— Ніколи не планував учитися акторської майстерності, але завжди працював над цим, — каже 21-річний Леонід ШЕРЕВЕРА із села Красненьке Іллінецького району. Навчається на факультеті сценічного мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.
Леонід відомий іллінчанам. Часто виступав на сценах у райцентрі. Багато років був ведучим різних заходів у Красненьківському будинку культури. Із ним зустрічаємося в кав'ярні в центрі Іллінців.
— Закінчив школу, склав зовнішнє незалежне оцінювання, а куди далі йти, не розумів. Батьки спонукали вступити до Вінницького музичного училища, на акторське відділення. В останній день прийому документів ми були там. За ніч підготував програму на творчий іспит. Представив її конкурсній комісії. Вийшло. Три роки навчався у Вінниці. З'явилася мрія про університет імені Карпенка-Карого. Наприкінці третього курсу наснилося, що знаходжуся на знімальному майданчику. Актор Станіслав Боклан побачив мене й каже: "Леоніде, йдіть на творчий конкурс в університет. У вас усе вийде!" Цей сон надихнув. Удруге склав ЗНО. Пройшов три етапи прослуховування. На курс узяв Дмитро Богомазов — неймовірно талановита людина. Народний артист України, лауреат Шевченківської премії, майже щороку отримує "Київську пектораль" як кращий режисер. Часто працює з нами з 13:00 до 22:00. Не всі витримують цей ритм та вимоги. За рік із групи шість осіб відсіялися.
Хлопець готується стати актором театру.
— У кіно ми шукаємо відповідну емоцію, а в театрі — чуттєвість. Її актор дістає із себе. Іде від внутрішнього в зовнішнє, а не навпаки, — говорить Леонід. — Не можеш заготувати якийсь шаблон, вийти на сцену і зіграти. Глядач не повірить. Тому не намагаємося стати своїм героєм, а на якийсь час поміщаємо його в себе.
У театрі велику увагу звернено на деталі. Усе має бути бездоганно. До прикладу, маю певні проблеми з вимовою. У мене заглиблений звук "а". Цей дефект виправляється.
Вступити до вишу допомогли роки навчання у Вінниці, переконаний майбутній актор.
— Хоча мене спершу боялися брати, бо вже десь навчався. Мовляв, уже отримані знання могли б завадити. Тому я просто відмовився від них. У професії актора потрібно не лише набувати чогось нового, а й відмовлятися від того, що вже вмієш. Це театральна прозорість.
— Про яку роль мрієш? — запитую.
— Хочу зіграти принца Жовруа із п'єси "Принцеса Мрія" французького драматурга Едмона Ростана. Твір ідеально відтворює те, як важливо йти до своєї мети, навіть якщо в дорозі чекає багато перепон, а результат може не виправдати очікувань.
Готовий працювати багато. Вести корпоративи, вечірки, зніматися в рекламі. Розумію, що зарплата актора театру не настільки висока, аби відмовлятися від додаткового заробітку. Чи буде воно мати за собою якийсь фон у театрі? Не думаю. Це досвід.
3 
Коментарі