Який вигляд має городище в Україні, де понад 2 тис. років тому жили скіфи: як шукають їхні скарби

28

В околицях селища Котельва на Полтавщині тривають рятівні археологічні розкопки. Історики та археологи з історико-культурного заповідника "Більськ" Полтавської обласної ради та Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна досліджують рештки жител стародавніх людей. Це були поселення – супутники великого Більського городища, впевнені дослідники.

Більське городище – величезне поселення скіфського часу періоду з кінця VII – початку III ст. до нашої ери. Має три укріплені поселення, об'єднані у великий комплекс єдиним фортечним валом. Займає площу 4,4 тис. га, має довжину валів 33 833 м. Розташоване на правому березі річки Ворскла на території сучасних Полтавської та Сумської областей. Це центральна пам'ятка скіфського часу Ворсклинської групи.
На думку багатьох дослідників, Більське городище у період свого розквіту з центру союзу племен перетворилося в міський центр, котрий ототожнюється зі згаданим античним істориком Геродотом містом Гелоном.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на місцях розкопок та дізналася про найцікавіші знахідки археологів.

КОТЕЛЬВА ІІ

До першої локації їдемо за селище. З початку літа 12 археологів провели рятівні розкопки на одному з піщаних кар'єрів, де понад 30 років місцеві брали пісок для будівництва.

Першим цю територію дослідив полтавський археолог Ігор Гавриленко ще 1992 року. І тоді виявив, що там розташовувалося поселення – таке собі передмістя скіфського городища.

– 2016-го проводили інвентаризацію усіх пам'яток тодішнього Котелевського району. І у стінці над кар'єром знайшли цілий глечик епохи бронзи. Зараз можемо лише гіпотетично говорити, скільки важливої інформації було безповоротно втрачено, – розповідає дорогою директор історико-культурного заповідника "Більськ" Ігор Корост.

Це древнє поселення отримало назву Котельва ІІ. Місця виявлення пам'яток часто іменують за назвою населеного пункту або урочища, за археологічною традицією. Котельвою І тут називають інше древнє поселення, яке виявили в межах селища ще у 1960-х.

Рятівні розкопки на Котельві ІІ проводилися щороку – досліджувалася певна невелика площа. Подібним чином роботи планувалися і цьогоріч. Але корективи внесла війна. З кар'єру, який був закритий чотири роки, у перші дні повномасштабного вторгнення РФ активно брали пісок для облаштування військових укріплень і блокпостів. Це призвело до того, що частина кар'єру опинилася на межі обвалу. Доки цього не сталося, прийняли рішення провести ґрунтовніші розкопки. Археологи працювали на площі майже 400 кв. м.

Фото: Ігор Корост

КОПАЛИ ВРУЧНУ

Минаємо цвинтар. Дерева розступаються перед розлогими полями з просом і соняшниками. Праворуч залишається ферма – під час її будівництва у 1970-х селяни знайшли тут багато древнього керамічного посуду, який тоді зник у невідомому напрямку.

Дорога робить вигин і несподівано стає зрозуміло, що праворуч – провалля кар'єру. Внизу жовтіє пісок, а за невеликою посадкою тече річка Ворскла. На її правому березі починаються луки, що тягнуться аж до пагорба Більського городища, який темніє лісом, обрізаючи горизонт.

З одного краю кар'єру зняли верхній шар ґрунту до піску, від чого утворилося просторе рівне плато. У ньому залишилися округлі ями неправильної форми – це місця розкопів. Саме тут археологи зробили свої нинішні знахідки.

– Тут копали виключно вручну, техніка не застосовувалася, – веде далі Корост. – Археологи зняли верхній шар ґрунту, зачистили його до рівня материка. Фіксується світлим кольором. А об'єкти в ньому виділяються темним. Тобто викопували ями для якихось потреб і згодом яма ця заповнювалася вже темною землею. Так археологи і працюють: після зачистки фіксують темні плями і всі ці аномалії досліджують.

