"Бабусі не сказали, куди мене забрали. У неї від нервів випало 12 зубів" - село з-під Чорнобиля 26 років тому переїхало на Полтавщину

14

 

У селі Нові Мартиновичі Пирятинського району Полтавської області живуть 830 переселенців із села Мартиновичі, що було розташоване за 31 км від Чорнобильської АЕС. Вони перебралися на Полтавщину 1992 року. 15 вересня заїхали перші сім'ї. За п'ять років звели 486 хат. Поклали асфальт, провели газ і воду, побудували школу, дитсадок, амбулаторію.

Як чорнобильці за 26 років облаштувалися в Нових Мартиновичах, що згадують про аварію на ЧАЕС та чим живе село зараз - у репортажі Gazeta.ua.

З Полтави до Пирятина автобуси ходять щогодини. Звідти до Нових Мартиновичів — 20 км. Можна дістатися автобусом Київ - Прилуки - він ходить двічі на день і проїжджає за кілометр від села. Таксисти з Пирятина беруть 180 грн. Їдемо 15 хв.

Центральна вулиця Шевченка — найдовша. Засаджена соснами та фруктовими деревами. На вуличних ліхтарях установлені сонячні панелі. Їх облаштували 2010-го на кошти проекту ООН "Місцевий розвиток, орієнтований на громаду".

Будинки - з білої цегли. Біля кожного — по 35 соток городу. Є кілька двоповерхівок, амбулаторія, комунальне господарство — обслуговує централізований водогін. Поряд школа й дитсадок. Є дитячий майданчик, будують другий. 1998-го в одній із хат облаштували церкву Московського патріархату.

Село входить до складу Давидівської сільради. Голова 47-річний Володимир Мельниченко зустрічає в центрі Нових Мартиновичів. Він теж із Чорнобильської зони, живе в селі переселенців.

"Місцевих найбільше хвилює дві проблеми — пошта і паї. Відділення зв'язку працює тричі на тиждень, збираються черги. На працівників велике навантаження, зарплатню ж отримують копійчану. А керівництво Укрпошти має ого яку зарплату, - Володимир Миколайович запрошує до кабінету діловода в адміністративному приміщенні. - Тутешні чорнобильці не отримали земельних паїв. Ділянки розпаювали до того, як вийшов закон про їх право на землю. Із цим зверталися до Олександра Мороза, коли той був головою Верховної Ради. Сподівалися, що дадуть ділянки в іншій області. Та він відмовив: держава на таке не піде, бо землі менше, ніж бажаючих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У Чорнобилі можна побачити те, чого нема ніде в світі" – журнал Forbes

Нам потрібна державна програма із забезпечення житлом переселенців із Донбасу. У селі є 10 таких родин. Сотня будинків пустує - молодь виїжджає, дітей народжується мало. Ці помешкання могли б купити люди із Донецької та Луганської областей, якби була для цього програма".

 

На популярному сайті оголошень будинки в Нових Мартиновичах продають від 117 до 420 тис. грн. Розміщено 11 пропозицій.

"Із робочих місць є школа, дитсадок, комунгосп. До сусідніх сіл люди їздять працювати на аграрні підприємства, забійний цех і в психоневрологічний інтернат у Кротах. Плануємо створити об'єднану територіальну громаду із кількох сільрад. Де буде центр, поки що не визначилися. У громаді буде більше грошей. Та селяни поки що не розуміють, що зміниться саме для них", - додає голова.

Протягом 2017 року і першого кварталу 2018-го в Нових Мартиновичах народилися 13 малюків, померли 12 людей.

У просторій амбулаторії по вул. Поліській працюють сімейний лікар, дві медсестри та стоматолог. Тут є денний стаціонар, аптека. Щомісяця у закладі проводять майже 400 прийомів і до сотні викликів.

"Як почалася медреформа, сільрада виділила гроші на комп'ютери, провели інтернет. Маємо прилад моніторингу тиску - його можна чіпляти людині, аби бачити показники протягом доби. Торік за місцеві та обласні кошти для лікаря купили автівку Fiat. Тепер на виклики їздимо по Давидівській сільраді, і по сусідній Грабарівській", - розповідає Наталія Дундук, 57 років, медсестра сімейної медицини. Заповнює журнал обліку хворих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Знімуть міні-серіал про Чорнобильську катастрофу

"Порівняно з іншими селами тут люди більше хворіють. Чорнобильці 50-річного віку сильно страждають на артроз колін і тазостегнових суглобів, холецистити. У 2004-2005 роках був сплеск онкології по щитовидці: захворіли кілька жінок років 30".

