— Щодня спілкуюся з людьми, які працюють на заводах, обробляють землю, рахують копійки до наступної пенсії. У них інакші проблеми, ніж у тих, хто виписує "правила гри" для пересічних громадян. Моє завдання — донести ці питання до можновладців та знайти оптимальні шляхи їхнього вирішення. Тому ще 2015 року пішов у Київську обласну раду. Знав, що можу бути корисним громаді, — говорить Леонід Глиняний, 55 років. — У парламент іду, бо розумію, яких змін потребує держава, щоб стрімко розвиватися. Всі кажуть, що Україна — країна можливостей. Стояти осторонь і чекати — не в моєму характері.
Леонід Глиняний працює заступником генерального директора приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль". Співвласник Сквирського комбінату хлібопродуктів та Шамраївського цукрового заводу. 2015 року був обраний депутатом обласної ради від мажоритарного округу №47 у Сквирському районі Київської області. Заснував благодійний фонд, що допомагає бійцям 72-ї окремої механізованої бригади.
— За чотири роки вдалося розв'язати ті задавнені питання Сквирського району, що не вирішувалися роками. За обласні й державні кошти почали капітально ремонтувати дороги у Сквирі та селах району, на що пішло більш як 15 мільйонів гривень. Також вдалося залучити кошти "митного експерименту" для ремонту під'їзних шляхів до сіл Веснянка, Великополовецьке та Пищики, — продовжує Леонід Петрович. — У селі Терешки встановили освітлення за 260 тисяч гривень. А на енергозберігальні вікна залучив із бюджету більше 10 мільйонів. Тепер у районній лікарні і шістьох школах району тепло й затишно. 2017 року нарешті облаштували новий водогін у селі Руда. Обійшовся у 3 мільйони гривень.
Перелік проблем, що потрібно розв'язати, великий?
— Здається, він безкінечний, як робіт навесні. Але ми будуємо нові амбулаторії в Шамраївці та Пустоварівці. А це 16 мільйонів 704 тисячі гривень. Робимо ремонти дитсадка у Сквирі, дороги в селі Шаліївка. В гуртожитку сквирського училища маємо перекрити дах за кошти, що вдалося залучити з області. Це довготривалий процес, а бувають питання, які треба вирішувати миттєво. Тому не чекаю, роблю за свої гроші.
Багато витрачаєте на потреби людей?
— Ніколи не рахую, скільки віддав. Це ж благочинність. Знаю, що близько 2 мільйонів гривень щороку вкладаю в соціальну сферу. Найбільше опікуюся дітьми. Підтримую творчі і спортивні колективи. Два роки проводимо турнір із баскетболу на кубок ТМ "Сквирянка". Спонсоруємо поїздки команд на всеукраїнські змагання. Щороку всі першокласники Сквирського району отримують подарунки. Це фірмові наплічники, календарі, блокноти. Більше 50 дітей оздоровлюються в санаторіях України.
Чимало коштів вкладаємо й у зміцнення матеріальної бази шкіл. Встановили котли на альтернативному паливі у школах сіл Рогізна та Горобіївки. Це дає змогу не залежати від газових енергоносіїв і підтримувати температурний режим поза опалювальним сезоном. Дітям початкової школи Шамраївки, Рудої, Самгородка та Рогізної забезпечили безоплатне харчування, решті надаємо свою продукцію.
Як Ви потрапили у Сквирський район, адже родом із Рокитнянського?
— 2004 року я став акціонером Сквирського комбінату хлібопродуктів. Пізніше, 2011-го, придбав Шамраївський цукровий завод. Нині обробляємо 9 тисяч гектарів землі у районі. Маємо більше трьох тисяч пайовиків. У середньому люди отримують за 3–3,5 гектари паю 16–18 тисяч гривень на рік. Це найбільша орендна плата в районі. Стимулюємо і сусідніх пайовиків піднімати ціни. Землю бережемо, третій рік використовуємо органічні засоби збереження ґрунтів.
За останні кілька років про ТМ "Сквирянка" говорять скрізь. У чому секрет успіху?
