— Я валялася на підлозі, а мене били ногами шестеро. Вимагали явку. Молоді пацани, з обручками. "Не бийте, я вагітна!" — брехала. — "А нам по х..!" — згадує львівянка 34-річна Ірина Льошина. Вона майже сім років відсиділа в слідчому ізоляторі за вбивство, якого не скоювала. 28 грудня торік суд її виправдав і звільнив.
Ірина — сирота, виросла в дитячому будинку. Інвалід ІІ групи, не має селезінки. Працювала соціальним педагогом і психологом у реабілітаційному центрі "Джерело" для дітей із церебральним паралічем. Жила у монастирі. 2009 року міська рада виділила їй "кавалерку" — кімнату площею 16 кв. м.
— Це було в липні 2009-го, — розповідає Ірина. — Я продавала чорниці на Привокзальному базарі. Прийшла додому об 11-й вечора. Світла не було. Спіткнулася і намацала щось холодне. Перелякалася, погукала сусіда. Він фонаріком світить, а на підлозі лежить жінка з фіолетовою спухлою головою і зв'язаними руками. Ми викликали "швидку" і міліцію.
Міліціонери затримали Ірину. Разом із нею — двох її знайомих.
— Один того дня приходив до мене, радив, яку серцевину в замку поставити. Другий навіть не знав, що мені кімнату дали. У відділку з мене п'ять днів вибивали зізнання. Я не винна, кажу, а вони мене головою об стіл. До грудня ходила на допити. Вимагали одне й те ж. У грудні показали фото тої жінки. То Леся Матюшина, на базарі торгувала, була трохи легковажна. Знала, що мені квартиру дали і що я не зачиняю її. У мене не було грошей замка купити. Слідчі поставили на стіл пляшку горілки: "Пий і признавайся". Казала, що невинна, то один мені на щелепу наступив. Почала писати зізнання, але порвала листок. Троє мене схопили, а четвертий тим папером язик різав. Наступного дня пообіцяли відпустити, якщо підпишу чистий аркуш. Я підписала, а мене повезли в ізолятор. Це було 4 січня 2010 року. Там узнала, що сидітиму за вбивство. Стало зле. Весь Львів знав, що до церкви ходила, а тут жінку вбила.
Прокурор вимагав Ірині довічне.
— Жила в камері з 11 дівчатами. І за вбивство сиділи, і за крадіжку, і за наркотики. Мене тюкали за статтю. Важко звикала. На нарах твердо спати, в камері і їсти вариш, і в туалет ходиш. У СІЗО ти не людина, якщо тебе ніхто не гріє (не відвідують родичі. — ГПУ). Часто були носові кровотечі, а лікарі казали, що то я в носі колупалась. Постійно плакала. Особливо перші два роки.
Ірина закурює. Показує шрами на венах.
— В ізоляторі почала, — киває на цигарку "Бонду". — Вени різала чотири рази. Перший раз, щоб довести дівчатам, що я не здаю їх. Наступні рази — щоб мене перевели в іншу камеру. Жити не хотілося. Голодувала місяць.
Ірину захищали чотири безкоштовні адвокати.
— Перша радила зізнатися, щоб мені дали менше. Спочатку я так і робила, потім не схотіла брати чужий гріх. Наступні двоє були геть слабенькі. Четвертий казав, щоб відстоювала правоту до кінця.
У камері багато читала, писала. Перечитала кілька разів "Джейн Ейр" Шарлотти Бронте, "Сутінки" Маєр Стефані, всякі жіночі романи. Вірші складала. Дівчата — з матами, я — без. Почала писати "Розмову Троянди з Богом". Складається із запитань і відповідей. Щодня молилася. Особливо під час Майдану.
У квартирі Ірини півтора року мешкає переселенець із Донбасу. Обіцяв виселитися до 10 січня, однак досі не зробив цього. Поки що жінка живе у знайомих.
Присяжні райсуду так само виправдали двох чоловіків, яких називали спільниками Ірини. Слідство не знайшли доказів їхньої вини. Прокуратура оскаржила рішення суду.
— На волі почуваюся щасливою завжди — в туман і мороз, у повній маршрутці і на шумному ринку. Просто тому, що бачу людей, дивлюсь у вікно, дихаю свіжим повітрям, — каже Ірина Льошина. — Хоча серед великої кількості людей досі некомфортно, тому свята провела вдома.
На вулиці жінка постійно озирається.
— Боюся, що почую: "Льошина, їдемо у відділок", — продовжує. — Уважніше ставлюсь до людей. Якщо не права — одразу прошу пробачення. Жити стало тяжче, дорожче. 2008-го 200 гривень на два місяці вистачало, тепер — ледь на тиждень. Дивують сучасні трамваї, в яких грають колядки. Люди не змінились. Одні чуйні до чужої біди, інші живуть тільки для себе. Технології пішли вперед. Мені подарували смартфон, а я не розібралась у функціях. Зареєстрували мене у соцмережах, а я не знаю, навіщо там треба щось писати.
Їжа після СІЗО смачна будь-яка. Не можу натішитись смаженими яйцями, на вихідних пельмені ліпила.
Весь місяць провела в чергах по установах. Зробила пластиковий паспорт, планую поновити пенсію з інвалідності і влаштовуватися на роботу. Хочу вихователькою в дитбудинок.
2551 день просиділа в слідчому ізоляторі львів'янка Ірина Льошина. Її звинувачували у вбивстві продавщиці Олесі Матюшиної.
Може отримати півмільйона гривень
— В Апеляційному суді справу розглядатимуть професійні судді, а не присяжні, — каже 32-річний Роман Бенцарук, адвокат Ірини Льошиної. — Однак навряд чи змінять вирок, бо прямих доказів провини Ірини нема.
У разі підтвердження виправдального вироку вона матиме право вимагати від держави компенсацію за незаконний арешт. Сума залежить від того, наскільки за сім років погіршилося здоров'я. Може претендувати мінімум на півмільйона. Якщо держава не погодиться компенсувати — може звертатися до Європейського суду з прав людини.
2 
1
Коментарі