Виявили та обстежили 41 об'єкт. Практично всі ями, які дослідили на цій локації, датують пізньоскіфською добою – переважно V ст. до нашої ери. Окрім однієї – там знайшли предмети, притаманні пізній бронзовій добі. Археологи з'ясували, що шари різних періодів ніби перерізають один одного. Це говорить про те, що на одному місці в різні періоди жили люди, а також про густозаселеність і розвиненість промислів.

Науковці дійшли висновку, що на дослідженій нині території колись розташовувалася господарська зона. А садиби, де люди жили – знищені кар'єром.

– Жител ми тут не знайшли. Розкопали зернові ями, сміттєві, які є одними з найінформативніших. Все взяли на аналіз, – говорить Ігор. – Багато вістер стріл, ножі, браслети – тогочасні, скіфські. За інформацією, яку видала сама пам'ятка, ми розуміємо, що вона багатошарова. Це епоха бронзи і пізньоскіфська.

Дослідники впевнені: знайдена пам'ятка нерозривно пов'язана з самим Більським городищем, розквіт якого датують VI – V ст. до н.е. Нинішня знахідка належить до того ж періоду. І це говорить про те, що саме городище була розвинуте настільки, що навколо нього виникали поселення-супутники.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Археологи показали, що знайшли у скіфському поселенні

– Цінність цього об'єкту в тому, що ми отримали важливу інформацію про населення округи Більського городища, – продовжує дослідник. – Раніше говорили, що городище – це унікальна масштабна пам'ятка. А от про населення округи ми маємо мінімальні відомості. Це друга пам'ятка скіфської доби, що досліджувалася на лівобережжі Ворскли. Саме городище – це, якщо говорити сучасними словами, мегаполіс того часу. А тут жили люди, що виробляли продукти для "центру".

Нині польові дослідження на цьому об'єкті завершені. Група археологів перемістилася на іншу локацію. І теж – поряд зі старим кар'єром.

СТАРИЙ КАР'ЄР

Наступна локація надійно захована в лісі. Зі щедро прогрітих сонцем луків звертаємо в ароматний затінок старого сосняка. Долаємо декілька кілометрів лісовими дорогами, через сипучі піски та глибокі грузькі калюжі. Непримітний поворот на дорогу, що ледь виглядає з-під густого різнотрав'я, несподівано виводить до схилу – внизу в просвіті між деревами яскравою плямою визирають луки.

– З'їжджайте убік, паркуйтеся біля машин, – говорить Ігор Корост.

На галявині за негустим чагарником виблискують боками два авто – легковик і мікроавтобус. Трохи далі розставлені розкладні польові крісла і столик під білим навісом каркасного намету без стінок. Людей у маленькому таборі помічаю не одразу: четверо чоловіків із лопатами виходять із-за відвалів піщаного ґрунту.

Чоловіки ненадовго припиняють своє заняття, щоб привітатися, а далі знову беруться до роботи.

– Досліджуємо давнє поселення. На старій дорозі знайшли фрагменти древньої кераміки. Тому заложили розкоп, щоб з'ясувати, що тут було, – говорить старший науковий співробітник музею археології ХНУ імені Каразіна Станіслав Задніков.

На цьому місці був житловий комплекс. Причому, як згодом з'ясували археологи, поселення – різночасове. Тобто тут жили люди і в пізню добу бронзи, і у скіфський час.

За місяць на розкопі знайшли шість бронзових трилопатевих вістер стріл, які датували кінцем VI – початком V ст. до нашої ери.

З-за кущів лунає приглушений звук, ніби хтось невміло грає на сопілці – це працює металошукач. За його допомогою п'ятий учасник групи перевіряє землю.

 

– Шукаю вироби з металом в розкопі або у відвалах. Це можуть бути як древні, так і сучасні предмети: шпильки, ножі, знаряддя праці, зброя. Так само за допомогою металодетектора знайшли шматочок ножа бронзової доби, – розповідає заступник директора історико-культурного заповідника "Більськ" Михайло Овчаренко.

Проводить металодетектором по відвалах, орієнтуючись на звук. Перевіряє усе рукою в робочій рукавичці. Знаходить невеликі металеві предмети. Важко поки що сказати, древні ці речі чи сучасні, пояснює. Їх спершу необхідно очистити та обробити спеціальними розчинами, а потім, можливо, провести аналіз металу.

