Цар Московії, герб Росії та міфічні "захисники": як і чому в Полтаві наставили імперських пам'ятників

26

Минулого тижня у Міністерстві культури та інформаційної політики порадили демонтувати російські імперські пам'ятники, які присвячені Полтавській битві. Вона відбулася 27 червня 1709 року біля Полтави.

Тоді майже 37-тисячне союзне військо короля Швеції Карла XII, гетьмана Івана Мазепи та отамана Костя Гордієнка зійшлося у бою проти близько 80-тисячної армії російського царя Петра І. Битва завершилася перемогою Московії. Союзні війська втратили убитими та пораненими близько 11 тис. людей.

У наступні десятиліття в Полтаві почали з'являтися пам'ятники, присвячені перемозі Московського царства. Чи не найвідоміший з них – Монумент Слави із позолоченим бронзовим орлом на верхівці, який був встановлений до 100-річчя Полтавської битви. Це одна із трьох пам'яток, які і порадила демонтувати експертна рада міністерства.

Також демонтажу підлягає пам'ятник, встановлений 1849-го – на місці, де начебто Петро І зупинявся відпочити після виграної битви. Третій постамент, який рекомендували знести – присвячений коменданту полтавської фортеці Олексію Келіну. Він був встановлений до 200-річчя Полтавської битви – 1909-го.

Загалом комплекс пам'яток історії Полтавської битви налічує понад 20 об'єктів на території громади. Окрім центральної частина міста, вони є і у так званому заповіднику на полі битви.

Рекомендації експертної ради МКІП отримала Полтавська обласна військова адміністрація та міська рада.

"Демонтувати та прибрати з публічного простору російські імперські пам'ятники у Полтаві, оскільки вони є воєнними імперськими символами, які меморіалізують перемогу росії над Україною та її союзником Швецією", – зокрема йдеться у них.

Кореспондентка Gazeta.ua розбиралася, що являють собою ці пам'ятники, яка їх історія та чи підтримують полтавці їх демонтаж.

ПОЛЕ БИТВИ

Хоча згадані міністерством пам'ятники розташовані в середмісті Полтави – вони є частиною заповідника "Поле Полтавської битви". Тому саме туди їду в першу чергу аби дістати достовірну інформацію. Бо за століття тема битви була настільки міфологізована з російського боку, що деякі монументи ставилися на честь подій, яких насправді й не було.

Фото: Ольга Стенько

Більшість об'єктів культурної спадщини, пов'язаних із баталією – розташовані на території, яку й ідентифікують як місце битви. Мова про фортифікаційні укріплення, місця військових таборів і переправ, пам'ятні знаки.

– Деякі з них були встановлені 1909 року. Це пам'ятники шведам від співвітчизників та від росіян. Пам'ятний знак на місці переправи і на місцях редутів, братська могила воїнів московської армії, укріплений табір московського війська. Ці об'єкти опрацьовуються науково, – розповідає директор державного історико-культурного заповідника "Поле Полтавської битви" Наталія Білан.

 

З початку повномасштабної війни заклад не приймає відвідувачів. Та його співробітники продовжують наукову роботу, технічний персонал підтримує приміщення та експонати в належному стані.

Дещо змінився вигляд прилеглої до музею території. Пам'ятник царю Петру I перед центральним входом – запакували чорною поліетиленовою плівкою. Герб Російської імперії на декоративній решітці братської могили, закрили металевим щитом. На Сампсоніївському храмі Російської православної церкви, де за легендою молилися московські солдати напередодні битви, фанерними щитами прикривають і поверх зафарбовують мозаїку, яка возвеличує Петра І та російську армію. В Ротонді примирення трьох країн, учасниць Полтавської битви, замість російського триколора нині лише білий квадрат.

Натомість досі відкрита пам'ятна дошка, що реставрацію на могилі московських воїнів проведено під патронатом тодішнього посла Російської Федерації в Україні Віктора Чорномирдіна.

