Депутат Журавський подав у Раду законопроект, яким пропонує сміттєві контейнери обладнати біотуалетом і вай-фаєм.
Віталій Станіславович завжди був передбачливим, вчасно уловлював політичний вітер і хто завтра буде при силі, тому в реальність такої ініціативи повірити легко. Власне, він мало що й уміє, окрім вчасно зорієнтуватись і підготувати умови для подальшого комфортного життя. Пан Журавський у вітчизняному політикумі не один такий, і називається це явище проституцією. Проте мова про інше.
Нині за нутряним відчуттям журавських настав час сміттєвих контейнерів. Скільки він триватиме, вони не відають, проте сподіваються перебути. Встановивши в тимчасових помешканнях біотуалети та вай-фай, щоб можна було відволіктися від неприємних запахів і гнівних голосів над головою. Вони ж і не в такому багні валялися. Та й самі значною мірою стали тим, що завжди спливає нагору.
Але мене дивує не так оця професійна особливість, як упертість і невміння робити очевидні висновки.
Журавський, обтрусивши фірмовий костюм, заявив, що не має претензій ні до контейнера, ні до представників Майдану з "Правим сектором", оскільки провокацію з ним учинив "один із кандидатів у виборчому окрузі №66, який мені програє". Натякнув на екс-голову Верховної Ради Володимира Литвина. Пилипишин також не став сумніватись у народній любові до себе й кивнув у бік одвічного суперника по 223-му київському округу Юрія Левченка, руку якого розгледів серед тих, хто тяг його на смітник і обливав фарбою. І Нестор Шуфрич, звівшись на лікарняному ліжку, звинуватив екстремістів, котрі діють за потурання влади.
І ці, й інші політики, які потрапили під народну люстрацію, не розуміють, що то не червона фарба обагрила їхні руки і голови — то кров співвітчизників, які загинули на Майдані й на спровокованій політиками війні. І не в сміттєві баки та контейнери їх викинули — на смітник історії.
Не відчувають і радикалізації люстраційних настроїв, а вони — недвозначні. Журавського викинули — а він все одно лізе. З Пилипишиним, не пускаючи з документами у ЦВК, вчинили суворіше. Проте виборчком сам до нього приїхав, порушуючи процедуру, — і все одно зареєстрував. Шуфричу вже розбили голову й довели до струсу мозку. Що буде з наступним політичним нахабою — страшно й уявити.
А вони все одно лізуть у владу. Що їх веде — відданість ідеї добра? Безкорисна любов до людей і України? Заради чого всі ці журавські, пилипишини, шуфричі так ризикують здоров'ям, а то й життям?
Відповідь очевидна та загальновідома: влада — надійне джерело багатства і благополуччя. Вони знають це краще за інших, бо самі для себе створили в Україні таку систему. От і лізуть. А народу набридло — і він не пускає. І робить це так, як уміє: усе непотрібне — з хати на смітник.
Силі нахабства люд протиставляє силу рук.
Як ставитися до такої форми народної люстрації? Слід визнати: вона потрібна і, головне, неминуча. Поки не почнуть працювати закони. А їх шуфричі ніколи проти себе не напишуть.
3 
1
Коментарі