробітники банківської галузі, великих міжнародних компаній тощо. Інші намагаються знайти тимчасову зайнятість на місці. Можна впевнено стверджувати, що ця категорія громадян переважно повернеться додому після війни та возз'єднається зі своїми чоловіками, які залишилися в Україні. Перетворяться на емігрантів тільки ті, кому немає куди повертатися. А також громадяни, які знайдуть собі роботу за фахом, що зробити не так легко. Найбільшою категорією тих, хто залишаться за кордоном, будуть діти, які отримали чудовий шанс здобути безкоштовну європейську освіту. Особливо це стосується студентів, для яких відчинили двері найкращі університети світу. Це стане важкою втратою для України, де й сьогодні не вистачає молоді для повноцінного функціонування держави.

 

Попри це, є і хороші новини - з кінця лютого на батьківщину повернулися майже 1,5 мільйона українців. Це демонстрація того, що далеко не всім нашим громадянам подобається перебування в іноземних країнах як біженцям і вони одразу повертаються додому, коли виникає така можливість. Втім, невідомо, що їх чекатиме найближчим часом, адже, за повідомленнями Кабміну, ВВП країни вже впав більш як на 30%. А за результатами року падіння, скоріше за все,становитиме 45-50%. Відновлення української економіки до рівня 2021-го прогнозується впродовж п'яти наступних років. Очевидно, що з роботою будуть великі проблеми та заробітки громадян відчутно впадуть. При цьому, згідно із соціологічним дослідженням групи "Рейтинг", сьогодні не працюють майже 40% українців із тих, хто мали роботу на початку лютого. Якщо в перспективі декількох місяців люди не зможуть знайти роботу, вони почнуть дивитися в бік Європи та поїдуть шукати працевлаштування там. Адже крім того, що їм треба годувати свої родини, ще доводиться часто-густо і старим батькам допомагати. Згадаємо, що різниця між середньою зарплатнею в Україні (еквівалент $350) та в сусідній Польщі ($1100), на початок цього року була суттєва. А якщо взяти до уваги, що ВВП Польщі торік зріс на 5%, а в цьому зросте ще на 4%, робота в цій країні буде набагато привабливіша для українця, ніж сидіти вдома чи отримувати копійки за важку працю в Україні.

Будівельник - робота мрії

Щороку українські трудові мігранти надсилали додому досить великі суми грошей, які становили від 10 до 16 мільярдів доларів на рік. Навіть у перший коронавірусний 2020-й українці спромоглися відправити в країну $12 млрд. Це були досить великі гроші, які в масштабі України допомагали жити домогосподарствам, члени яких їздили на роботу за кордон та підтримували стабільність економіки, зокрема, курс гривні. Війна і тут все змішала. Тепер стає незрозуміло, як і де працюватимуть українці по закінченню бойових дій, поїдуть вони за кордон чи навпаки, повернуться до України?

Бойові дії ще не закінчилися, але вже зрозуміло, що однією з найперспективніших галузей економіки в Україні у найближче десятиліття стане будівельна. Масштаб руйнувань вже колосальний, інфраструктура потребуватиме великої кількості будівельників одночасно, бо в багатьох випадках чекати не можна. За інформацією омбудсмена Людмили Денісової, росіяни зруйнували майже 38 тис. житлових будинків. Крім них, потрібно буде відбудовувати ТЕС, мости, лікарні, школи, і робити це досить швидко, до настання холодів. Це вимагає не тільки достатньої кількість робітників у галузі, але й пришвидшену роботу промисловості, що випускає будівельні матеріали, а також залучення транспортних компаній. Майже всі об'єкти, перелічені вище, є державними, а отже, потрібні великі суми бюджетних грошей, виділених на відбудову. При цьому західні інвестори та компанії не прийдуть в Україну, доки не припиняться бойові дії. Та й поки що незрозуміло, на яких умовах вони працюватимуть і хто фінансуватиме їхню діяльність.

Аби уявити собі післявоєнний стан речей в Україні, потрібно звернути увагу на те, що при всьому патріотизмі та бажанні допомогти своїй країні, які є у більшості українців, в них є сім'ї, які потрібно годувати. Дуже небагато знайдеться людей, які працюватимуть за маленьку зарплатню замість того, аби отримувати в рази більше за ту саму роботу. Якщо уряд не зможе забезпечити фінансування відбудови, а також достойні зарплати робітникам, більшість із них поїде до сусідніх європейських країн, бо там можна заробити в три-п'ять разів більше. Нагадаю, що в нас і без повномасштабної війни будівельники активно їхали на заробітки за кордон. Крім цього є проблема, що стосується мільйонів українців, які поїхали з окупованих нині територій і яким часто немає куди повертатися. Чи отримають ці люди робочі місця та соціальні гарантії на українському Заході, це велике питання. А поряд - Європа, де місцеві бізнесмени чекають на роботу й можуть забезпечити пристойний рівень життя.

Не можна пройти осторонь питання залучення іноземних трудових мігрантів. Потрібно створити умови для їхнього легального приїзду до України. І нарешті прибрати дискримінаційну норму із законодавства, що вимагає сплачувати іноземному громадянину зарплатню не меншу, ніж 10 мінімальних окладів. По-перше, подібна дискримінація не може існувати в демократичній державі. А по-друге, ми всі знаємо, скільки в українських містах мешкає і працює нелегалів із Кавказу, Середньої Азії та інших регіонів. Міграційні процеси відбуваються з об'єктивних причин - скільки б ми не критикували український рівень життя, є багато країн, де люди живуть набагато гірше, і вони їдуть шукати роботу до нас. В умовах демографічної кризи Україна потребуватиме багато робочих рук і тільки українцями ми не зможемо закрити вакансії, зокрема, на будівництві. Звичайно, процес відбору вимагатиме спеціального інструментарію, завдяки якому робочі візи отримуватимуть тільки достойні кандидати. Разом із цим потрібно буде проводити жорсткі заходи з виявлення нелегальних мігрантів і їхньої депортації.

Втім, я впевнений у тому, що в нас відбудеться будівельний бум, який призведе до суттєвого зниження показників трудової міграції українців. У відкритому демократичному світі завжди є ризики того, що люди поїдуть за кордон жити й працювати. Але повернути їх можна двома шляхами - привабливими ідеями та можливістю самореалізації. Ці зміни вже відбуваються прямо зараз на наших очах. Українці по всьому світу раптом згадали про своє походження, допомагають своїй батьківщині та хочуть брати участь у її відбудові.

Багато чого в процесі побудови нової України залежатиме від керівників нашої держави. Звички та моделі поведінки великих груп змінюються завжди згори донизу. Те, як поводяться лідери, громадські діячі та впливові особи, зрештою просочується в суспільну свідомість та змінює її.

Все буде Україна

Колись відомий британський історик Арнольд Тойнбі написав, що життя тієї чи іншої цивілізації - це відповіді на виклики, внутрішні чи зовнішні. Коли країна не може сформувати відповідь, вона розчиняється в навколишньому пейзажі. А її народ стає часткою інших культур і цивілізацій. Зараз Україна демонструє свій незламний дух та формулює рішучу відповідь на російську агресію. В подальшому це призведе до самоствердження українців серед інших народів Європи, які нас поважатимуть за незламність та готовність до самопожертви в ім'я свободи. Ми не перші проходимо цей шлях. Давайте пригадаємо, як у ХІХ столітті поляки два рази потужно повставали проти Російської імперії, і врешті решт змогли відстояти свою ідентичність, поновили державність та сьогодні слугують прикладом сталого економічного зростання. Чи маленька Фінляндія, яка здобула незалежність 1917-го та пізніше, у 1939-1940 роках дала відсіч радянській армії, збереглася як держава та є на сьогодні однією з найуспішніших країн світу.

Без реалізації народом свого права на самостійний розвиток, неможливо навіть мріяти про розбудову сучасної України із сильною економікою. Не треба забувати про те, що велика кількість українських трудових мігрантів їхала за кордон, тому що була не в змозі вирішити ті проблеми, які існували вдома - несправедливість із боку чиновників, свавілля правоохоронних структур, невміння керувати своїми громадами тощо. Не тільки за грошима їхали люди, а також за життям зі зрозумілими правилами, за можливістю жити та працювати згідно із законами, за прогнозованим майбутнім для своїх дітей.

Після нашої перемоги у війні, в чому вже немає сумніву ні в кого в світі, Україна на деякий час стане модною країною, асоціюватися з якою буде престижно не тільки для іноземних урядовців, а й для бізнесу. Ми вже можемо побачити це на прикладі компанії Starlink, що належить бізнесменові Ілону Маску. Ця компанія не тільки надала допомогу в обладнанні для доступу в інтернет (10 тисяч мобільних станцій), а й відкриває своє представництво в нашій країні. Це є прикладом того, що провідні світові компанії не хочуть стояти осторонь цивілізаційних процесів, які відбуваються на українській землі сьогодні.

Відбудовою України займатимуться переважно самі українці за допомогою міжнародних спонсорів і донорів. Це буде непростий процес, в якому багато підводних каменів. Нас чекають нові скандали, розбірки між політиками, економічні негаразди. Але відбудова пройде досить швидко, адже багато кому в світі вже хочеться сказати - я брав участь у будівництві нової України! Серед подібних людей буде, напевно, і президент Франції Еммануель Макрон, який зараз розповідає про те, що Україні знадобиться декілька десятиліть, щоб вступити до Євросоюзу. І я не здивуюся, якщо за короткий час саме французький президент буде одним із тих, хто запропонує нашій країні членство в ЄС. Бо все дуже швидко змінюється і нова архітектура європейського життя вимагає залучити до себе Україну, яка і є прикладом того, як треба боротися та відстоювати саме ті цінності, на яких був побудований Євросоюз.

Перший президент незалежної України Леонід Кравчук колись сказав: "Усі досягнення народжуються з поту, кількість якого і визначає здібності людини". Потом і кров'ю своїх громадян Україна доводить, що вона здатна побудувати достойне майбутнє для себе та стати прикладом для всього світу - як можна не тільки воювати, а й будувати.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування, для Gazeta.ua

×