 

МОНУМЕНТ СЛАВИ

Зі співробітниками музею говоримо про три пам'ятники, згадані в рекомендаціях міністерства. Найдавніший з них — Монумент Слави, споруджений до 100-річчя події. Хоча насправді його офіційно представили на два роки пізніше, 1811-го.

Над монументом архітектор Михайло Амвросімов почав працювати 1804 року, за розпорядженням генерал-губернатора Олексія Куракіна. Пам'ятник задумали встановити у місці, яке мало стати новим історичним центром Полтави. Площу з монументом та будинками нового адміністративного центру вирішили розмістити на території, де часто проводилися торжища.

– Один з міфів говорить, що після переможної битви Петро І цього ж дня прибув до міста, де його зустрічав Келін, – розповідає заступниця директора заповідника з наукової роботи Людмила Шендрик. – Насправді ж, у місті Петро І з'явився аж увечері 29 червня. Інформація про те, що на місці нинішнього Монумента Слави царя зустрічав комендант фортеці – не має документального підтвердження.

Монумент створили за принципом тріумфальних колон Стародавнього Риму. Первісна ідея – перемога у Полтавській битві. Але імперської символіки в самому пам'ятнику немає. Ні двоголового орла, ні написів, які б свідчили про Російську імперію. Тут використана традиційна греко-римська символіка, наголошує науковиця.

 

Амвросімов створив три проєкти монумента. Останній був затверджений в Петербурзькій академії мистецтв її очільником Тома де Томоном. Хід робіт суворо контролювався. Спочатку моделі виготовлялися з глини та гіпсу. З бронзи барельєфи відливалися тільки після того, як петербурзькі академіки давали необхідні погодження.

– До кожного елемента можемо знайти своє трактування, яке не асоціюється з Полтавською битвою. Уроборос (змія, що кусає себе за хвіст. - Gazeta.ua) – символ вічності, який нагадує, що земне життя людини відбувається з волі Бога. Орел — птах, який підіймається найвище в небо, до Бога. І може дивитися на нього з відкритими очима. В українській міфології – це цар птахів, – пояснює Людмила Шендрик.

Є відомості, що люди, які працювали над пам'ятником – були масонами. І тому заклали в пам'ятник традиційну масонську символіку, пояснюють науковці. Лев – символ просвітленої людини. На стиках між трьома частинами колони – пальмові гілки. Їх, зокрема, можна трактувати як пальму першості, а дубове гілля в гірляндах – як символ стійкості.

Сходинки, якими треба піднятися до постаменту, символізують вдосконалення людини. Воїнські обладунки використовували, щоб показати, що мова йде про бойові події – битву.

 

– Це можна трактувати по-різному, але однозначно, що ніякої імперської символіки там немає. Окрім того, з якої нагоди він був встановлений, – пояснює Шендрик. – Навколо самої Полтавської битви створений великий комплексний міф – і геополітичний, і військовий, і соціокультурний. Тут же — релігійний контекст і ось цей – щодо самих пам'ятників. Їх треба не руйнувати, як зараз виступають деякі елементи, бо це наша історія. І на ній треба вчитися, чому так сталося й чому була програна Полтавська битва.

Монумент Слави не раз страждав від актів вандалізму починаючи із часів імперії. У 1908-му в журналі "Старые годы" була опублікована стаття про пограбування пам'ятки. Бронзові деталі, які перекривали стики колони, були зірвані. Також злодії забрали бронзові барельєфи – обладунки, зображення списів та мечів. До належного стану пам'ятник привели до 200-річчя Полтавської битви – з цієї нагоди до Полтави приїздив російський імператор Микола II.

У радянський час монумент планували зруйнувати більшовики, бо тоді була установка зносити усі пам'ятники зведені за царату. Водночас були пропозиції змінити зовнішній вигляд пам'ятки і замість орла, наприклад, встановити зверху статуї робітника і селянки.