— Сквирський хлібокомбінат зараз лідирує в Україні за виробництвом круп'яної продукції. Експортуємо 50 відсотків виробленого в 50 країн ближнього та дальнього зарубіжжя. Глобальні зміни почалися 2007-го, коли змінився менеджмент. Вклали чималі кошти у реконструкцію та заміну обладнання. Тоді поставили амбітні плани — вийти на міжнародний рівень під власною торговою маркою. Я контролюю роботу компанії. Завод працює без зупинок. Маю чіткий план розвитку. З 2016 року інвестуємо в модернізацію виробництва більше 2 мільйонів євро щорічно. Це дало змогу переробляти понад 5 тисяч тонн зерна в місяць.
На підприємстві працює 486 людей, переважно сквиряни і жителі Білоцерківського району. Середня зарплата — 11 400 гривень. Її розмір весь час переглядають. Із 1 липня 2019-го зарплати всім працівникам піднімуть на 20 відсотків. Цього року 14 липня вперше масштабно проведемо у Сквирі день торгової марки "Сквирянка". Будуть спортивні змагання, конкурс "Міні-міс Сквиряночка", виступи колективів та українських зірок. На площі готуватимемо різні страви з продукції комбінату.
Продукція заводу вважається однією з найкращих в Україні. Чи не тільки?
— Так і є. Ми дуже прискіпливі до якості. Завод оснащений обладнанням швейцарської компанії Buhler. Його вважають найкращим у світі. Дає можливість виробляти відмінну продукцію, у тому числі органічну і безглютенову. Ми — найбільше в Східній Європі підприємство за асортиментом та кількістю виробленої продукції. Сквирська гречка найчистіша. Крім того, виробляємо пшеничну, пшоняну, ячмінну, кукурудзяну крупи і пластівці цих же культур. Два роки тому почали співпрацювати з великим і вимогливим китайським ринком. Представляємо продукцію на всіх світових виставках.
Як починаєте ранок?
— Прокидаюся о 5:30. Випиваю склянку теплої води. Потім сідаю на велосипед і їду в Олександрію. Роблю коло по парку і за годину повертаюся. І так уже п'ять років. Потім п'ю еспресо без молока і цукру. Снідаю своєю продукцією. Сьогодні зранку, наприклад, їв вівсяну кашу. А найулюбленіша — гречана. І вперед на роботу.
А відпочинок у графіку є?
— Його я не планую. Вкрай рідко, але виїжджаю з друзями на природу. Там я варю особливу кашу з гречки в казані на 16 літрів.
Чим допомагаєте бійцям на Донбасі?
— Це мій громадянський і військовий обов'язок. І хоча не можу приєднатися до хлопців, допомагаю з 2014 року. Кожна волонтерська група, що їде, везе "привіт" і від нас. Забезпечуємо пальним, тоннами відправляємо нашу продукцію, на своїх підприємствах зварюємо буржуйки, закупляємо спецодяг і взуття. За 15 працівниками, які були призвані в АТО, зберігалося місце. Коли держава скасувала компенсацію заробітної плати, ми своїм працівникам платили. За рахунок підприємства їм закупляли форму по сезону.
Чи такий Ви доступний і контактний як говорять люди?
— Мій телефон відомий більшій частині мешканців Сквири і Білої Церкви. Телефонують навіть уночі. Часом хочеться змінити. Даю доручення помічникам вирішити питання. Можна звернутися у приймальню на заводі у Сквирі. Працює з 8:00 до 17:00.
Щодня говорить із сином по телефону
Леонід Глиняний народився 9 червня 1964 року в селі Савинці Рокитнянського району на Київщині. Батько працював у колгоспі. Мати виховувала синів. Леонід — наймолодший. Братам Анатолію — 65 років, Василеві 62. Живуть у Білій Церкві.
Два роки служив у місті Серпухов, що в Підмосков'ї. Після армії вступив до Білоцерківсько-
го м'ясо-молочного технікуму. Здобув кваліфікацію технік-механік. 2006-го закінчив Білоцерківський державний аграрний університет за фахом менеджер. Розлучений. Має сина 26-річного Дмитра. Працює за кордоном.
— Із сином щодня говоримо по телефону. Підлаштовуємо графіки, бо коли у нас сьома ранку, там 12-та ночі. Приїжджає рідко.
3 
Коментарі