12 січня жителька села Царівка Коростишівського району на Житомирщині Ірина Омельченко, 14 років, стерла зі своєї мобілки записи про вхідні дзвінки й пішла до лісу. За кілька хвилин її погукав дід, а потім пішов шукати онуку. Ірина висіла на сосні за 200 м від хати. Старий зрізав гілку і гукнув сусідів, аби допомогли занести тіло додому.
— У школі Ірочку дуже любили, — розповідає "ГПУ" Станіслава Левицька, директор Кочерівської загальноосвітньої школи Радомишльського району Житомирської області, де навчалася Омельченко. — Вона добре вчилася, гарно декламувала вірші Шевченка. Завжди усміхнена, весела. На Новий рік була Снігуронькою. Після її смерті в класі залишилося десятеро учнів.
Звістка про самогубство сколихнула всю Царівку. Селом поповзли плітки.
36-річна Лариса Валентинівна, Ірина мати, працює завклубом у селі. Чоловік покинув її. Зараз у нього нова сім"я. Ні з дружиною, ні з донькою стосунків не підтримував. Ірина жила разом із матір"ю та її батьками. Дорослі берегли єдину дитину, як могли. Не дозволяли залишатися на святкових вечорах у школі, щоб Ірина не йшла додому поночі. Кажуть, дівчина любила мріяти. Росла непристосованою до життя.
— На початку січня машина збила доньчиного котика, — розповідає на похоронах мама Лариса Омельченко. — Іра дуже побивалася, поховала кота в лісі, носила чорну траурну хустку.
На танцях у сільському клубі Ірина познайомилася зі старшим на вісім років Василем Шашком. Хлопець двічі проводжав її додому, дав номер мобільного. Родом він із сусіднього села Квітневе, працював водієм на приватній фірмі в Києві. Батько Василя — колишній голова колгоспу, а нині — директор приватної агрофірми.
За фактом самогубства Ірини Омельченко слідчі райпрокуратури порушили кримінальну справу.
— Одразу наголошу, щоб не було ніяких чуток, — каже "ГПУ" слідчий прокуратури Коростишівського району Степан Божило. — Дівчина не була вагітною, вона взагалі незаймана. Ніхто не знає, чому пішла з життя. Свій секрет забрала в могилу.
Правоохоронці почали вивчати повідомлення з мобільного телефону Ірини. Знайшли лише новорічні есемески, які Іра відсилала Василеві та іншим друзям.
Дівчину поховали 15 січня на сільському кладовищі в Царівці. На похорон приїхав Василь Шашок. Про смерть Іри він дізнався від матері Марії Василівни.
Василь мав іншу жінку
— Вот глупенький ребенок, — казав Василь матері. — Разве можно лишать себя жизни, что бы ни произошло.
До могили не підходив. Коли люди розійшлися, поклав дві троянди на могилу. Після похорону Василь повернувся до Квітневого, попрощався з сусідами і вночі повісився у власному сараї. Батькам залишив передсмертну записку, в якій просив поховати його поряд з Іриною Омельченко. Мати виконала останнє бажання сина.
У Царівці кажуть, що Ірину погубило нерозділене кохання. Начебто дівчина була до безтями закохана у 22-річного Василя. Але той вважав її дитиною. Василь відчував провину за смерть школярки.
Селяни з Квітневого подейкують, що Василь мав іншу жінку, з якою підтримував серйозні стосунки.
— Василь хороший, роботящий хлопець із порядної сім"ї, — каже "ГПУ" голова сільради Квітневого Станіслав Дмитрович. — Завжди відгукувався на чужу біду.
Дід Ірини спиляв сосну, на якій повісилася онука.
3 
1
Коментарі