– Доктрина змінюється в 1930-х, – продовжує науковиця. – Тоді готувалися до 230-х роковин Полтавської битви. Тема стала вигідною, бо "фашистські палії війни хочуть загарбати процвітаючу радянську Україну". Вводиться теза про "три братні народи" – український, російський, білоруський. "Велика перемога" у Полтавській битви стала актуальною, пам'ятник не зруйнували. Колона на той час була в занедбаному стані. У цьому звинуватили "ворогів народу," які "засіли" в інституті свинарства та міській раді.

Колона пережила німецьку окупацію Полтави. У документах 1945-1949 років, які готував тодішній головний архітектор Полтави Лев Вайнгорт, були прописані пошкодження, які отримав монумент. Всі вони виявилися не критичними і пам'ятник підлягав реставрації.

 

– Не втомлююся цитувати слова Володимира Старицького (поет, перекладач, у роки війни працював у редакції німецької газети "Голос Полтавщини". - Gazeta.ua) про те, що колону треба залишити на місці: "Нехай краще свідчить й надалі про нашу політичну глупоту, може, таки її переборенню колись сприятиме". Треба пояснювати людям, чому так сталося. І розвінчувати саму цю перемогу, – додає Людмила Шендрик.

ТРЕБА ЗАЛИШИТИ

Монумент Слави встановлений усередині Круглої площі – композиційного центру і символу Полтави. Являє собою чавунну колону, прикрашену бронзовими накладками у вигляді пальмових гілок та дубових гірлянд, увінчану позолоченим орлом із лавровим вінком у дзьобі та блискавками у пазурах. Стоїть на кубічному гранітному постаменті, на двох протилежних гранях прикрашеному бронзовими горельєфами у вигляді військових обладунків.

У Корпусному парку навколо пам'ятника завжди людно. Це улюблене місце прогулянок та зустрічі містян. Тема збереження чи руйнування пам'ятника серед них досить популярна.

Центральною алеєю йдуть дві жінки, жваво щось обговорюючи.

– Думаєш, уберуть? – питає одна подругу.

– Та ти шо, не віриться, шо хтось наважиться, – відказує супутниця.

Розпитую у них, як ставляться до рекомендації Мінкульту.

 

– Це центр міста. Його будуть воспрінімать якимось іншим (якщо знести пам'ятник. - Gazeta.ua), містянам, які тут давно живуть, буде важко, – відповідає Ольга Фесенко, брюнетка у плащі кольору беж.

Тему розвиває її приятелька — рудоволоса жінка у сірій куртці з капюшоном.

– Тут смисл другий треба знайти. Це історія наша. Не потрібно його зносити. Любий пам'ятник якось трактують, – каже Лариса Бездудна. – Орел дратує багатьох, бо це трактується як слава "русского оружия". Але якщо це трактувать іначє, воно не буде дратувать. Може гарно покопаться в історії, якусь легенду нову додать? Поїдьте на екскурсію в любе місто — європейське, українське. Усюди вам розказують легенди, які повертаються так, як вигодно тому хто сьогодні їх розказує.

З іншого боку пам'ятника активно фотографуються дві літніх жінки, обидві одягнені у червоні куртки, хоча й різного крою. По черзі позують на фоні гармат та гранітних сходів до монумента.

– Вам усі пенсіонери скажуть, шо протів (знесення. – Gazeta.ua). Це наша молодість, наше життя, – каже 72-річна Євдокія Жовтяк.

 

– Хай він стоїть. Но ізменіть на українську традицію. Зробить реконструкцію, убрать російського орла. І в українській символікє зробити, що потрібно. Може б даже і Тараса Шевченка вірш якийсь добавить, - додає 74-річна Олександра Миколаївна.

Центральною алеєю вздовж вул. Соборності швидко йде худорлявий молодий чоловік у куртці кольору хакі. Його каштанове волосся середньої довжини розвівається навколо великих бездротових навушників, виблискують скельця окулярів у тонкій металевій оправі.

