четвер, 16 серпня 2012 05:30

Двоє рабів працювали на фермера Бондарчука

Фермер 42-річний Василь Бондарчук із села Кармалюкове Жмеринського району на Вінниччині два роки утримував у дворі двох рабів. Змушував доглядати за свинями, випасати корів. Минулого тижня чоловіки втекли.

Один із них — 32-річний Віктор Коваль із села Копистирин сусіднього Шаргородського району, другий — 32-річний Роман із Донеччини.

— З вами точно нікого нема? — перепитує Віктор Коваль і оглядається, коли підходить у центр Копистирина. Він ховається від Бондарчука. — Ромку два дні тому таки впоймали. Він пішов яблук біля кущів позбирать. А тут машина вискочила. Двоє його попід руки, і всьо. Я встиг сховатися.

Віктор — невисокий, світле волосся позлипалося і стирчить у різні боки. На животі з-під рваної футболки видно пачку контрабандних молдовських цигарок "Дельта".

— Кладу біля пуза, бо кармани порвані, — показує засмальцьовані штани. Два ґудзики, що мали тримати ширінку, вирвані. Затягується цигаркою. — Мені та худоба являється кожної ночі в кошмарах. Ми гляділи 18 корів і 70 свиней. Годували брагою, мішали її голими руками. Через то на руках язви взялися. Я не бомж, маю паспорта. Сховав у свого дядька в сусідньому селі, щоб не вкрали.

Коваль підводить до хиткої мазанки з вибитими вікнами.

— Це звідси мене украли. Було це 24 листопада в позапрошлому году. Десь у дев'ять вечора вернувся від сусідів. Тільки ліг спати, як вриваються двоє. Я їх ніколи не бачив. Здоровецькі такі, б'ють мене по ребрах, а потом по голові чимось дали, і я впав у обморок. Не помню, як заволокли в машину. Очнувся вже там. І почався ад.

Жили у літній кухні біля свинарника. Пахали з п'яти ранку. Без вихідних. Перерви на обід не було. Якщо з чимось не справлялися, дядя Вася нас бив. То держаком від лопати, то монтіровкою, то шлангом. Годували якоюсь байдою. Вода і картошка. Спочатку я предлагав Ромі тікать. Но хазяїн нас так запугав, що даже боялися про це думати. Сказав, що знайде нас кругом. Якщо будемо вякати, ніхто нам не поможе, бо в нього кругом связі. Але недавно всьо поперьок горла стало. Надумали бігти. Дождалися ночі, коли дядя Вася напився й заснув.

Пропоную Віктору поїхати до фермера у село. Він вагається.

— Поїхали, — махає рукою. — Там же Ромка. Його треба спасать. Чи хоть живий ще?

Дорогою розповідає, як тікали.

— Йшли три дні. Лісами. І тільки ноччю, щоб нас не могли знайти. Нічого не їли та не пили. Боялися до людей підійти. Бо хтось побачить і знову виловлять. У Жмеринці підійшли до одного мужика, я знаю його. Два дні на нього поработали, він дав грошей на автобус. Дав ще чаю, попити і повечеряти.

Навпроти будинку фермера Василя Бондарчука пасеться чорно-білий бичок. Бачить Віктора, підходить, облизує руку.

— Це Ласунчик, — радіє Коваль.

На подвір'я виходить Василь Бондарчук. Біля хати має великий пай, де випасає худобу. Щойно бачить фотоапарат — тікає. Слідом до хати біжить його дружина Олена. Дорогою наказує ротвейлеру Ріфу охороняти двір.

Викликаємо міліцію.

— Оно ж Рома. Його вже кудись ведуть, — Віктор помічає, як від двору фермера городами біжать троє чоловіків. — Його хочуть сховати.

Міліціонери приїжджають за 1,5 год. Бондарчуки підтверджують, що у них жили і допомагали по господарству двоє чоловіків. Міліціонери просять Віктора написати заяву.

— Я писати не дуже вмію. І читати тоже, — червоніє Коваль. — Покинув школу у шостому класі, ніде не вчився. Жизнь мене покидала. Папи не знаю, мами нема, бабушка померла, брати одказалися. Була нєвєста, шість років стрічалися. Я поїхав у Київ на заробітки, а вона заміж вискочила. Живе десь у Шаргороді. Нікому я не нужен.

Замість Віктора Коваля заяву до міліції пише координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман.

— У рабство тільки таких людей і підбирають, — каже він. — Неосвічених, які не мають родичів. Як правило, рабство триває сезон. Дивує те, що жителі його села не звернули увагу, що чоловіка немає. Хоча бачили, як Віктора кидали в машину.

Про фермера Бондарчука в селі говорять неохоче.

— Він — звєрь. Понімаєте, ми розкажемо, а він нам буде мстити, — говорить високий чоловік. Не називається. — А те, що він катував людей, правда. Тут постійно були крики. А де Ромка подівся? Ніхто ж не знає.

— Він ще той жук, — розповідає другий. Їде конем по дорозі. — Хоче стару сусідку зі світу вижити. Поставив сарай прямо під її хатою. Тепер, як дощ, так вся вода із сараю їй стікає. Хто потім ремонти буде робити? Вже і просили його, і лаялися. А він такий псіхований — буває, страшно підійти. Він тут родився та вік прожив. Має сина, той з ним по хазяйству робить. Малому 21 рік.

До сільської ради скарг на фермера не надходило.

Зараз ви читаєте новину «Двоє рабів працювали на фермера Бондарчука». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

22

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути