П'ять років тому в зоні АТО загинули троє гайсинчан — Володимир Муха, Сергій Коврига та Станіслав Менюк. Воювали в батальйоні територіальної оборони "Айдар". Усі полягли на Луганщині впродовж 21–27 липня під час виконання бойових завдань.
Володимир Муха в Гайсині жив із батьками з 2004-го. Вчився в навчально-виховному комплексі інтернату-гімназії. 2011 року вступив до Вінницького політехнічного університету, на факультет електромеханіки. Загинув 21 липня у 20 років від кулі снайпера біля селища Георгіївка. Похований у селі Кам'янки Теплицького району. Там воїн народився.
— Володя закінчив три курси університету, — каже мати Наталія Дмитрівна, 44 роки. Працює в травматологічному відділені Гайсинської лікарні. — У сім'ї ніхто не знав, що він брав участь у подіях вінницького Майдану. Діяв потайки. Змалку хотів бути військовим. І коли розпочалася війна, у травні 2014 року поїхав на Луганщину. У червні повернувся здавати екзамени і зізнався, що служить в "Айдарі" у місті Щастя. Вдруге поїхав на фронт 4 липня.
Звістка про його загибель для всіх у родині стала шоком. Із того дня час для мене наче зупинився. За ці п'ять років моя рідня збільшилася — донька Анастасія народила онуку.
24 грудня 2015-го у Вінниці, в Інституті електроенергетики та електромеханіки Вінницького національного технічного університету, відкрили пам'ятну дошку Володимиру Мусі. 28 червня того ж року його було посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня та нагрудним знаком "За оборону Луганського аеропорту".
Сергій Коврига загинув 27 липня 2014-го під час бою з терористами на залізничному переїзді в Лутугиному. Йому було 52 роки. Похований у Гайсині.
Чоловік був військовим. На строкову службу потрапив 1983 року в Білорусь. Брав участь у афганській війні. У 2001–2002 роках у складі українського миротворчого контингенту перебував у Лівані. Пізніше очолював управління Міністерства з надзвичайних ситуацій в Севастополі. Служив за контрактом у Лівії. За спеціальністю був інженером.
— Коли розпочалися події на Майдані, він почав їздити в Київ. Був у складі групи афганців, які підтримували порядок, щоб не було провокацій, — розповідає дружина Тетяна Степанівна, 59 років. Працює провідним бухгалтером на підприємстві "Зоря Поділля". — У лютому 2014 року за станом здоров'я йому довелося лягти в госпіталь — відкрилася виразка. Коли Сергій почув про сутички на Майдані, хотів повернутись у Київ. Та лікар не відпустив.
9 травня разом із майданівцями вирушив у зону бойових дій. Сім'ї сказав, що їде під Чернігів навчати молодих солдатів.
— Пізніше я кілька разів запитувала, де він перебуває. Відмовився відповідати, — веде далі Тетяна Степанівна. — Час від часу приїжджав у Гайсин. Засуджував людей, які не розуміли, що відбувається в країні. Говорив: "Це надовго. Війна так просто не закінчиться".
Для родини це була дуже велика втрата, згадує дружина бійця. Перші 3,5 року був найважчий період.
— Але були й радісні моменти — майже за два роки після загибелі Сергія наша донька Наталія народила онука Богданчика.
У Гайсині, на будівлі міського краєзнавчого музею, є меморіальна дошка Сергію Ковризі. Його посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
— Зі Стасом жили душа в душу. Мали спільний інтерес — спорт. Він цікавився армреслінгом. Його смерть обтесала мої емоції, — каже 32-річний Анатолій Менюк. Зараз живе у Вінниці. Очолює більярдний клуб "Еліт профі".
Говорить про молодшого брата Станіслава. Той загинув на передовій у 23 роки. На війну пішов добровольцем. Служив військовим медиком.
— Коли згадую брата, то ніколи не виступає сльоза. Тяжко відпускати людей, із якими були найкращі стосунки, — продовжує Анатолій. — Коли 2014 року на сході України почалася "м'ясорубка", Стас пішов на фронт. Ніколи не жалівся. Не тривожив ні батька, ні матір. Спілкувався тільки зі мною. Пробув на фронті 12 днів. Дізналися про його смерть 27 липня.
За життя Станіслав Менюк розвивав армреслінг на Гайсинщині. 2012 року разом із братом організував відкритий міський турнір із цього виду спорту. Був чемпіоном Вінницької області 2013-го. Їздив на Майдан у Київ.
Мати бійця Людмила Анатоліївна — голова ради організації солдатських матерів "Мальва", із 2016 року служить в батальйоні "Айдар". Батько Петро займається волонтерством.
У Гайсині, на фасаді школи-ліцею, де навчався Станіслав Менюк, відкрито меморіальну дошку. Його посмертно нагороджено орденом "За мужність" III ступеня.
Відбувся турнір пам'яті Станіслава Менюка
13 липня в Гайсині відбувся Всеукраїнський турнір 2-го рангу з армспорту "Кубок братів" пам'яті Станіслава Менюка. Змагання проводились на площі Миру.
Виступили 46 спортсменів із Києва, Тернополя, Житомира, Вінниці, Умані, Хмельницького, Гайсина. Були і з Румунії. Приїхав чемпіон Європи і світу Ігор Пасєка. Також переможці та призери чемпіонатів світу, Європи й України — Тарас Піддубченко, Олександр Коротчук, Богдан Івахненко, Сергій Пімєнов, Вадим Ларін.
— Це вже четвертий турнір "Кубок братів" з армспорту, який проводиться в Гайсині, — говорить організатор 32-річний Анатолій Менюк. — Стас змалку цікавився спортом, але найбільше любив армреслінг. Він завжди був спортивною позитивною людиною. Ми із Стасом придумали щорічно проводити турнір братів. Після його загибелі тепер він називається "Кубок братів".
Спонсорами змагань виступили підприємства "Будков" та "Регіна".
3 
Коментарі