– Вважаю, що саме цей пам'ятник (зносити. - Gazeta.ua) не треба, бо він як основний символ Полтави. Це центр міста, до якого всі давно звикли. Вважаю, що його (монумент. – Gazeta.ua) можна просто переробить. Замість всіх скульптур щось патріотичне — тризуб чи щось таке. А орла, вважаю, переробляти не треба. Мені кажеться, те що там висить флаг України – означає, що він уже не дуже належить до російської культури, – вважає 21-річний Максим Рудь.

 

ПРИБРАТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИ

Неподалік монумента зустрічаємося з членом Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Департаменту культури Полтавської обласної державної адміністрації, кандидатом архітектури Оксаною Бєлявською.

– Ми обговорювали, що ці пам'ятники можуть викликати збурення в суспільстві і можливо доведеться щось із цим робити. Шукати шляхи, щоб збурене суспільство не пригнало сюди бульдозери і не почало руйнувати, – каже архітекторка. – Одним з можливих рішень порятунку пам'яток історії та архітектури може бути поступове перенесення об'єктів у скансен на території заповідника "Поле Полтавської битви". Хоча якщо говорити про мене особисто, то не можу сказати, що я на сто відсотків готова до реалізації таких пропозицій.

На місці перенесених пам'яток пропонується створювати нові локальні містобудівні домінанти. Вони мають бути кращої якості, ніж демонтовані об'єкти, додає Бєлявська.

– Якщо ми дозволимо собі пам'ятник перенести і залишити порожнечу, а потім колись що-небудь тут поставити – це значить, що в наших умовах тут нічого не буде ніколи, – продовжує експертка. – Залишати порожнечу в місті – це злочин. Це привід для зібрань неадекватних прибічників Росії вчинити плач і тугу, що "погані націоналісти знесли хороші пам'ятники". До того ж, маємо в Полтаві безліч прецедентів, коли всі плани йдуть у далечінь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Братан, ти мені кайф наламав!" – як екстремали і наркомани захоплювали видатну "заброшку", де готували кадетів для Російської імперії

На підтвердження своїх слів Бєлявська перераховує проєкти, які пройшли всі стадії документального погодження, але не були реалізовані: встановлення пам'ятника Симону Петлюрі, створення громадського простору "Територія Майдану", реставрація пам'яток архітектури національного значення "Кадетський корпус" та будівлі дворянського зібрання – це споруди, які входять до унікального ансамблю Круглої площі.

 

Водночас пригадує пам'ятки, споруджені в місті відносно нещодавно: пам'ятник галушці, металеву конструкцію "Я люблю Полтаву".

– Мистецьку цінність підміняємо якимось ерзацем, нікому не потрібним ширпотребом. Пам'ятник Івану Мазепі, при всій повазі до скульптора, є стандартним вирішенням в дусі соцреалізму, який усі зараз обхаюють. І встановлено у невірно вибраному місці – з містобудівної точки зору. Це такий самий Ленін, така сама статична скульптура.

– То чи варто переносити ці три пам'ятники? – уточнюю.

– На мій погляд – не варто, – відказує Оксана Юіївна. – Їм слід надавати правдивий сенс. Окрім усього іншого, за ці 200 років (з моменту встановлення Монументу Слави. – Gazeta.ua) я не думаю, що всі полтавці досі вважають, що це пам'ятник слави "русского оружия". Це вже втратило сенс. Для більшості це — просто "колона з орлом", пам'ятник Келіну – "колона з левом". Єдиний об'єкт, який може бути дійсно подразливим — пам'ятник на місці відпочинку Петра. Лише тому, що там збережений герб Російської імперії. Прибрати його – люди і думать забудуть.

Для цієї теми вкрай необхідна широкомасштабна просвітницька компанія, наголошує Оксана Бєлявська. Біля кожного пам'ятника мають бути інформаційні банери. А герб Російської імперії з пам'ятника на місці відпочинку Петра І ескпертка пропонує забрати у музей або закрити його таблицею з відповідною інформацією.