Керує розкопками на локації "Старий кар'єр" головний зберігач фондів ІКЗ "Більськ" Олег Шапорда.

– В основному, наші нинішні знахідки тут – кераміка скіфського часу і бронзового віку. Яка, ще не знаємо – чи бондарихінська культура (археологічна культура бронзової доби XI – VII ст. до н. е. Отримала назву за поселенням Бондариха на Харківщині. – Gazeta.ua) , чи зрубна ( археологічна культура бронзової доби ХVI – ХII ст. до н.е.– Gazeta.ua), – розповідає Олег Миколайович. – З особливих знахідок – залізний ножичок скіфського часу. Сьогодні знайшли і скіфську шпильку для одягу. Є фрагмент ножа бронзового віку, прясло – фрагмент скіфського ткацького станка, – археолог показує вже упаковані в пакетики і підписані знахідки.

 

На земляному бортику розкопу розкладені знайдені предмети. Окремо – кістки тварин. Згодом їх очистять та проаналізують – дослідження дає уяву про склад стада та основу раціону людей, що жили на цьому місці 2500 років тому. Окремо – керамічні уламки. Один з них розміром з долоню, орнаментований.

– Це фрагмент вінця ліпного горщика, прикрашений орнаментом – вічками, насічками і видно полінце. Ймовірно, що це належить зрубній культурі, а можливо, і бондарихинській. Треба буде його дослідити. Датування – орієнтовно XVI – XIV століття до нашої ери, – говорить Шапорда.

Датування усіх предметів, що знаходять на розкопах, проводять саме за керамікою, пояснює науковець. Бо саме глиняних виробів збирають найбільше. Аналіз їхніх решток дозволяє виокремити речі місцевого виробництва та привезені. Це у свою чергу дає розуміння, як взаємодіяли між собою різні населені пункти та навіть території.

Усі виявлені предмети описують, а на плані розкопок помічають точні місця знахідок. Речі ж вивозять до офісу заповідника. Там на них чекає наступний етап – камеральна обробка та детальніша класифікація. Працюють і реставратори – обробляють знахідки розчинами. Кераміку, за можливості, складають з уламків в цілі вироби. Вже оброблені експонати надходять до фонду заповідника, щоб згодом зайняти своє місце в майбутньому музеї.

Окрім древніх предметів, на розкопах знаходять чимало "молодших" – зокрема, козацької доби. На "Старому кар'єрі" знайшли серп та ніж, які датували попередньо XVI ст. нашої ери. Їх неможливо сплутати зі скіфськими, каже Олег Шапорда.

– Це як порівнювати старий кнопочний телефон і смартфон: неозброєним оком видно, що вони належать різному часу. Так і тут: склад металу, спосіб обробки, форма. І стан трохи кращий, ніж у скіфських, – пояснює дослідник.

Археологи на день працюють по 7–8 годин – із 8:00 до 15:00. Іноді можуть вийти на об'єкт раніше. Головний чинник – погода. У розпал спеки роботи призупиняють до ранку, щоб не працювати під палючим сонцем. За зміну археологи перекидають по декілька кубометрів землі.

– Яку найцікавішу знахідку виявляли особисто? – запитую Олега Миколайовича.

 

– Бронзову прикрасу знайшов при розкопках в урочищі на Барвінковій горі (некрополь на території археологічного комплексу Більське городище. – Gazeta.ua), – відказує Шапорда. – Це була цікава знахідка 2018-го. Бронзова редуцирована лапа, навіть кісточки видно, у скіфському звіриному стилі. Це був нащічник – частина кінської збруї. Вони дуже рідкісні. Одну знайшли в Криму ще до війни, одна – десь у Росії, і одна – у нас.

Про цікаві знахідки нинішніх розкопок говорить і археолог Станіслав Задніков.

