У зруйнованому столичному гуртожитку на вул. Академіка Заболотного, 132 живуть п'ять родин. Покидати приміщення не хочуть, а новий власник гуртожитку не надає іншого житла.
— Наш гуртожиток — привид, — зустрічає 54-річна Галина Присяжнюк. Вона в жовтій дірявій футболці та блакитних джинсах. — Його продали разом із людьми. Тут страшно жити, але виходу нема. Бува, заходиш і боїшся, що хтось із темноти по голові чимось ударить.
Будова — триповерхова. Стоїть на ділянці площею 30 соток. Раніше належала національному комплексу "Експоцентр", підпорядковувалася Державному управлінню справами.
2004 року дім продали страховій компанії "Фенікс", яка перепродала приміщення фірмі "Оселя інвест". Мешканців тимчасово переселяли в готель, але п'ять родин відмовилися. Хотіли отримати таке ж житло. Нові власники від'єднали приміщення від опалення, каналізації, водогону й електромережі, робітники почали розбивати стіни.
— Раніше наш гуртожиток був заселений повністю, — Галина Василівна перескакує по мішках із будівельним сміттям, якими завалені сходи. Так дістається своєї кімнати на другому поверсі. Навколо — купи непотребу, дитячі іграшки, номерні знаки від автомобілів, потрощені умивальники, лампи, меблі. — Заради гуртожитку люди йшли на роботу в "Експоцентр". Отримували 900 гривень зарплати, але мали житло в Києві. А зараз усі отмили ручки і роблять нас дураками. Тепер до нас не має відношення ні виставка, ні ДУСя. Нові хазяї тут висотку хочуть ставить, нас витравлюють. Ми судилися, але з нами ніхто не хоче працювать. Юристи побудуть одне-два засідання і тікають. Писали листи всім депутатам Верховної Ради. Ноль ефекту. Зверталися у прямому ефірі до Черновецького. Теж нема толку. Трьох президентів пережили, і всі нас футболять. Кажуть: ви не наші. То хіба ми з другої планети прилетіли? Кажу: то вже визивайте екскаватора і заривайте нас живйом.
У гуртожитку живуть п'ять родин: Гаврилюки, Присяжнюки, Проценки, Руденки і Любов Мельниченко.
— Я сама з села Мазепинці Білоцерківського району, — Галина Василівна запалює гасову лампу у своїй кімнаті. — У цей гуртожиток із чоловіком Василем поселилися 1975 року, 1991-го отримали офіційну прописку. Я весь вік працювала на тому "Експоцентрі": завідуючою на складі експонатів, екскурсоводом, комендантом гуртожитку, даже дворніком. Вася в міліції робив.
У кімнаті Присяжнюків обдерті стіни, видно залишки шпалер. Біля вхідних дверей замазані дірки. Стоїть старе ліжко, полущені столи, коричнева лакована шафа, газовий балон та саморобна буржуйка. Над нею висить обгоріла жовта штора, обсмалене підвіконня. Уся підлога заставлена блакитними бутлями з водою.
— Живемо в руїнах. Заправляєм балона, гріємо чай. Літом зварити нічого не можна, бо прокисає. Зимою звариш — до ранку лід у каструлі. Гріємося буржуйкою. Запускаєш і кочегариш до ранку. Напустила якось диму, трохи не подушилися. Живу на роботі. Із дому йду о 5.45 і приходжу в 11 вечора. У нас ше жив знайомий Жора, інвалід першої групи. Перву зіму ще перезімував, а позаторік застудив нирки і помер.
Жінка виходить із кімнати. У коридорі темно. Чути грюкіт — відвалюється уламок стелі. Галина Василівна вмикає ліхтар.
— Оце постійно купляю батарейки, — каже. — Сюди три штуки влазить, а хватає їх на п'ять днів. Куплю, так чоловік кричить, що багато грошей трачу.
— Зараз нам ще нічого, а от зима на носі, — з сусідньої кімнати виходить Ірина Гаврилюк. — Тоді спимо у куфайках і валянках. Ми нікому не треба. Ті, хто нас продали, нас не визнають. Покупці кажуть, що купляли тільки будинок, а не людей.
22 серпня мешканці гуртожитку вкотре вийшли на мітинг. Цього разу — під стіни столичної прокуратури. Там знову пообіцяли допомогти.
— Гуртожиток із громадянами приватизувати відповідно до законодавства не можливо. Тут є питання. Будемо вивчати факти, надавати їм оцінку, — каже В'ячеслав Мармиш з прокуратури Києва. — Окрім питання приватизації, є момент законності переселення громадян в інший гуртожиток. Відповідно до чинного законодавства людям повинні надавати рівноцінні приміщення, а цього не відбувається.
2 
1
Коментарі