 

– Давати треба правдиву інформацію. А не таку, яку 300 років насаджувала імперія. Бо насправді усе було інакше. Історія абсолютно інша, міфи треба розвіювати, – наголошує Бєлявська.

Нинішні рекомендації щодо пам'ятників вона порівнює з документом Ради народних комісарів Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки від 14 квітня 1918-го – "Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царів і їхніх слуг і вироблення проектів пам'ятників російської соціалістичної революції". Той документ був підписаний Леніним, Сталіним і Луначарським.

– Це ж не перші подібні рекомендації (Мінкульту. – Gazeta.ua). З місяць тому вийшов документ, який називається "Позиція Міністерства культури щодо пам'ятників, присвячених Російській імперії", – веде далі Бєлявська. – У своїх рекомендаціях вони заперечують історичну цінність подібних об'єктів. На мій погляд, це шлях для позазаконного рішення щодо подібних пам'яток. Міністерство фактично штовхає міські управляючі органи, щоб вони всупереч своїм повноваженням робили якісь заяви і зносили пам'ятники імперської доби.

Бєлявська припускає, що експертна рада Мінкульту недостатньо компетентна в питаннях саме Полтави. І там не взяли до уваги той факт, що ці об'єкти є пам'ятками монументального мистецтва.

– Бездумний демонтаж містобудівних домінант призведе до того, що наше місто збідніє в історичному та мистецькому плані, – додає експертка. – На мій погляд, такі адресні рекомендації до голови обласної військово-цивільної адміністрації в даний час є абсолютно недоречними. 22 стаття Закону України "Про охорону культурної спадщини" суворо забороняє будь-які несанкціоновані дії з об'єктами культурної спадщини. А всі три об'єкти є пам'ятниками, захищеними державою і занесені до реєстрів. У будь-якому випадку, рішення приймає орган охорони культурної спадщини, а не міська рада, міський голова чи голова ОВА.

МІСЦЕ ВІДПОЧИНКУ ПЕТРА I

Пам'ятник стоїть на перехресті вулиць поруч з найстарішою нині церквою Полтави – Спаською. Відома дата зведення храму – 1695 рік. За легендою, саме в ній молився цар Петро після битви.

– Пам'ятник на місці відпочинку Петра I встановлений 1849 року за проєктом архітектора Олександра Брюлова. Тоді ж був запущений міф, що після Полтавської битви Петро відпочивав у будинку козака Магденка, що знаходився десь поруч зі Спаською церквою. І нібито цар там молився. Але на той час соборним храмом був Успенський собор. Це була грандіозна подія – то невже він молився б не у головному соборі? – запитує Людмила Шендрик.

Дерев'яну Успенську церкву згодом розібрали. На її місці до початку XIX століття збудували мурований храм.

Коли в Полтаву з метою "патріотичного виховання" приїжджав цесаревич Олександр (майбутній цар Олександр II. - Gazeta.ua) в супроводі наставника Василя Жуковського, було вирішено створити привід для ще одного пам'ятника на честь здобутків Російської Імперії.

 

– Спаська церква на той час була чи не єдиною автентичною пам'яткою, яка збереглася в місті з часів Полтавської битви. Але була у ветхому стані. Цесаревич ініціював збір коштів, до якого долучилися дворяни, – продовжує науковиця. – Церкву беруть у кам'яний футляр. На залишки коштів зводять пам'ятник на місці відпочинку Петра. На ньому роблять напис: "Благоговєй, мєсто свято".

Пам'ятник на місці відпочинку Петра був розібраний більшовиками у 1930-х роках на деталі. Та після виходу постанови Сталіна щодо святкування 230-річчя Полтавського битви – пам'ятник швидко зібрали назад.

Особливої історичної цінності він не має. Та Людмила Шендрик вважає, що зносити його не варто — натомість треба розкрити сучасникам і майбутнім поколінням його сутність.