Наталія Павлівна показує кабінети — гінекологічний, для прийому хворих, щеплень, огляду дитини. Скрізь — нові пластикові вікна. Їх разом із дров'яною системою опалення встановили 2014 року. Протягом півгодини до амбулаторії не заходить жоден відвідувач.

 

"Найважчі хворі — ті, хто робив на пожежі ЧАЕС. Один чоловік має променеву хворобу, ураження судин, кишківника, захворювання шкіри, кісти в нирках. Йому треба повністю міняти суглоби. Пояснити це можна лише впливом радіації. Діти чорнобильців хворіють не сильніше за однолітків. Стан їхнього здоров'я контролюють фахівці, які періодично приїздять у село".

З іншого боку амбулаторії розташована пошта. Над коричневими дверима — табличка з надписом "Відділення зв'язку". Пластикові вікна заґратовані. Сходами піднімається 65-річна Мотрона Кравчук. Запнута малиновою хусткою, в руках тримає тканинну торбу. Її чоловік Василь сьомий рік хворіє на рак горла. Сім'я продала синову хату, аби мати гроші на лікування.

"У Мартиновичах була купа ягід і грибов, в річці - лини метрові. А тут степ і поле. Ще й з чорнобильськими виплатами знущаються. Чоловік евакуйовував із зони людей. Місяцями там сидів, а в документах написали, що був 5 днів. Щоб врятувати від раку, лікарі вирізали горло, щитовидку. Не може говорити. При цьому отримує 200 гривень щомісячної допомоги".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чорнобильська зона взимку - добірка фото

Мотрона Іванівна вітається з працівниками пошти. Від написання звіту відволікається керівник відділення Галина Кучеренко, 48 років. Має акуратний макіяж, коротку зачіску. Кладе одну руку на другу. На обох — персні з червоними каменями.

"Шукаю нову роботу. Працювати за такі гроші не хочу. Було 0,7 ставки, скоротили до 0,5. А роботи не зменшилося. Числа з 15 в черзі 60 чоловік стоять — платити комуналку", - каже Галина Кучеренко.

"Газети і пенсії неможливо рознести за кілька робочих годин. Доводиться йти наступного дня — у власний вихідний. Через таку роботу корову не заведеш, - додає листоноша 46-річна Валентина Лишиленко. - Одне радує — ми тут усі свої. Часто згадуємо дні чорнобильської аварії. Тоді, в суботу 26 квітня 1986 року, ми садили картоплю. Наступного дня побачили сіре небо, ніби дощ насувався. Через село почали їхати автобуси з людьми — не було як перейти дорогу. Ми здогадалися, що сталася аварія".

"4 травня всіх сільських дітей вивезли в Одеську область. Я потрапила в санаторій у Іллічівську на Одещині. Одежу забрали. Дали однакову форму — як у в'язнів. Йшли загоном по місту в кінотеатр — з балконів люди дивилися, як на інопланетян. Бабусі не сказали, куди мене забрали. У неї від нервів випали 12 зубів.

 

Повернули додому перед новим навчальним роком. Досі перед очима зустріч із прибалтійськими військовими. Вони у зоні працювали в масках, захисних костюмах. Побачили нас за селом, пальцями тикали, що ходимо без захисту", - додає Галина Кучеренко.

Навпростець за 300 м від пошти — двоповерхова школа. Торік тут за кошти інвесторів установили котельню. Економлять майже 40% витрат.

Перед парканом - високий гранітний пам'ятник з написом "Біль наш і любов — Полісся". Його відкрили 2006 року — у день 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи.

"Гроші вибивали в райраді — 10 тисяч гривень. Вирішили зробити меморіал універсальним — проводимо заходи до Дня перемоги, Чорнобиля та інших пам'ятних дат", - розповідає директор школи 53-річний Ігор Зубенко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "З видом на реактор" - як функціонує єдиний хостел у Чорнобильській зоні

Асфальтованою доріжкою йде двірник В'ячеслав Самійленко, 50 років. Переїхав до Нових Мартиновичів 1993-го.

"Поселилися тут так само, як у Мартиновичах — своїми вулицями. Навіть назви кутків залишили: центр, Слобода, Венець. Спочатку були, як з голодного краю, — по лісосмугах копали абрикоси, садили шовковиці. На Поліссі ж росли в основному яблука і груші. Тепер ті абрикоси розрослися, що треба викорчовувати. Сусідні села одразу нас не хотіли - на цьому місці були їхні колгоспні поля. Говірка у нас була трохи інша. Правда, за ці роки переженилися з полтавцями, маємо багато сватів. На храм (храмове свято на вшанування святого чи євангельської події, на честь яких названо місцеву церкву. -Gazeta.ua) приїздять купа гостей", - В'ячеслав Сергійович примружує від сонця праве око.