– Бронзова деталь кінської вузди, так звана замочкоподібна бляшка, доволі рідкісна знахідка в цій частині Лісостепу. Це говорить про те, що тут було ще одне місце поселень людей. До минулого року ми не знали про нього. Тут же знайшли рештки античних амфор, що говорить про те, що місцеві торгували з давніми містами. Це – ніжка античної амфори виробництва острова Лесбос. Датується кінцем VI – початком V століття до нашої ери, – показує археолог уламок кераміки.

Походження посудини визначили за формою, кольором та структурою глини.

Дослідили тут і господарські та зернові ями. Останні вирізняються дзвоноподібною формою – унизу мають розширення в боки, нерідко бувають з обпаленими стінками. У древніх людей лопат не було – копали за допомогою спеціальних палиць. Спочатку розрихлювали землю, а потім вигрібали її та виносили за допомогою кошиків чи мішків.

 

ЗНАХІДКИ СВІТОВОГО ЗНАЧЕННЯ

Серед чоловіків, що копають на локації "Старий кар'єр", найбільший археологічний та науковий досвід має Станіслав Задніков. Уперше він потрапив на розкопках у Більську ще школярем – 1991-го. Приїжджав із батьками.

Говоримо з науковцем, зручно розмістившись під білим навісом на розкладних стільцях зі спинками. Поруч на невисокому розкладному столику лежить план розкопок на міліметровому папері

Дослідник розповідає, що зі школи серйозно цікавився археологією. Серед своїх перших знахідок найбільше запам'ятав кістяний "бантик" із жіночої прикраси.

– Це підвіска до жіночої прикраси, досить рідкісна. Має центральноєвропейське походження. Традиція такої форми йде з Центральної Європи, датується скіфським часом – VI століття (до нашої ери. – Gazeta.ua), – розповідає Задніков. – Ця знахідка мені 1991 року запам'яталася. Бо зазвичай знаходимо фрагменти, уламки. А це – цілий кістяний виріб. Такі прикраси є у похованнях в Македонії та Албанії. А в нас вона одна така. У Скіфії таких прикрас більше немає ніде – тому вона й унікальна. Це говорить про те, що були зв'язки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У скіфському кургані виявили прикрасу з Єгипту

Траплялися на Більському городищі знахідки не лише кістяних чи бронзових прикрас, а й золоті. Значну кількість таких речей розкопала експедиція Ірини Шрамко та Станіслава Заднікова на урочищі Скоробір. Зокрема, їхня експедиція 2016-го знайшла найбільшу на Лівобережній Україні колекцію прикрас із дорогоцінного металу, що налічує 30 золотих виробів.

Скромніші за кількістю, але теж золоті знахідки трапилися дослідникам також 2017-го та 2019 року. Утім, археолог запевняє: іноді розголосу від знахідок більше, ніж їхня цінність.

 

– Золото не завжди має високу цінність. Ми неодноразово знаходили такі прикраси. Це те, що називається штамповка – біжутерія. Тонке, як фольга, можна проткнути пальцем чи зім'яти, – говорить науковець. – Цінність таких знахідок – історична. Можна дослідити, де річ була виготовлена. Завдяки цьому можна судити про розповсюдження та зв'язки древніх народів.

Найбільш значущою знахідкою були не золоті прикраси, зізнається Станіслав Задніков.

– 2017 року на могильнику Скоробір ми натрапили на поховання чоловіка та жінки. Виявили цікавий інвентар – рогове блюдо. Єдине в Євразії. Прикрашене в звіриному стилі. Воно було пробите і бронзова латка стоїть, – розповідає Задніков. – Це унікальна знахідка світового значення. Це був ріг лося. На нашу думку – блюдо могло бути принесене зі сходу. Можливо, десь з Уралу. В цьому похованні також знайшли жінку, яка мала деталі вбрання, принесені з Центральної Європи. Прикраси, які на нашій території більше ніде не знайдені.

У похованні також виявили фрагменти жіночого шкіряного одягу, жіночу золоту діадему, унікальні вироби з металу.

– Цим предметам аналогів немає, – додає Ігор Корост. – Ми подали на розгляд Міністерства культури України заявку, щоб ці знахідки внесли до списку об'єктів національного надбання.