– Я зберігала б це і з відповідним супроводом подавала. Про те, як творився один грандіозний міф великої перемоги Петра. Десятками років, століттями насаджувався він в українській історії. Отруював національну пам'ять нашого народу, – наголошує. – Варто запитати вчителів історії, і вони усі розповідатимуть і про Ворсклу (побутує хибна версія, що назва місцевої річки походить від слів Петра "вор скла", коли цар перед битвою зронив у водойму свою підзорну трубу. – Gazeta.ua), і про "героїчну оборону" Полтавської фортеці тощо. Наше завдання — розвінчувати ці міфи.

ТРЕБА ЗНЕСТИ

Пам'ятник являє собою прямокутний триярусний чавунний обеліск на гранітному підмурку. Цегляна основа покрита металічними листами, на одному з яких розміщений горельєф із зображенням двоголового орла — герба Російської імперії. Під ним відпочиває лев. Вінчає пам'ятник круглий щит, на якому лежить меч та гостроверхий шолом.

Нині пам'ятка закрита – її частково завісили маскувальною сіткою кольорів українського прапора. Та первісний вигляд можна побачити на інформаційній табличці, що стоїть поруч, там же – короткий опис.

Закрити пам'ятник – ініціатива активістів проєкту "Містохаб", розташованого в будівлі поруч. В подальшому пам'ятку мріють демонтувати. Уперше завісили її перед благодійним ярмарком, на якому збирають кошти для допомоги ЗСУ.

 

– Ми вирішили його закрити, бо до нас на захід приходять люди і бачать герб країни-терористки, яка вбиває наших людей. Законних підстав його прибрати у нас немає. Чекаємо дозвіл влади на демонтаж. Ми готові це зробити власним коштом, – говорить піар-менеджерка проєкту "Містохаб" Юлія Манойло.

І додає: цьому пам'ятнику знайшлося би достойне місце в музеї пострадянської ганьби.

Поки говоримо з Юлією, біля інформаційної таблички поруч із пам'ятником зупиняється чоловік на велосипеді. Мружить очі в тіні довгого козирка своєї кепки.

– Вони (російські окупанти. - Gazeta.ua) як зайшли в Маріуполь – всі пам'ятники познімали, поміняли всі назви. І Маріуполь зразу назвали російською. Все українське відключили, одразу свій зв'язок позаводили. І оболванюють громадян, – вважає полтавець Валерій Слива, 66 років. – Я вважаю, що все, зв'язане з Росією, треба прибирати.

Прислухаючись до нашої розмови, біля пам'ятника зупиняються дві жінки. Долучаються до бесіди.

– Я не згодна, щоб його зносили! Це наша історія. Невід'ємна частина життя — ми не можемо відмовитися від цього, – висловлює думку 66-річна Надія. – Я розумію, що Петро І третував Мазепу, не любив його і бачив у ньому зрадника. Але це – наше життя.

 

– На пам'ятнику є зображення герба Росії. Варто його залишити? – питаю жінку.

– Там двоголовий орел? Справді? – щиро дивується Надія. – Не пам'ятаю вже. Ну я не знаю... Можливо, я не права.

ПАМ'ЯТНИК КЕЛІНУ

Пам'ятник у вигляді стели з рожевого граніту, встановленої на постамент, розташований у середмісті Полтави. На стелі міститься бронзовий герб Полтави часів Російської імперії, а у підніжжя — бронзова фігура лева, що лежить, загрозливо вишкірившись. На постаменті з двох боків — таблички з написами.

"Доблестному коменданту Полтавы полковнику Келину и славным защитникам города в 1709 году", - йдеться на фронтальній табличці.

 

Дошка з протилежного боку пам'ятника більш інформативна: "1-го Апреля 1709 года Карл XII осадил Полтаву. Три месяца гарнизон и жители города геройски отбивали все атаки шведов. Последние ожесточенные штурмы отбиты доблестными полтавцами 21-22 июня 1709 года".

