Із волонтерами з Тростянця, що на Вінниччині, Володимиром Марингосом та Ігорем Войтенком повертаємося 14 жовтня зі сходу. Їхали містами Словянськ-Дебальцево-Попасна-Краматорськ. У Попасній зустріли з десяток земляків із Вінницької області.
"На Попасну кожного разу передають хлопцям передачі, то туди їздимо раз чи два на місяць. - Зараз дуже важливо, аби хлопці мали теплий одяг. Їм люди передавали теплі светри, куртки, куфайки, штани, взуття", - розповідає Ігор.
До Попасної приїхали близько шостої вечора. На блок-посту зустрічають військові з автоматами. Впізнають волонтерів, і пропускають далі, де базуються хлопці. Радіють, обіймаються. Запрошують до свого "помешкання".
"У нас шикарні апартаменти. Маємо квартиру на чотири ліжка - показує шалаш обкладений скатами, мішками з піском та гіллячам один із бійців на ім'я Олег. Сам родом із села Гордіївка Тростянецького району Вінниччини. - Тут і ночуємо. Хоча ще є однокімнатна квартира - її зробили за день, коли палили з градів. Маємо ще саморобну душову. Але вже холодно, то там лиш вмиваємось. Інколи є час збігати в баню, що є тут в центрі міста".
Боєць проводить до копаночки, її глибина метрів зо три, ширина з півтора. Туди спускаємося земляними сходами. Вже темно, Олег присвічує фонариком на телефоні. Зверху копанка теж прикладена мішками з піском, всередині - дерев'яний щит - то лежанка. Неподалік - вкопаний броньовик. Поряд із шалашем - стіл. Хлопці жартують, що це у них бар. Неподалік на вогнищі солдати смажать карасів на вечерю.
"Рибку нам місцеві принесли, - продовжує. - Якби не волонтери та місцеві мешканці - не вижили б. Мій родич Володимир Штефанюк - сільський голова в Гордіївці, звідки я родом, то ніколи нічого не передає. Міг би хоч людей в селі організувати. Оце так - ми тут все закінчимо, не підемо посеред дороги і не здамося. Те, що на морозі в землянках - не лякає, вже звикли. Будемо стояти, поки не зітремо все з лиця землі тут. А потім підемо по районах, областях та в столицю. Запитаємо у влади, чого стільки наших хлопців гине під час перемир'я. І чого в годину тиші нас валять із важкої артилерії".
Волонтери розвантажують мішки та ящики. Крім продуктів, привезли теплий одяг та взуття
"Дальше укріплень не заходьте, бо там колючка, а за нею розтяжки. Сепаратисти пробують підходити поближче, аби вибити нас звідси, але ми не підпускаємо. Он хлопців взяли було в кільце, то вони так дали тим терористам - з гаубиці розбомбили "град" та БТРа" - каже солдат із позивним Плаха.
Чоловіки фасують продукти, передивляються теплий одяг. Радіють, коли знаходять потрібний для себе розмір курток та светрів. Одразу приміряють, відкладають, або ж так і залишаються в ньому. Потім запрошують нас до вечері - на карасі із товченою картоплею. Це все кладуть в одну каструлю. В іншу миску нарізають хліб. Пропонують навіть фронтових сто грамів, які тримають для гостей. Волонтери відмовляються.
Після вечері хлопці радять нам швидше виїжджати із міста, бо як доповідала розвідка, вночі планується обстріл.
За дві години рушаємо із Попасної. Біля десятка блок-постів мусимо їхати з виключеними фарами - такі вимоги. Після від'їзду дізнаємося телефоном, що два болк-пости таки розстріляли. Командира одного з них вбили. Решта поранені та в полоні.
2 
1
Коментарі
1