ЧОРНА АРХЕОЛОГІЯ

Як часто буває, завжди знаходяться люди, які на резонансних, цікавих суспільству темах намагаються заробити дурну копійку. Не виняток – і древності, які знаходять археологи при дослідженні пам'яток скіфської доби.

– Чи часто буває так, що учасники розкопок приховують для себе якісь знахідки? – питаю.

– З усіма, кого беремо на роботу – проводимо співбесіду. Роз'яснюємо, що все це має перш за все наукове, історичне значення. Від того, що вони собі візьмуть щось – наприклад, цю залізну шпильку, вони не збагатіють. Це вона для нас має значення, несе якусь інформацію. А для звичайної людини це просто металева річ, – крутить у руках Станіслав Анатолійович пакетик зі знайденим предметом.

Що стосується золота, то знайти дорогоцінний метал – не стільки удача, а більше зайвий клопіт, запевняє археолог. Бо тоді потрібно організовувати охорону розкопу, сповіщати поліцію.

Не всі предмети, знайдені в розкопах, забираються на дослідження та до музеїв. Дещо після огляду, фотографування та обліку, повертають назад – у землю. Зокрема, так вчиняють з уламками древньої кераміки.

 

– Все, що знаходимо, ми обліковуємо – описуємо, шифруємо. Але для довічного музейного зберігання беремо знахідки, що мають наукову значимість, – пояснює науковець. – Якщо це вироби з металу – то всі, бо вони перш за все несуть інформацію. Вироби з глини – зазвичай це край вінця, ніжка або якась орнаментована частина посудини. А звичайні стінки, яких тисячі, ми помічаємо на плані, де вони знайдені, і залишаємо на тому ж місці.

Одна з проблем дослідників– так звані "чорні археологи". Це люди, які вишукують і розкопують древні кургани та місця поселень. Але, на відміну від науковців, роблять це безсистемно та часто нищать цінні історичні відомості.

– Доводилося стикатися з ними. Моє бачення таке: знахідки мають бути в музеї. Якщо людина знаходить і приносить у музей – я з нею розмовляю. Якщо приходить і просить проконсультувати, то відповідаю, що таким не займаюся, – каже Задніков.

Науковець несподівано згадує про підробки. Нині ними ринок надзвичайно перенасичений, запевняє. Найчастіше стикається з підробками древніх золотих прикрас.

– Те, що каталоги публікують, кожна друга річ – підробка. Я не перебільшую. Це або копія – видно, що зробили копію з музейного експоната, або понапридумували таке, чого не може бути, – пояснює. – Бо це все великий бізнес. Найчастіше підробляють золото скіфського періоду: той же звіриний стиль. І на виставці я бачив не раз – є в Харкові один відомий колекціонер, влаштовує виставки. Приходиш, і підробку видно.

Забобонів і пересторог відносно дослідження курганів та ритуальних місць у археологів немає.

 

– Ми науковці, досліджуємо факти. Ми – матеріалісти. Поховання жерців досліджувати найскладніше, бо як ти визначиш – це жрець чи не жрець? – веде далі Задніков. – Єдине з наших знахідок, що може бути пов'язано з культовими речами – знаходили в жіночих похованнях. Це астрагали (таранні кістки парнокопитних, попередники сучасних гральних кубиків. – Gazeta.ua). Знайшли 143 штуки, їх могли використовувати для гадання. Поруч із ними була рогова пластина з малюнками тварин. Ніяких інших ритуальних предметів.

ЗРУЙНОВАНІ ПЛАНИ

Щороку на Більському городищі проводяться польові археологічні школи. Участь у них беруть провідні науковці, чиєю темою досліджень є скіфська доба. А також студенти історико-археологічних факультетів з Полтави, Києва та Харкова. Торік відкрили проєкт для ветеранів – учасників АТО та ООС. Для цього побудували базовий табір. Одночасно розкопки проводилися на декількох локаціях в різних наукових групах.

На цей рік у археологів були масштабні плани. Все зруйнувало російське вторгнення. Деякі науковці взяли до рук зброю та нині захищають Україну. Окрім того, дозволу на повномасштабні розкопки із залученням студентів зараз немає – занадто близько Полтавщина до театрів воєнних дій.

