— Софійко, залазь у автобус, — молода мати підсаджує біляву доньку, якій на вигляд 3 роки. На дитині рожева сукня, короткі хвостики зав'язані резинками-бантиками. Слухняно йде всередину транспорту.
Це одні з перших пасажирів комунального маршруту, який запустила Коломацька громада. ЗАЗ А07А "І-Ван" виїхав 2 липня. Маршрут проходить між Полтавою та Василівкою. За день здійснює три рейси. Це перший комунальний транспорт, що з'явився в Полтавському районі.
Автобус блакитного кольору із написом "КП "КОЛОМАК" Коломацька ОТГ". Східці зависокі для дитини, Софія спирається руками на верхню сходинку. Мати поспішає витерти її руки вологою серветкою. Сідають одразу за водієм.
За кермом — Володимир Плахтій, 51 рік. Одягнений у стару, потьмянілу на сонці футболку, у автобусі — з 10-ої.
Жінка передає 15 грн за квиток до Коломацького. Автостанція №2 розташована на вул. Шевченка в обласному центрі. Крім матері з дитиною, більше ніхто не заходить. Серед пасажирів — і я.
— Здебільшого сідають на ринку. Там автобус заб'ється, побачите, — зауважує Володимир Плахтій. — Люди дуже раді, що з'явився транспорт. Раніше треба було чекати годинами, аби добратися із села в Полтаву й обратно. Тепер проблем нема.
Водій зупиняє автобус біля центрального ринку. Пасажири займають усі 24 місця. Також може брати ще 14 стоячих. У салоні пахне пиріжками й кавою.
— Мамо, я вже їду, попроси бабусю спекти пироги зі сливами, — каже дівчина-підліток. Сидить біля вікна на другому ряду, жує смажений пиріжок із капустою. Погладжує оббите м'якою тканиною сидіння. — Все купила. Джинси, майку, 430 гривень усього.
— Валю, чула, Галину чоловік кинув? Да, да, всі печінки йому виїла, — поряд сідає жінка років 40, говорить по мобільному. — Ну добре, Валю, їду вже з Полтави, зайду до тебе. Шо ти кажеш? До Василівки проїзд стоє 25 гривень.
На першому сидінні — дві жінки в картатих халатах. Одна із сумкою, з якої стирчить зелена цибуля, друга — з кошиком, повним яєць.
— Наташ, нашо ти яйця купила? У мене могла взяти! — каже одна до другої.
— Кума, ну чого я тебе об'їдати буду? — сміються жінки.
Позаду мене, на третьому ряду, розташувався 29-річний Євген Буряковський. Синя сорочка застебнута на всі ґудзики. На колінах тримає великий чорний рюкзак.
— У Коломацькому живе мій 75-річний дідусь, йому ніхто не допомагає. Їду до нього. Може, щось у хаті зробити чи на городі. А завтра додому, — каже Євген. — Цей автобус порівняно з минулим — чудовий. Видно, що новий, рухається значно тихіше за інший міжміський транспорт, сидіння зручні й необшарпані.
Біля Євгена місце для сидіння зайняли великою коробкою. Чоловік, який її поставив, стоїть у проході. З коробки чути писк курчат.
Автобус їде із середньою швидкістю, від Центрального ринку у Полтаві до Коломацького зупинок не робить. У селі стає двічі — на зупинках "Південна" та "Центр".
Виходжу в центрі села, аби перевірити, через скільки автобус повертатиметься в Полтаву.
— Після Коломацького їду у Василівку, а потім одразу в Полтаву. Тож чекати хвилин 20–25, — каже водій, рушаючи у бік Василівки.
Насправді на зупинці сиджу 40 хв. Зі мною чекає подружжя із дитиною. Дорогою з Василівки автобус підбирає людей у Малому Ладижиному, Степанівці та Дудниковому. Майже всі сидіння зайняті пасажирами.
3 
Коментарі