Веде до 2-поверхового будинку - познайомити з цивільною дружиною 53-річною Валентиною Майстренко. Вона працює вчителькою хімії та біології. Спускається з другого поверху. Лаковані дерев'яні сходи ледь чутно риплять. Дістає гостьові капці, запрошує до вітальні. Сідає на диван біля вишитих подушок.

"Славу знала давно, але зійшлися 7 років тому. Він хороший, добросовісний, но запойний. Якби не пив, погодилася б розписатися", - Валентина Андріївна пропонує чай.

"Після переїзду вчителі були потрібні, я одразу отримала роботу. Зараз же для молоді місць немає. Хіба бар недавно відкрили. В основному їдуть на заробітки до Києва, хоча тут обжилися, поутеплювали будинки.

 

Старші люди дуже мруть. Повно пустих будинків, до них залазять грабіжники. До мене років 13 тому заліз колишній учень Саша Майстренко. Вкрав золото, 200 доларів і 300 гривень. Пішла до батьків, а вони кажуть: "Знаємо, що то він, але за руку не спіймали, тому повертати нічого не будемо".

Підеш у магазин — тільки й розмов про ціни на газ. Знаю жінку, яка на зиму переїздить до дочки, щоб не топити. Я маю субсидію, та зимою сидимо при 8 градусах. На пенсію виживать і опалювати будинок - нереально.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Акторка Ольга Куриленко у фільмі про Чорнобиль уособлювала Україну

Восени робили мені складну операцію по-жіночому. Грошима допомогли і колеги, і профспілка районна, і сільрада. Сама б не витягла. На зміни сподівалася, коли прийшов Ющенко. Відтоді президенти міняються, але з кожним роком тільки гірше. От Савченко з'явилася в політиці — ніби за людей говорить, але я зневірилася".

Валентина Андріївна проводжає до дверей, спирається на одвірок.

"Люди стали закриті. Кілька сімей переселенців із Донбасу оселилися в Нових Мартиновичах. Їх сприйняли нормально, але допомагати ніхто не кинувся. Не то що ми у свій час - намагалися виручити одне одного. А може, тоді були бідніші часи. Теперішні переселенці купують будинки, ставлять високі паркани. Люди бачать це і розуміють: справляться самі".

54-річний Василь Самійленко виходить із крайньої хати по вул. Шевченка. Має русяві вуса, вдягнув синю робу зі світловідбивними смугами. Був ліквідатором аварії на ЧАЕС. Має підвищений тиск, переніс інсульт.

"Працював електриком на станції до аварії і після. 28 квітня 1986-го привезли у Чорнобиль, три доби набирали в мішки глину і пісок. З вертольота скидали на реактор. У червні нас перевели на саму станцію — вирізати кабелі. Із бетонного сховища випускали працювати по 2-3 хвилини. Де багато радіації — відчував одразу: сушило в роті, з'являвся запах свинцю і міді. Не кидав, бо на території станції оплата йшла в п'ятикратному розмірі. За 6 років відчув проблеми зі здоров'ям — гіпертонію. Не неї страждають всі, хто добре хапонув радіації", - повертається до двору поратися біля худоби.

Через кілька хат миє вікна Надія Чегринець, 43 роки. Її помешкання межує з двором переселенців із Луганська. Виходить до воріт, йде по калюжі — взута в калоші. Поверх синього халата - жилет на ґудзиках.

"Дарма кажуть, що приїжджі за Донбасу - поганючі люди. Наші сусіди одразу прийшли знайомиться, на свята заносять подарунки. Як треба, на машині підвезуть. Он вони поїхали", - показує на білий Geely, що прямує у бік центру. - "На Донбасі вже скільки дітей убили. А Порошенко не може придушити. Допускає таке. Він ізвєрг, гірший за Путіна".

 

За перехрестям на саморобний ціпок зі світлого дерева спирається 71-річна Катерина Онищенко. Останні півтора року живе сама. До її ніг лащиться сіре кошеня із нашийником від бліх.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Коли навідався вперше - слимаки доїдали рибок" - Олексій Москаленко повернувся в Прип'ять через 30 років

"Відколи дід помер — стало важко. Раніше одну пенсію витрачали на ліки, за другу жили. А тепер зі своєї виділяю 300-400 гривень на пігулки від цукрового діабету. Як треба їхати на перевірку в лікарню — машину наймаю за 200. А всього отримую 1660. Відмовилася свиней тримати, нема здоров'я. Страшно подумати, що буде далі в Україні. Думала, за нас Ляшко постоїть. Та кажуть - він теж брехун".

Фото: Фото з архіву Давидівської сільради

×