39-річну Людмилу Аландаренко з села Івківці Прилуцького району Чернігівщини порізав ножем і пограбував наречений 39-річний Іван Тістол.
— Жінка поступила у вкрай важкому стані, — розповідає завідувач хірургічного відділення райлікарні Андрій Петрик. — П'ять колото-різаних ран: неподалік серця, в передній черевній стінці, в області хребта, на поясниці з пошкодженням нирки і перерізане горло. Лезо пройшло в п'яти міліметрах від сонних артерій. Втратила більш як півтора літра крові. За 16 років моєї практики — це рідкісний випадок, коли після таких поранень людина вижила.
Біля ліжка в палаті Людмили Василівни стоїть крапельниця, на тумбочці — ліки і шприци. Жінці важко говорити й дихати. У хірургічну рукавичку через дренаж із нирки стікає сукровиця.
— Я зі Щурівки Ічнянського району. Батька не стало, коли мені було 5 років. З 16 років працювала. Рано вийшла заміж. 13 років прожили і розійшлися. Син, якому зараз 17, лишився з батьком.
2006-го Людмила купила в Івківцях хату.
— Займаюся м'ясом. Скуповую поросят, сама їх ріжу, смалю, розбираю і продаю. На машині їжджу. З вихідних у мене — тільки Різдво та Великдень. З півтисячі свиней зарізала.
На нігтях рук і ніг Людмили — свіжий лак. Каже, на п'ятий день, як окріпла, макіяж почала робити і манікюр, педикюр син допоміг.
— Салом і м'ясом не об'їдаюсь, слідкую за фігурою. Подивилась у дзеркало — я ще нічого. Це в городі можна виглядати з балкона і без мужика обходитися. А у селі куди не глянь, чоловічої роботи повно. На каналі ОТВ побачила бігучий рядок — для тих, хто хоче познакомиться. Отправила есемеску — вказала вік, стать, з якого села. І почалися звонки. 90 відсотків — сексуально озабочені. Зразу їм пояснюю: мені чоловік потрібен для створення сім'ї. Розказую, що свиней ріжу. В кінці — пауза. Чоловіки бояться сильних жінок. Але бувають і такі, що мислять логічно. З Андрієм із Донецька обмінялися фотками по мобільному. Не пройшло й місяця, як напросився в гості. Приїхав з букетом. Кажу: "Я ж на дев'ять років старша за тебе". А він: "Главне — поніманіє". Проходить день, другий, третій. Казав, що не п'є, а тут тільки й хиляє. А мені ж на роботі помощь нада. Забрала його з собою. Стою, торгую. Боковим зрєнієм бачу: він відійшов і зникає моя машина. Я у крик. Сусід по базару з помічником наздогнали його за 5 кілометрів. Випхала я його за двері.
За місяць зійшлася з місцевим.
— Не пробув і два тижні, як украв паспорт, техпаспорт на авто, права, інші документи і гроші, — продовжує Людмила Василівна. — Позичила у знайомих гроші, відновила документи.
Наприкінці травня Людмилі Аландаренко передзвонив чоловік, назвався Іваном із Кременчука Полтавської області.
— Зідзвонювалися кожен день. Казав, що хоче знайти свою половинку. Щодня о шостій ранку присилав есемеску "С добрым утром" і квіточку або сердечко. Ввечері питав, як пройшов день. 30 травня дзвінок: "Я до тебе їду". Зустріла його з автобуса. Купив квіти, потім — ковбаси, горілки, цукерок, кави. Оце мужик, думаю, а не гівно. Сама не вірила в таке щастя. Поселила його в окрему кімнату. Вранці він узявся до роботи, робив усе, що просила. Увечері побачила його, як перевдягався — а він весь, як галерея, в татуїровках. Каже: "Да, я сидел. Отчима по малолетке порешил, защищая мать. Дали восемь лет". Далі не розпитувала. Наступного вечора замітила, що пропало 500 гривень. Спитала. Він як скочить: "Ты вором меня считаешь?". І з таким блатним говором. Я прийняла ванну, обмоталася банним рушником, накрилася пледом і заснула. Прокинулась від удару чимось гострим біля серця. По тілу тече щось тепле. Відкриваю очі: Іван з кухонним ножем. Другий удар у живіт. Схилився надо мною: "Сука, деньги давай". Мав на увазі 20 тисяч, які я позичила собі на розкрутку. Вони лежали у тумбочці, я їх переховала. Схопив за волосся і полоснув ножем по горлу. Заштовхав у ванну. Коли ударив мене вп'яте — я сказала, де гроші. Перед очима все попливло. Зрозуміла, як не втечу — помру. Не знаю откуда взялися сили. Побігла на городи, там якась баба сапає. Каже: "А чим я тобі поможу?". Я — на інший город, там дядько косить. Побачив мене — і тікати. Його жінка викликала "швидку". А в мене почалася істерика. З чотирма дірками у тілі і прирізаним горлом кидалась до траси. Кричала, що мені треба вловить Івана. Потім втратила свідомість. Операція, реанімація, по вісім крапельниць на день. Всі нутрощі перемили від крові. Поранені легені й нирки. Лікують, лікують, а температура не падає.
Івана Тістола виявили за мобільним телефоном, який він забрав у Людмили. Чоловік із Вознесенська Миколаївської області, має там дружину й дитину. Коли його затримали, був удома, ходив у шортах по хаті після ванної. Із 20 тис. грн у нього знайшли 5.
— Але моя половинка десь є, — каже Людмила. — І я її знайду, тільки вийду з лікарні. Мій мужчина існує, і він теж шукає мене. Роботящий, турботливий, не п'ющий і згодний приїхати до мене.
3 
1
Коментарі
40