Та й те, що вдалося знайти і систематизувати – ледь не втратили, зізнається Станіслав Задніков. І додає, що на початку весни від російських обстрілів Харкова частина експонатів опинилася на межі знищення.

– До останнього сподівалися, що війни не буде. Коли 22 лютого всі канали кричали, що буде війна, ми в музеї (Музей археології Харківського національного університету ім. Каразіна. – Gazeta.ua) замовили фахівців, щоб зняти скло з вітрин. Подумали, якщо почнеться війна – треба зняти найцінніші речі. Перенесли їх у сховища. 24 ранком прийшли і все що можна, позносили. Тоді дуже сильно бомбили Харків і ми жили в метро.

Перші 80 діб спускалися в метро щоразу, коли починалися обстріли. Також ходили туди ночувати, продовжує чоловік.

 

– Магазини не працювали, все закрито було. Неможливо знайти нічого – ні їжі, ні ліків. А ще було геть нічого робити: цілий день сидиш у метро і тільки й гортаєш новини, одна страшніше іншої.

Щодня намагалися хоч ненадовго потрапити додому – для гігієни та щоб нашвидкоруч приготувати щось гаряче поїсти і зарядити телефони. З другого тижня волонтери організували в метро гаряче харчування і стало трохи легше, продовжує Задніков.

– 1 березня ракетою влучили в Харківську ОДА. Так сталося, що труба опалення, яка веде до нашого університету, лопнула. І вся вода хлинула до нас у підвал, де розташоване фондосховище. Залило на півтора метра. Пам'ятав, що найцінніші речі складав на нижні полиці. Розумів, що треба їх рятувати. Довелося роздягатися і пірнати в холодну воду, щоб їх діставати. Все практично в темряві, навпомацки. Підсвічував собі телефоном, який доволі швидко сів.

Серед врятованих експонатів – кераміка, бронзові та залізні речі. Пошкодження експонати отримали оборотні: в основному розклеїлися зібрані з фрагментів керамічні посудини та паперове маркування. Згодом воду відкачали – три дні працювали міська аварійна служба.

Багато хто з колег Заднікова виїхав із Харкова. На роботу до університету майже щодня ходив сам науковець із дружиною Іриною Шрамко та сином Валентином.

– Ми для себе вирішили, що необхідно зберегти музей. Якщо не ми – то хто? Нам ні на кого було залишити. І це давало нам хоч якісь надію. Тому що в метро постійно перебувати – це було божевілля. А так я знав, що в мене є робота, яку треба виконати. За два тижні дали світло, у нас були теплові гармати в університеті, і ми сушили все. Перекладали монети, все інше.

 

Згодом окупанти били по корпусах університету за різними адресами. Будівля музею історії та археології не постраждала.

Вибуховими хвилями пошкоджений головний корпус, бібліотека та інститут держуправління на просп. Героїв Харкова, а також Музей природи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Життя у підземеллі, літаки від яких усе здригалося і "батюшка Путін" у росіян: як Харків оговтується після жорстоких обстрілів

– Перший раз у березні снаряд упав на Сумську, вибило все віконне скло. Вікна відновили, тому що було холодно, треба було зберегти експонати. У травні з "Градів" влучили у двір. Треба замінити 163 вікна.

Зараз, коли обстріли Харкова знову посилилися, родина виїхала на Полтавщину – розташувалися в базовому таборі на Більському городищі.

ЕВАКУЙОВАНІ СКАРБИ

Дорогою до базового табору питаю в Ігоря Короста про те, чи дійсно Більське городище є славнозвісним скіфським містом Гелоном, яке згадує в своїй праці "Історія" давньогрецький історик Геродот.

– Не одне десятиліття точаться такі суперечки в наукових колах. Людина, яка їх породила – Борис Андрійович Шрамко (видатний український археолог, професор, доктор історичних наук. – Gazeta.ua) Відстоював і абсолютно ствердно, що це і є Гелон (легендарне велике місто VI–V ст. до н. е., основним населенням якого були нащадки стародавніх греків, переселенців із Північного Причорномор'я. – Gazeta.ua). А дослідниця Варвара Іллінська (радянський археолог, доктор історичних наук. – Gazeta.ua) чомусь із незрозумілих причин категорично це заперечувала. Сказати, що її позиція хоч чимось аргументована, я не можу. Її мотиви мені незрозумілі, – говорить Ігор Іванович.

