— Женічка кричала не своїм голосом. Я прибігла до їхнього двору, а там уже купа лікарів і міліції. І люди з вулиці посходилися. Глянула крізь ворота — між вишеньками лежить покривало. А на ньому в ряд складені дітки. Вже мертві, а наче просто сплять. Хіба можна витримати таку картину? Я ледве ноги до своєї хати дотягла. Мову відібрало. Вони на очах виросли. Гралися з моїми внуками. Йду з магазину — біжать, обнімають. А тепер пусто на вулиці, — розповідає 57-річна Юлія Медвецка з села Байрак Диканського району на Полтавщині.
Вона — сусідка подружжя 27-річної Євгенії та 39-річного Олексія Назарових. 16 жовтня під час пожежі в будинку від чадного газу загинули троє їхніх дітей — 3-річний Анатолій і близнючки Поліна й Софія, 1 рік і 10 місяців.
— Зразу була версія, ніби батьки полишили дітей і поїхали в районний центр. Опитали сусідів. Кажуть, що були вдома, — коментує Юрій Сулаєв з обласної міліції. — Батьки поклали дітей спати й пішли на вулицю. Повернулися за годину, вже в кімнаті диміло. Скоріше за все, хтось із дітей увімкнув кип'ятильник. Він лежав на ліжку. Через те, що сильно розігрівся, зайнявся матрац.
— Було часів два дня. Женя положила дітей спати й вийшли з чоловіком поратися. Напередодні вони садили малину, діти бігали біля них. Мають птицю, багато дерев. Є що в дворі робити. Мабуть, дітки прокинулися і всунули кіпятільнік у розетку, — продовжує Юлія Петрівна. — Женя почула пожар, зайшла в хату. А вони вже готові на ліжечках. Вогню не було. Тільки одіяло тліло синтепонове, подушка й матрасик. Дим розійшовся лишень по дитячій. Батьки повиносили їх на вулицю. Робили штучне дихання, масаж серця. В однієї близнючки ще бігав зрачок. Але все одно було запізно. Не відкачали. Діти лежали у дворі до темряви, потім їх забрали в морг. Женя над ними весь час сиділа. Поминутно втрачала свідомість.
Євгенія й Олексій одружилися чотири роки тому. Чоловік — із селища Велика Багачка на Полтавщині. Познайомилися в обласному центрі. Жінка працювала там вихователькою в дитячому садку. Зараз — у декретній відпустці. Олексій близько місяця тому повернувся із заробітків за кордоном, працює в Диканьці на підприємстві з переробки соняшникового насіння. У родини ще є 7-річний Михайло, син Євгенії. Під час пожежі хлопець був у баби в Диканьці.
— З Мішиним батьком Женя зустрічалася, приїжджав у гості. Але не склалося. Олексій — хороший. Дуже допомагає дружині. Як у когось із дітей день народження — разом на стіл готували. І підгузки поміняє, і помиє, і попере. Бувало, вона з дітьми сидить, а він їсти готує. В хаті завжди прибрано, речі складені. Як ішли сім'єю по селу — любо глянути. Вона близнючок котить у подвійному візку, а він Толю за руку веде. Возили дітей на прогулянку в Диканьку в бузковий гай. Як стали разом жити, поставили новий паркан. Тримали чотирьох свиней, зараз — тільки птицю. Планували хату перекрити, добудувати другий поверх, аби дітям були окремі кімнати. А тепер кому його робити? Женя за дівчатами страшне як була. Тільки в найкраще вдягала. Сама в'язала їм одяг. Нарядить — як куколки ходять. Одна на Женін рід похожа, інша — на Олексіїв. Поля й Толік — жваві були, на місці не всидять. А Соні ім'я личить — спокійна дитина. В Женіної баби двійня була. Від неї передалося.
Будинок Назарових на вул. Степовій, 28. Обгороджений бетонним парканом. Двір засаджений фруктовими деревами. Дім цегляний, дах — шиферний. З вулиці видно вікно дитячої кімнати. Над ним на стіні трохи кіптяви, відкрита кватирка. Вдома нікого немає. Подружжя після похорону мешкає в матері Євгенії в Диканьці.
По сусідству в робочому одязі прибирає город чоловік років 60-ти. Називається Іваном.
— Шустрі дітки були. Женя постійно заганяла їх у двір. Дуже працелюбна жінка. Як чоловік на заробітках, сама все по господарству робить. Колись глянув — на городі стоїть навколішки, руками бур'ян рве. Без сапки. Бувало, діток лишала самих. Не раз бачив, як в магазин ходила, а вони в хаті були.
— Люди говорять, що батьки закрили хату на замок. Тому діти не могли вийти. То неправда. Якщо треба було посидіти з дітьми, Женя мені дзвонила. Якось Олексій впав із криші, пошкодив спину. Вона за ним доглядала, а ми з дітками бавилися, — каже Юлія Медвецка.
На похорон прийшли близько 250 людей. Поховати дітей допомогли селяни й місцеві підприємці. Поліну, Софію й Анатолія поклали в різні труни. Дівчаток одягли в білі сукні й хустки, хлопчика — в білу сорочку й чорний костюм.
— Такі красиві були. Тільця чисті, не обгорілі. На кладовищі поставили потрійний хрест. Дівчат в одну яму, хлопчика — поруч в іншу, — додає Юлія Петрівна. — Женя на ногах не стояла. Дві медсестри її відкачували, до цвинтаря під руки вели. Батьків ще й в міліцію тягатимуть за недогляд дітей, може, й судитимуть. Але хіба може бути ще більша кара?
— Діти померли дуже швидко, — каже місцевий фельдшер 21-річна Тетяна Мацко. — Маленькому організму вистачить кілька ковтків чадного газу, аби спалити легені.
4 
1
Коментарі