— Коли в 37 років щодня займаєшся спортом, це вже перемога. Важко встигнути за молодими. Хотів спробувати для себе щось нове. До цього займався пауерліфтингом, став чемпіоном світу. Отримав травму хребта. Ставлюся до спорту фанатично, — розповідає Михайло Арцімович з Білої Церкви.
Має коричневий пояс із бразильського джиу-джитсу. Займається шість років. Останні п'ять — призер чемпіонатів Європи. Торік виборов золото.
— Після травми спини з'явилося багато вільного часу. Шукав заняття, щоб замінити старе захоплення. Пішов у секцію панкратіону. На одному з турнірів познайомився зі своїм теперішнім тренером Артемом Сидоровим. Той викладав джиу-джитсу в Києві. Покликав до себе на заняття. Так я бої змінив на боротьбу.
В Україні бразильське джиу-джитсу — молодий вид спорту. Артем Сидоров і його колега Вадим Пузанов першими відкрили спортивну школу. Їздили за кордон, де навчалися в іноземних майстрів. Наразі в Україні проводять наймасштабніші у світі дитячі турніри з джиу-джитсу. Збирають понад 600 дітей з усього світу.
— Найбільше цей спорт прославився, коли виходець із джиу-джитсу Фабрисио Вердум переміг самбіста Федора Ємельяненка. Хоча і змагалися на рингу для боїв без правил. Тоді як в Україні спорт стрімко розвивається, у Білій Церкві його гальмують радянські стандарти. Мода на бокс і вільну боротьбу.
Рік тому Михайло відкрив спортивну школу "Інтелігент джиу-джитсу академія". Шукає більший спортзал. Тренує майже 70 людей. Наймолодшим у секції 8 років, найстаршим — 40. Найперше вчить учнів поважати один одного. Тих, хто займаються спортом професійно, тренує тричі на день.
— В Україні залишилася "совкова" модель тренувань. Півзаняття йде на шикування, а щоб вийти із залу — учні піднімають руку. Для мене головне, щоб усім було комфортно. Грає музика, всі балакають і жартують. Мене називають лише по імені, — продовжує. — Ціни на кімоно починаються із 2 тисяч гривень. Коли учень купує його, значить — це "наша" людина.
Виховує сина 11-річного Матвія. Він рік займається в секції батька. Також школу Михайла Арцімовича відвідують колишні нарко- й алкозалежні з реабілітаційного центру "Крєпость".
— Весь час на роботі, але дружина підтримує. Коли травмуюся, не
жаліє. Каже: "Я тебе туди не відправляла, тому не ний". Одужую після перелому руки. Тренерство не покидаю.
Готуюся до чемпіонату світу, що відбудеться у США.
3 
Коментарі