Стверджує: з кожним роком досліджень науковці отримують все більше підтвердження, що саме на Більському городищі і розташовувався Гелон. Серед іншого, про це свідчить велика кількість знахідок імпорту – речей, що привозилися сюди з абсолютно різних регіонів тогочасного світу.

 

Перші знахідки на розкопках городища потрапили до Москви, де і зберігаються. Їх вивезли на початку XX ст., одразу після того, як Василь Городцов (російський археолог, перший дослідник Більського городища на початку XX ст. – Gazeta.ua) визначив цю територію як поселення скіфського часу. Та основні цінності перебувають в Україні, запевняє Корост. Усі знахідки, зроблені з 2000-х, передавалися до фондів Музею Історії та археології ХНУ ім. Каразіна, фондів Полтавського краєзнавчого музею або залишалися в ІКЗ "Більськ".

На початку березня, коли почалася повномасштабна війна і за 30 км від Більська тривали активні бойові дії в Охтирці, всю колекцію знахідок вивезли на тимчасове зберігання до одного з музейних закладів центральної України.

Після 24 лютого зупинилося будівництво власного приміщення історико-культурного заповідника "Більськ" із музеєм, фондами та золотосховищем. Готовність об'єкта директор заповідника оцінює як "понад 60%". Залишилося оздобити плиткою фасад та виконати незначні внутрішні роботи.

Попри значні скорочення видатків заповідника, його співробітники майже не відчули фінансових обмежень на власних гаманцях.

– З початку повномасштабної війни зарплати не зменшилися, робочі місця не скоротилися. Єдине – премій немає, – говорить Корост.

 

ГЕЛОН

Коли машина вибирається на круту Барвінкову гору, затамовую подих – звідси, з крутого правого берега Ворскли, відкривається чудовий краєвид – долина річки. На вершині пагорба добре зберігся фрагмент древнього скіфського валу. Звідси видно округу на десятки кілометрів – річку, яскраві сонячні луки. І напрочуд високе, якесь дивовижно вільне і по-особливому блакитне небо.

Під лісом притулилися станція сонячних батарей і два невеликі житлові вагончики. Це базовий табір, де живуть археологи, які приїжджають на розкопки. Видно, що тут є люди – двері одного з вагончиків відчинені, на столі під навісом стоять із десяток кружок та чашок, банки з цукром та кавою. На мотузці між деревами сушиться після прання одяг.

На звук машини виходить невисока білявка у світлих легких штанах вільного крою та накинутій поверх білої футболки біло-синій джинсовій сорочці з відкладним комірцем. Дивиться уважно через скло елегантних діоптричних окулярів у тонкій оправі. Просить не фотографувати, бо не очікувала гостей. Розташовуємося для бесіди у затінку навісу на лавах.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету ХНУ ім. Каразіна, директор Музею археології університету Ірина Шрамко уперше потрапила на розкопки до Більського городища 1983 року, будучи студенткою. В дитинстві тут не бувала, хоча її батько, Борис Шрамко, з 1959-го почав масштабні дослідження. Видатний історик перший висунув теорію про місце розташування Гелона у Більську та знайшов докази, які її підтверджують.

З 1987 року археологиня щороку приїжджає на городище, щоб очолювати розкопки.

 

– Більськ дає велику кількість знахідок. Коли ми почали копати західне укріплення, здивувалися кількості остеологічного матеріалу. Багато кісток – людей і тварин, жертвоприношення, жертовники, культові споруди, господарські об'єкти.

На Західному укріпленні розкопані 2 тис. кв. м, що наче й небагато, порівняно з 50 тис. кв. м, які дослідив Борис Шрамко. Однак по щільності історичних відкладень картина протилежна. На Східному укріплені потужність відкладень 30–50 см, а на зольниках із протилежного боку пам'ятки культурні нашарування доходять до метра, концентрація знахідок дуже велика – до 5 тис. артефактів на 100 кв. м. Це не лише кераміка, а й вироби з бронзи, кістки, різьблена кістка.