Сучасного вигляду пам'ятка набула після Другої світової війни. Її реставрували, бо німецькі окупанти вивезли все бронзове оздоблення — таблички, герб і фігуру лева. Двоголового орла, який від початку увінчував стелу, зняли більшовики орієнтовно у 1918-1921 роках.

Цей пам'ятник урочисто відкрили 26 червня 1909 року о 14:30 в присутності імператора Миколи II — про його сприяння спорудженню пам'ятника тоді сповіщала бронзова дошка.

Місце обрали історичне: саме тут була Мазурівська брама, одна з п'яти у Полтавській фортеці. І її начебто штурмували шведи. Хоча насправді – це міф, пояснює Наталія Білан.

У сучасному музеї історії Полтавської битви знають про що говорять, бо ретельно досліджують документи для розвіювання брехні російської пропаганди.

– Великий шанувальник Петра І, доглядач робіт у Кронштадті в середині XVIII століття Пьотр Крьокшин – взявся написати 45-томну історію присвячену Петру. Повну історію не видав. Але створив так званий "Дневник боевых действий Полтавской битвы", який часто просто називають "Щоденник Келіна". Він і ліг в основу міфу, на підставі якого у 1909 році встановили пам'ятник, – переповідає коротку історію появи постаменту Людмила Шендрик.

Спростовуючи міф, говорить, що Крьокшина сучасники називали автором "героїчної епопеї" про оборону Полтави. І названа ним кількість захисників міста — 2600 місцевих жителів, які нібито пліч-о-пліч стояли з гарнізоном під керівництвом Келіна, не відповідає дійсності.

 

– Згідно з цим щоденником, 21-22 червня відбулися відчайдушні штурми шведів, які навіть піднялися на фортечний вал, де встановили свій прапор. Але всі кинулися, навіть діти, і відбили атаку ворога. В дійсності ж у фортеці могли проживати не більше 2,5 тисяч жителів. Ні шведські, ні російські джерела про ці дати і атаки Карла XII на фортецю не згадують, – пояснює Шендрик. – Навпаки, 21 червня союзне військо було виведено далеко в поле і готувалося до битви. Але московська армія не вийшла назустріч шведам і вони повернулися на свої вихідні позиції. Більше того, завданням Карла XII було не штурмувати фортецю, а взяти її в облогу — виманити всю московську армію та змусити Петра І до генеральної баталії, яка б і вирішила долю шведсько-московського змагання, що і було зроблено.

До 200-річчя битви російські військові історики збирали великий масив документів, які опублікували у "Працях Імператорського Російського військово-історичного товариства". У тому числі, там був і згаданий "Щоденник Келіна". І вже тоді російські історики поставили його під сумнів. Бо наведені "події" не відповідали дійсності та суперечили автентичним документам.

– Вважаю, що цей пам'ятник теж треба залишити. Але дещо змінити. Зняти ці дошки. І розмістити поруч правдиву інформацію у вигляді коротких текстів. Або на бронзових табличках на пам'ятнику, або поруч. Чи зробити таким чином, щоб цю історію можна було прочитати за допомогою QR-коду з електронних пристроїв, – вважає Шендрик.

НОСТАЛЬГІЯ

Поруч з пам'ятником є невелика сучасна інформаційна табличка. Декілька років тому такі встановили в Полтаві за ініціативи міськоїь ради та громадських організацій. Табличка не вносить ясності. Замість розвінчування пропагандистських імперських міфів – підтримує їх.

 

Повз пам'ятник проходить пенсіонерка у довгій спідниці та червоному светрі, горловина якого виглядає з-під синьої стьобаної куртки. Жінка тримає білу полотняну сумку-шопер на згині правої руки.

