— На фронт не взяли за станом здоров'я. А за тиждень після відправлення перших солдатів подзвонив товариш. Просив теплі речі. Зібрав удома ковдри, рукавиці, ватяні штани. Попросив допомоги у людей через "Фейсбук". Назбирали кілька пакетів. Та перша відправлена передача воїнам не дійшла. Тому почав возити самостійно, — говорить білоцерківський волонтер Юрій Москаленко, 46 років.
Із квітня 2014 року возить на передову українським бійцям одяг, продукти, комплектовання для зброї. Говоримо про небезпечні ситуації, в яких опинявся у зоні ООС, ситуацію з волонтерством у місті, обороноздатність наших військ.
— Уперше в зону бойових дій поїхав під Слов'янськ. Було відчуття, що потрапив до дитячого будинку — солдати воювали у в'єтнамках.
Чим конкретно допомагаєте військовим?
— Виготовляємо шість видів перехідників до автоматів, кулеметів та станкових гранатометів (які ставлять на землю. — Газета). Завдяки перехідникам встановлюємо снаряди на зброю, якою користуватися дозволяють мінські домовленості. Виготовляємо мастило для зброї. Забезпечили ним майже весь фронт. Те, яке видає армія, не відповідає вимогам. Виділяють з розрахунку на мирний час. Місячної норми вистачає на день.
Пакостимо ворогам. Начиняємо динамітом тачанки на коліях і запускаємо на позиції ворога. Кожна несе 200–300 кілограмів вибухівки. Ми не військові, нам наплювати на заборони й накази.
Розкажіть про системи спостереження і коригування вогню, які купуєте для військових.
— Це камери, що встановлюють на 30–40-метрові мачти. Знизу — монітор і пульт управління. Допомагають вести прицільний вогонь і слідкувати за ворогом. Їх збивають, але за час
своєї роботи системи рятують не одне життя наших бійців. Останню камеру купили за 48 тисяч гривень, по акції. Так коштує 62 тисячі. Нині на фронті більше тридцяти таких систем.
У яких небезпечних ситуаціях бували?
— Працюємо виключно на передовій. Якось бійці пішли з позиції на завдання. Залишились волонтери і один солдат. У цей час став наступати ворог. Поки інші відстрілювалися, я збирав апаратуру. Встояли. Ніхто не загинув.
Чи бували кумедні випадки?
— З гумором на фронті все в порядку. Всі люди — на одній "хвилі". Якоюсь мірою там я відпочиваю. Якось солдат біг у туалет, який перед його носом розірвало міною. Другого бійця поранили в п'яту точку. Жартували: "Добре, що не в голову".
Що варто змінити для покращення обороноздатності війська?
— Ставлення до бійців. Півбіди — бути під обстрілом по коліна в болоті. Важко від перевірок, неадекватних вимог керівництва, паперової тяганини. Вказівки дають офіцери, які перебувають далеко від бойових дій.
Насправді на фронті воює 10 відсотків військ. Решта — далеко від передової.
За п'ять років війни держава не навчилась виготовляти патрони. Використовує старі запаси. Це можна було зробити за рік — у Шостці Сумської області є хімічне виробництво, яке виготовляє всі види пороху.
Армії видають нову техніку, яка не потрапляє на передову. Легковий транспорт весь волонтерський. Бракує запчастин. На фронті є кілька 30-річних американських "Хамерів". Вони надійні і прості в обслуговуванні. Ми можемо робити такі ж, бо харківський тракторний завод виготовляє нескладні й витривалі дизельні двигуни. Я вже піднімав це питання, але ніхто не хоче нічого робити. Також не вистачає безпілотників. Їх весь час крадуть і збивають.
Яка ситуація з волонтерством?
— Не вистачає допомоги від людей. Здебільшого виручають друзі та знайомі. Спочатку нас було троє — я, мій головний бухгалтер Юля та товариш, з яким навчався. Потім долучилася рукодільниця Ірина Судороженко. Привела однодумців. Ми їм орендували приміщення. Так і з'явились славнозвісні "Бджілки". Роблять маскувальні сітки, в'яжуть светри, шкарпетки, шиють одяг та білизну. Наразі у нашій волонтерській організації близько 30 чоловік. Сам буваю на передовій раз на місяць. Там перебуваю два-три тижні.
Які стосунки у волонтерів з владою?
— Влада намагалася ввести для нас правила. Хотіла змусити їздити через контрольні пункти у визначений час. Ми "клали" на це все. Маємо в армії великий авторитет. Ті, хто в окопах, вважають, що домовлятися з ворогом — це блюзнірство. Армію створили волонтери. І якщо дозволять стріляти, багато позицій відіб'ють хоч сьогодні.
Як довго триватиме війна?
— У такому вигляді, як тепер, затягнеться надовго. Із восьми бригад на фронті воює лише дві. Командирам забороняють вести вогонь. Деякі порушують негласні накази, але за це їх потім "тягають".
110 автомобільних акумуляторів відправили волонтери на фронт за 2018 рік.
1 600 глушників виготовили білоцерківські волонтери за час бойових дій.
1586 комплектів військової форми пошила білоцерківська волонтерська група для бійців за 4,5 роки.
Виготовляють глушники для зброї
Білоцерківська волонтерська група у березні передала бійцям у зону ООС партію пристроїв для безшумної стрільби з автоматів. Глушники самостійно виготовляють п'ять років. Завезли на передову 1,5 тис. штук.
— Відстань між бійцями на фронті постійно скорочується. Бої переростають у ближні, дистанцією 100–150 метрів. Там потрібна тиша, — говорить очільник волонтерської групи Юрій Москаленко, 46 років. — Глушники видають у війську не всім. Тому ми вирішили виточувати їх самі і передавати хлопцям.
Виготовляють двоє токарів та фрезерувальник. Волонтери готові поділитися кресленнями з охочими, за умови, що глушники передаватимуть безплатно. Достовірну вартість не знають, оскільки частину матеріалів отримують задарма.
За волонтерську діяльність командувач Об'єднаних сил Сергій Наєв нагородив медалями "За звитягу та вірність волонтерів" Білої Церкви Юрія Москаленка, Костянтина Азарова, Володимира Максименка, Наталію Прилуцьку, Юлію Скотарь, Сергія Петрашенка, Юрія Ніколайчука, Юлію Толмачову та Руслана Костюченка.
3 
Коментарі