Незабаром меншому синочку Матвійку виповниться рік. Він був сповнений радості й ніжності, але минув так швидко, що хочеться ще раз усе пригадати.
Старший Богданчик дуже чекав на народження братика. Але коли прийшов провідати нас у пологовий будинок, то дуже засоромився, навіть боявся підійти до маленького ліжечка. Зате вдома він став справжнім помічником — подавав підгузки та одяг, дзвенів брязкальцями. А ще семирічний хлопець усвідомив усі переваги нового статусу — старшого брата. Він ніяк не міг натішитися братиком і був твердо переконаний, що в нас перших на вулиці з'явився малюк. Коли ходили на прогулянку, Богдан без кінця хвалився братиком перед сусідськими дітьми — по черзі підводив кожного до візочка та показував Матвійка. Ті спантеличено дивилися на спляче немовля, знизували плечима і бігли далі гратися. Але Богдан не переставав пишатися, хоча я бачила, що йому не завжди вистачає моєї уваги.
Деякі висловлювання сусідських дітей стосовно нашого малюка стали перлами. Пригадую, як якось до нас на вулиці підійшла дівчинка Таня.
— Катаєте Матвійка? — запитує мала. — А чому він сам не ходить?
Відповідаю, що йому лише місяць. Тоді Таня повчально:
— Та вже давно пора!
Дев'ятирічний Артем теж ніяк не міг дочекатися, поки Матвійко почне говорити і гратися з усіма. А ще не міг уторопати, скільки це малюку років, коли йому відповідали, що два чи три місяці.
Але перше місце в рейтингу дитячих приколів зайняла семирічна Маша. Якось вона забігла до кімнати, де я саме годувала немовля, і оторопіла.
— А що це ви робите? — Маша витріщила очі.
— Годую дитину, — спокійно відповідаю.
— Ви що, даєте йому своє молоко? А з пляшечки, як тьотя Лєна, не годуєте? — не вгаває. Заперечливо хитаю головою. Маша аж підскочила на місці і так осудливо, як стара бабця, відрізала:
— Що ж це ви за мати така? — і вибігла з кімнати.
Після цього місяць не заходила.
3 
Коментарі