– Я думаю, що не можна зносити! Це прикраса цього міста! – заявляє 62-річна Людмила. – В якійсь мірі це ж витвір мистецтва. Пам'ятник Шевченка он не знесли, хоча його і поставили в 1920-ті роки в стилі кубізму! (мова про пам'ятник за проєктом Івана Кавалерідзе у стилі конструктивізму, відкритий у Полтаві 1926 року. - Gazeta.ua). Пам'ятники зносити не можна — їх же навіщось ставили. Я в дитинстві тут фотографувалася у лева на хвості з батьками. І студенти сюди завжди приходять перед сесією.

Дубовою алеєю до пам'ятника підходить невисока жінка у просторих джинсових штанах на манжетах та куртці кольору полину. Її фарбоване в яскравий рудий волосся до плечей від лоба підібране світлою трикотажною з візерунком пов'язкою.

– Історія єсть історія. Її не можна переробити — не треба переписувати, як переписували підручники історії. Невідомо, що буде через 100 років. Розбивати це не потрібно. Якщо і демонтувати, то переносити в музей, – говорить 56-річна Ірина Іванівна.

Почувши, що подій, яким присвячений пам'ятник, не було насправді, жінка дещо змінює думку.

– Якщо не було, тоді можна і знести. Або так і написати десь отут, щоб люди знали, – каже.

З протилежного боку пам'ятника, очікуючи таксі, стоїть жінка в синій куртці та джинсах. Її шию підтримує фіксуючий комірець, тому 65-річна Влаентина Троян говорить, майже не рухаючи підборіддям. Повертається одразу усім тілом.

– Я щітаю, шо не треба (зносити. – Gazeta.ua). Це все-таки історический пам'ятник. Поставлен давно. Люди все-таки защищали Полтаву от шведов, – говорить Валентина. – Полтавцы любят его. Дуже часто фотографуються. За границей сохраняют все — к чему бы это ни привело. Даже столб, где в Чехии привязывали женщин, которые гуляли. Памятники нужно сохранять.

 

РУЙНУВАТИ НЕ ПЛАНУЮТЬ

Міська влада не планує виконувати рекомендації експертної ради МКІП і зносити пам'ятники. Жодних робіт проводити не будуть — принаймні, до завершення війни з Росією.

Про це розповів перший заступник полтавського міського голови Валерій Пархоменко. Говоримо з чиновником у його кабінеті.

Пархоменко наголошує, що рішення щодо подальшої долі пам'ятників ухвалюватиметься після консультацій з фахівцями та обговорення з громадою.

– Ми не повинні себе порівнювати з більшовиками, які прийшли, розрушили церкви, історію, знесли культурний шар і потім на цьому безкультур'ї почали будувати свою імперську історію Радянського Союзу, – каже Пархоменко. – Ми повинні все це враховувати і дуже толерантно і виважено відноситися до цих подій. Ми не можемо викинути події Північної війни (тривала у 1700-1721-х роках. Полтавська битва – її частина. – Gazeta.ua). Ми не переграємо історію і не відмінимо. Тому можливо треба змінити підходи. При російському самодержавстві цей пам'ятник встановили як славі російської зброї. Але ми можемо його перейменувати і сказати, що це пам'ятник тим подіям, в яких брали участь і Росія, і Україна, і Швеція. Це була боротьба. І це був переломний момент.

Наголошує, що ці пам'ятники треба зберегти, як пам'ятки історії. І символів Російської держави на них бути не має. Та озвучує офіційну позицію міської ради: до кінця війни руйнуваннями займатися не будуть.

 

– По цим пам'яткам треба виготовити документацію, а це 500 тисяч гривень. Зараз нам цього не проплатять. Сьогодні є інші проблеми, які стоять перед містом і перед державою – це війна. І витрачати кошти зараз треба більш раціонально. Тим більше, що ми нещодавно стали свідками, як агресор наніс удар по електромережах. Можливо, ці кошти зараз варто направити на придбання альтернативних джерел енергії, щоб пройти зиму і не допустити шокової ситуації, – додає чиновник.

×