– Ми в розвитку Більського городища виділяємо декілька періодів, – каже Ірина Шрамко. – Найраніший із них – остання чверть VIII – середина VII століть до нашої ери. Коли сюди приходять переселенці з правого берега Дніпра. Лискований посуд і ранні матеріали були. На них натрапив Василь Городцов. Та, на жаль, ці матеріали опинилися в Історичному музеї в Москві.

Коли 2000-го експедиція Ірини Шрамко проводила розкопки на місці робіт Городцова, харківським археологам вдалося відшукати більшу частину жертовника, який знайшов за століття до того їхній колега. А також підтвердити, що саме та частина містить найраніші пам'ятки.

Ірина Борисівна захоплюється розмовою і в неї змінюється вираз обличчя. Видно, що археологія та дослідження Більського городища – головна справа її життя. Впевнено говорить, що людство не розкрило ще головних таємниць цього місця і найсенсаційніші відкриття – попереду. Своїми найголовнішими знахідками також вважає не золото.

– Блюдо, про яке згадував Стас, і так званий "гольдштатський комплект". Це елементи одягу, які ми знайшли 2017 року. Він ще на реставрації, ми цю роботу ще не бачили в підсумковому вигляді, тому не можемо її афішувати. Але вже можу сказати, що це деталі жіночого костюму – шкіряний одяг жінки, яку поховали з чоловіком. Там знайшли ольвійський посуд і золоті чоловічі прикраси. Там багато ознак, які вказують, що це західноєвропейські речі, які були сюди принесені, – розповідає дослідниця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показали унікальні знахідки зі скіфського городища

Додає, що західноєвропейські речі, очевидно, потрапляли до Більська з населенням, яке мігрувало з тих країв до долини Ворскли. Серед цікавих знахідок цієї культури згадує залізні пінцети. Імовірно, жінки використовували їх для косметичних процедур.

Ще одна унікальна для лісостепу річ – єгипетська намистинка у вигляді скарабея, що датується VI ст. до н.е.

– Що треба, щоб підтвердити, що Більське городище – це саме Гелон? – питаю наостанок.

– Треба уважно читати Геродота і досліджувати пам'ятку. Борис Андрійович у своїх статтях саме через знахідки доводив і обґрунтовував. Зіставляв форму і розміри городища, його контури, різні матеріали, – відповідає Ірина. – У нас в музеї є глиняна антропоморфна пластика з його розкопок. Ці фігурки зображають навіть скіфи в башликах. Натомість Варвара Іллінська переконувала, що таких городищ, як Більське – багато. Воно рядове і нічим особливим не вирізняється. Хоча вчений, якщо має якусь позицію, повинен висунути докази. А вона навіть не була ніколи в Більську.

 

Ірина Шрамко наводить докази того, що на городищі був мультикультурний склад населення. Тут жили представники різних народів і культур. При цьому в той час на території мешкали і представники корінного населення, які далі 80–100 км нікуди не переміщалися. Це встановили шляхом антропометричного аналізу.

– Гелоном це поселення назвав Геродот, який у середині V століття до нашої ери відвідав Ольвію та отримав у місцевих жителів інформацію про цю пам'ятку. Тобто на цей час городище існувало і було доволі розвиненим. А це – єдине поселення в Лісостепу, яке вже із VII століття до нашої ери підтримує торговельні відносини з Березанню, а з наступного століття – з греками, і саме з Ольвією. І не тільки з ними. Тому ті джерела інформації можуть бути справжніми. І для самих греків на той час не було інших таких великих контрагентів, з якими найбільше підтримують торговельні відносини. І саме Більськ був найбільш "розкручений" до цього часу. Все інше – і в долині Сіверського Донця, і далі в Росії – це все поселення кінця V століття. На момент, описаний Геродотом, ці городища тільки починали розбудовуватися, – говорить Ірина Шрамко на прощання.

×