Увечері 1 серпня у Хмельницькому зарізали 29-річну Зою Марущак та її 5-річного сина Михайла. Напали у квартирі по вул. Львівське шосе, 47/1.
— Слідчий казав, що голова Зої на одній шкурці трималася, — говорить 72-річна Галина Боярчук із сусіднього під'їзду. — А Міші перерізали горло від вуха до вуха. Зоя така хороша була. І син її — шустрий хлопчик, з-поміж дітей виділявся. Останній раз бачила Зою позавчора, щось у пакеті додому несла.
Позаторік Зоя Марущак розлучилися із чоловіком, він має іншу родину. Жила у квартирі із сином і матір'ю Марією Кравчук.
— Маша прийшла з роботи, а вхідні двері відчинені, — продовжує Галина Петрівна. — Ключі біля порога валяються. Заходить, а Зоя і Міша лежать на ліжку. Вона до них: "Ви досі спите?". Підходить, а вони холодні.
Марія Кравчук працює кондуктором тролейбуса. 1 серпня повернулася додому близько третьої дня. Однак об 11.00 донька не відповідала на дзвінки мобільного.
— Зоя ніколи ні з ким не сварилася. Усе для сина старалася. У перукарні працювала, часто мене підстригала. Це не люди — звєрі. Кажуть, перерізали горло Міші на її очах. Це не грабьож, нє. Вони вбивати прийшли. Одна дівчина бачила темного високого чоловіка у спортівному костюмі, із під'їзду виходив. Склали фоторобот і зразу його взяли. Це турок, із яким Зоя дружила, — розповідає сусідка загиблих Марія Дикун, 70 років.
Квартира Зої Марущак на четвертому поверсі. Балкон обшитий вагонкою, на дротах сохнуть білі дитячі труси. Із балкона поверхом нижче наверх зазирає чорний кіт.
На сходах між другим і третім поверхами кілька крапель крові. Уранці 2 серпня нагору повільно піднімаються кілька чоловіків та жінок у чорних хустках.
— Ми нічого не знаємо, — каже брат загиблої Василь Кравчук, 41 рік. — Учора вранці Зоя ходила на мойку забирати ковра — здавала почистити. Може побачили, що жінка сама несе. Поняли, що чоловіка немає, підслідили, біля дверей дали по голові, заштовхнули всередину. Знаю, що якогось турка взяли. Він у кіоску на базарі робить, відлучався всього на дев'ять хвилин. Є запис камери. За той час із базару тільки сюди дійти можна, але не вернуться.
Заходимо до квартири. У раковині немитий посуд — близько 8.00 мати й син снідали. За годину Зоя була на автомийці, що за кількасот метрів від будинку. О 10.30 на вулицю вийшла Марія Дикун. Кілька годин просиділа на лавці, до будинку в цей час ніхто не заходив.
— Нічого не зникло, — розповідає дядько загиблої 57-річний Василь Заїка. — Тільки вєщі біля шкафа розкидані. Видно, шукав, чим зв'язати. У Зої руки викручені назад. Зв'язані її ж ремінцем. У роті кляп — кусок відірваний від простині. Лежала на кроваті. А біля неї скоцюрблений Міша. Ножки сині. Мабуть, щоб не втік, по ногах ударив.
Із квартири зник кухонний ніж і покривало з ліжка, де лежали тіла. Вхідні двері не пошкоджені.
— Це просто якийсь ужас, — із будинку виходить 29-річна жінка. Представлятися відмовляється. — Із Зоєю ми одногодки, дружили в дитинстві. Тепер боюся, у мене дитині 3 роки.
2 
1
Коментарі
43