"З першого дня Святої Трійці, 1918 року, я розпочав у себе українську службу Божу… Враження на парафіян та громадян міста вона справила досить гарне", — пише в листі 101 рік тому єпископ Української автокефальної православної церкви Микола Борецький. На той час він служив у Миколаївському соборі в Гайсині. Першим запровадив там богослужіння українською мовою.
Постать відомого діяча УАПЦ вивчав гайсинський дослідник старовини Сергій Каляфіцький. Працює учителем інформатики в міській школі №4.
— Гайсинщина відома багатьма особистостями, які в різні роки прославляли наш край. Микола Миколайович Борецький — один із них, — розповідає 37-річний Сергій Михайлович. — Він народився в селі Сарни на Черкащині — за 65 кілометрів від Гайсина. Його родина — це старовинний рід українського духівництва. Серед прародичів був Йов Борецький, який у XVII столітті став Київським митрополитом.
Втратив батька у п'ять років. А коли було дев'ять, мати віддала його на навчання до Уманської бурси. Далі здобував освіту в Київській духовній семінарії, яку закінчив 1901-го.
Краєзнавець показує матеріали, які зібрав, коли досліджував біографію священика.
— Після закінчення семінарії Микола Борецький опинився на роздоріжжі. Не міг визначитися, що робитиме, — веде далі дослідник. — Грошей навчатися далі не було. Тому вирішив іти вчителювати. Переїхав у Харків. Лише 1904 року його висвятили на священика. Після того потрапив у Коханівку на Поділлі. Проводив служби у Жмеринці, Гайсині. Із спогадів самого священика видно, що в ці роки його життя не було провінційно-спокійним. Йому доручали обов'язки духовного слідчого, благочинного. Він був законовчителем у гімназії в Жмеринці та Учительському інституті у Вінниці, Учительській семінарії в Черкасах. В останньому місті затримався ненадовго. Бо прийняв запрошення єпископа Подільського на священицьку працю в Гайсині.
У цьому місті Микола Борецький також працював законовчителем в залізничній школі. Викладав у церковно-парафіяльній школі та чоловічій і жіночій гімназіях.
— Коли розпочалася Перша світова війна, пішов із 75-м Севастопольським полком на фронт, — продовжує Каляфіцький. — До війни він дислокувався в Гайсині. Того ж року втратив дружину. Будучи священиком 250-го піхотного полку, а разом з тим і благочинним 65-ї дивізії, здобув серед вояків шану й повагу. На початку 1917 року повернувся з війни в Гайсин. Тут мав великий авторитет, і тому його обрали головою Гайсинської міської думи.
Свої ідеї щодо українізації та автокефалії церкви Борецький вперше проголосив на Кам'янець-Подільському Єпархіальному з'їзді, який відбувся у квітні 1917-го. А вже з наступного року став запроваджувати у службах рідну мову. Поновив церковно-національні традиції, розвивав парафіяльні училища. Там навчали теж українською.
— Збори громади Гайсина, які відбулися 12 липня 1918 року на Святого Петра, ухвалили продовжувати службу українською мовою, — каже Сергій Михайлович. — Така подія спонукала Борецького до активної діяльності, і він у подальші роки жвавіше взявся до роботи.
Періодами священика охоплювали сумніви щодо доцільності переведення літургій на українську. Бо в більшості тодішніх церков, соборів і монастирів служби велися старослов'янською.
"Ще до 1920 року я розпочав підготовку до українізації своєї церкви в Гайсині. Почав по своїй власній ініціативі… До українізації парафії я почав підходити дуже обережно, докладно вивчаючи це питання й сам докладно подаючи його до свідомості своєї церковної громади… Але коли настав час перейти від слова в українізації до діла, то мені стало чогось трохи страшнувато…" — згадував Микола Борецький у своїх спогадах.
У питанні просування української мови в богослужіннях отця Миколу підтримував митрополит Василь Липківський — творець і перший митрополит Київський і всієї України, який 1921 року відродив Українську автокефальну православну церкву.
— Збереглися листи отця Миколи до протоієрея Василя Липківського, — говорить Сергій Михайлович. — У них він, зокрема, ділиться своїми сумнівами щодо запровадження української мови в чині богослужіння.
На Всеукраїнському православному церковному Соборі 1921-го Миколу Борецького обрали єпископом УАПЦ на Гайсинщині.
— Становлення автокефальної церкви відбувалося в умовах протидії як із боку старого духівництва, так і нової влади, — продовжує Каляфіцький. — Борецькому невдовзі після обрання довелося пережити двомісячний арешт.
Гайсинський повіт на той час був одним із найактивніших осередків формування УАПЦ на Поділлі. Місцеве населення активно підтримувало церкву. В цьому була чимала заслуга отця Миколи. На вересень 1923 року в повіті налічувалася 51 українська парафія.
Через активну проукраїнську діяльність єпископом зацікавилося радянське Державне політичне управління. У серпні 1925-го його викликали на співбесіду до Гайсинського партійного комітету. Але єпископ не пішов.
Того ж року, у червні, більша частина парафій за новим адміністративним поділом увійшла до складу Тульчинської округи. Тамтешні священики висловилися за створення окремої округи у складі 22 парафій. Борецький виявив готовність передати свої повноваження Миколі Карабіневичу, який був єпископом Тульчинської округи. Сам волів залишитися настоятелем Миколаївської церкви в Гайсині. Більшість церковнослужителів УАПЦ Вінниччини не підтримували такого розподілу. Проблема вирішилась у жовтні 1927 року, коли Миколу Борецького обрали митрополитом Автокефальної церкви.
1928 року в Софіївському соборі в Києві Микола Борецький виголосив промову про міжнародне церковне становище УАПЦ. Розкритикував діяльність російської церкви. Не підтримав радянської комуністичної системи.
Після цих заяв радянські спецслужби намагалися максимально обмежити його діяльність. Багато друзів перестали відвідувати митрополита, бо це було небезпечно.
Митрополитство було недовгим. У січні 1930-го відбувся Собор, який ліквідував Автокефальну церкву. Для Борецького розпочався період допитів.
24 березня 1930 року обшукали його квартиру в Києві. Службісти вилучили багато світлин і листів. Борецького заарештували. За кілька місяців його звинуватили в антирадянській діяльності. Спершу призначили термін ув'язнення у 5 років, але потім поміняли на 10 років.
— У липні 1930 року Миколу Борецького ув'язнили в концтаборі терміном на вісім років, — говорить Сергій Каляфіцький. — Є дані, що митрополита перевезли того ж року в Ярославль до політичного ізолятора, де він важко захворів. Незважаючи на це, наглядачі часто кидали Миколу Борецького в карцер через його погляди. Побував він і на Соловках. Потім як безнадійного психічно хворого його утримували у Ленінградській психіатричній лікарні.
Востаннє ім'я священика згадується 1935 року. Подальша доля — невідома.
2 
Коментарі